УДК 616.367:616.36-004)053.2-036.06-07

Синдром Алажиля - синдром зменшення числа міждольових жовчних протоків або артеріопечінкова дисплазія. Генетичне мультисистемне аутосомно-домінантне порушення з дуже варіабельними проявами, переважним ураженням печінки, серця, розвитком лицевих, скелетних та інших аномалій.

Мета. Опрацювання інформаційних джерел та аналіз власного досвіду з даної патології для надання сучасних знань про синдром Алажиля. Впровадження нових діагностичних та лікувальних методів зважаючи на необхідність і важливість системного мультидисциплінарного підходу до ведення пацієнтів з синдромом Алажиля.

Патогенез. Синдром Алажиля, або Уотсона-Міллера, є рідкісним розладом, спричинений мутацією гена Jagged1 (JAG1) — AGS типу 1, а в 2 