УДК 616.366-002-036.11-06:616.14-005.6-005.7]-08-084

Мета роботи: поліпшення результатів лікування пацієнтів із гострим калькульозним холециститом і його ускладненнями шля­ хом диференційної профілактики венозних тромбозів та емболій за рахунок використання опрацьованої прогностичної моделі визначення ступеня їх ризику.
Матеріали і методи. У ході дослідження проаналізовано результати обстеження та лікування 101 пацієнта з гострим калькульоз­ ним холециститом та його ускладненнями за період з 2021 по 2022 роки на базі кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького (КНП 1 ТМО м. Львів, відділення хірургії та онкології № 2). Переважали жінки (69 осіб, 68,3 %) віком від 24 до 86 років (середній вік (59,0±15,29) років). Пацієнтів поділили залежно від виникнення ускладнень захворювання (34 хворих, 33,7 %) чи їх відсутності. Ускладнення включали здебільшого поєднання гострого калькульозного холециститу з протоковою патологією. Уся вибірка хворих підлягала клінічному, лаборатор­ ному та інструментальному дослідженню. У результаті виконаних обстежень і узагальнення даних виявлено 3 (21,4 %) випадки тромбозу в венах гомілок та суральних синусів, 2 (14,3 %) – підколінної вени, 2 (14,3 %) – поверхневої стегнової вени, 2 (14,3 %)
– загальної стегнової і 3 (21,4 %) – клубових вен. Результати. У результаті дослідження та статистичного аналізу було виокремлено 9 факторів, які мають достовірний вплив на виникнення венозних тромбозів й емболій: інтерлейкіни 1β та 4, TNF, протромбіновий індекс, загальний фібриноген, МНВ, D-димери, значення шкал Caprini і Rogers. Розроблено формули для визначення вірогідності розвитку тромботичних ускладнень з гострим неускладненим та ускладненим калькульозним холециститом відповідно. Впровадження у клініці створених об’єктиві­ зованих прогностичних моделей визначення ризику виникнення венозних тромбозів та емболій та застосування способу профі­лактики у пацієнтів із гострим калькульозним холециститом і його ускладненнями дало змогу сигніфікантно знизити частоту цих ускладнень загалом з 32,7 % до 11,5 %, при неускладнених випадках з 12,1 % до 5,1 % та при ускладнених – з 43,8 % до 15,4 % (р<0,05).
Ключові слова: гострий калькульозний холецистит; ускладнення; венозні тромбози та емболії; тромбоз глибоких вен; тромбоем­ болія легеневої артерії; спосіб оцінки ступеня ризику.

УДК 616.381:616-089.168.1-06

Мета: вивчення причин, показань та результатів виконання релапаротомій після хірургічних операцій на органах черевної по­ рожнини залежно від нозології і характеру першого операційного втручання. Матеріал і методи. В ході дослідження проаналізовано 38 карт стаціонарних хворих, яких проліковано в клініці хірургії, плас­ тичної хірургії та ендоскопії ФПДО ЛНМУ імені Данила Галицького (база – відділення № 2 центру хірургії та онкології КНП 1 ТМО м. Львова) за період з січня 2021 до грудня 2023 рр. Переважали жінки (21 хвора – 55,3 %) віком від 24 до 85 років (середній вік – (61,8±16,32) років). Основною патологією, яка у післяопераційному періоді потребувала виконання релапаротомій, був колоректальний рак (8 пацієнтів – 21,1 %). Тяжкість передопераційного стану хворого за ASA становила I і II ступенів (по 12 пацієнтів – 31,6 %), III ступеня – 10 (26,3 %) та IV – 4 (10,5 %). Ступені тяжкості ускладнень за класифікацією Clavien–Dindo були здебільшого IIIb – 17 пацієнтів (44,7 %) та IVb – 18 (47,4 %). Результати. Усі релапаротомії здійснено під ендотрахеальним наркозом. Переважній більшості пацієнтів (36 – 94,7 %) проведено
вимушені повторні втручання, причому термін їх виконання здебільшого становив понад 10 діб після первинного операційного втручання. Повторні абдомінальні втручання були від найпростіших (дренування черевної порожнини), до таких, які складають певну технічну складність (правобічна геміколектомія). Ускладнення у ранньому післяопераційному періоді після релапаротомій виникло в 16 (42,1 %) пацієнтів, причому в 11 (28,9 %) для їх ліквідації довелось здійснювати повторні втручання, зокрема, в 7 (18,4 %) – один раз та багаторазово – у решти. Серед ускладнень здебільшого було прогресування сепсису. Помер 21 пацієнт; піс­ ляопераційна летальність становила 55,3 %. Основною причиною летального наслідку була поліорганна недостатність (18 хворих).
Ключові слова: абдомінальна хірургія; релапаротомія; ускладнення; післяопераційна летальність.

UDC 616.366-003.7:616-007.272]-07-08 

Abstract. Background. Gallstone ileus is a pathology characterized by a variety of clinical manifestations and types of the course. Therefore, it is difficult in the diagnostic and therapeutic aspect and leads to unsatisfactory treatment results. The aim of the work is to find out the features of diagnosis and treatment of patients with gallstone ileus. Materials and methods. A retrospective analysis was performed of 51 medical records of inpatients with gallstone
obstruction operated in the clinic from 1990 to 2020. Women aged 61 to 85 (median of 74.20 ± 12.95) years predominated — 44 (86.3 %). Most patients (81 %) had concomitant diseases, which in combination with gallstone ileus caused high surgical risk: coronary heart disease — 26 (51 %), essential hypertension — 11 (21.6 %), diabetes mellitus — 3 (5.9 %), obesity — 1 (2 %). Results. During the clinical, laboratory and instrumental examinations, the
following preliminary diagnoses were made, for which surgical treatment was performed: acute adhesive intestinal obstruction — 29 (56.9 %), gallstone ileus — 9 (17.6 %), acute bowel obstruction — 4 (7.8 %), acute mesenteric circulatory failure — 4 (7.8 %), acute cholecystitis — 3 (5.9 %), hernia — 1 (1.9 %), peritonitis — 1 (1.9 %). Gallstone obstruction was detected at different levels: in the duodenum — in 3 (5.9 %) patients, jejunum — in 17 (33.3 %), ileum — in 23 (45.1 %) and colon — 8 (15.7 %) patients. The cause of stones in the lumen of the digestive tract was cholecystoduodenal fistula — in 48 (94.1 %) and choledochoduodenal fistula — in 3 (5.9 %) patients. Diagnosis of biliary fistulas was performed during postoperative radiological and endoscopic examination. The scope of surgery was aimed at eliminating acute intestinal obstruction; enterotomy was performed 5–10 cm distal to the
site of obstruction with lithoextraction. In one patient with areas of focal necrosis at the site of stone entrapment, a loop of the small intestine was resected with entero-enterostomy “side-by-side”. In case of duodenal obstruction, lithoextraction was performed through gastrotomy. In the perioperative period, 43 (84.3 %) patients received antibiotic prophylaxis using cephalosporines, fluoroquinolones and metronidazole. Purulent-septic complications in
the postoperative period developed in 9 (17.6 %) patients: suppuration of the postoperative wound in 6, infiltrate of the abdominal cavity in 1 and bronchopneumonia in 2. Two patients died, postoperative mortality was 3.9 %. Conclusions. Gallstone intestinal obstruction is difficult to diagnose due to a variety of clinical manifestations and course, and, accordingly, it is accompanied by frequent complications and high mortality. Surgical treatment should
eliminate intestinal obstruction in conditions of high surgical risk without repair of biliodigestive fistula. Early detection and determination of indications for planned surgical sanitation of the biliary tract is a reliable way to prevent gallstone ileus.
Keywords: acute intestinal obstruction; gallstone; biliodigestive fistula; aerobilia; enterotomy; lithoextraction

Реферат
Мета. Вивчити характер та особливості структурних змін стінки стравоходу, шлунка та дванадцятипалої кишки у пацієнтів із гострим панкреатитом.
Матеріали і методи. Проведено аналіз результатів езофагогастродуоденоскопії у 86 пацієнтів з оцінкою ендоскопічних ознак моторно–евакуаційних та органічних порушень верхнього відділу травної системи.
Результати. Ендоскопічні ознаки гастростазу спостерігали у 17 (20,0%) пацієнтів, дуодено–гастрального рефлюксу – у 29 (34,0%), рефлюкс–езофагіту – у 14 (16,2%). Реактивні запальні зміни слизової оболонки шлунка і дванадцятипалої кишки у вигляді еритематозної і геморагічно–ерозивної гастро– і дуоденопатії визначені у 22 (25,6%) пацієнтів: у 12 (14,0%) – при помірно тяжкому, у 10 (11,6%) – при тяжкому гострому панкреатиті. У 24 (28,0%) пацієнтів виявлені гострі ерозії слизової оболонки антрального відділу шлунка та початкового сегмента дванадцятипалої кишки, у 14 (16,0%) – гострі виразки, які домінували при тяжкому перебігу захворювання.
Висновки. Встановлені ендоскопічні ознаки органічних порушень верхнього відділу травної системи є предиктором тяжкості перебігу гострого панкреатиту та критерієм його діагностики.
Ключові слова: гострий панкреатит; органічні порушення; верхній відділ травної системи.

Мета роботи: вивчення безпосередніх результатів надання ургентної хірургічної допомоги пацієнтам з ускладненим раком шлунка.
Матеріали і методи. Проаналізовано 47 карт стаціонарних хворих, яких проліковано в клініці хірургії, пластичної хірургії та ен­доскопії ФПДО ЛНМУ імені Данила Галицького (база - відділення N 2 2 центру хірургії КНП 1 ТМО м. Львова) за період з квітня 2020 до вересня 2022 р. Серед пацієнтів переважали чоловіки - 31 хворий (66 %), старші 60 років (35 хворих - 75 %).
Результати досліджень та їх обговорення. Основною причиною госігіталізацп в ургентному порядку була шлункова кровотеча (20 пацієнтів - 43 %). Медикаментну терапію успішно проведено у 12 (60 %) пащєшів. У решти (8 хворих - 40 %) довелося використа­ти методи ендоскопічної зупинки кровотечі, зокрема, аргоноплазмову коагуляцію. У 9 пацієнтів онкопроцес проявлявся ознаками стенозу виходу зі шлунка. Після тривалої передопераційної підготовки у 4 хворих застосовано операційне лікування — субтотальну резекцію шлунка. Решті пацієнтів (5), яким встановлено IV стадію онкологічного процесу, для ліквідації стенозу виконано ендо­скопічне стентування. Двом пацієнтам, яких госпіталізовано з ознаками дифузного перитоніту внаслідок перфорації раку шлунка, виконано зашивання перфораційного отвору із тампонадою пасмом великого сальника. Загалом, із 31 пацієнта, госпіталізованого у стаціонар з ускладненим раком шлунка, прооперовано 7 (хірургічна активність - 22,6 %). Виконано наступні операційні втручаннягастректомія з Б2-лімфодисекцією - 1 (з приводу кровотечі); радикальна субтотальна резекція - 3 (з приводу стенозу); паліативна субтотальна резекція -1 (з приводу стенозу); зашивання перфорації - 2. Після зашивання перфорації раку шлунка помер один паці­єнт, внаслідок неспроможності швів та формування шлункової нориці. Післяопераційна летальність склала 14,3 %.
Ускладнення раку шлунка розподілено на специфічні (стосуються власне наявного онкопроцесу - кровотеча, стеноз, перфорація) та неспецифічні, які виникають виключно при дисемінації процесу незалежно від його первинної локалізації.
Ключові слова: рак шлунка; ускладнення; кровотеча; стеноз; перфорація.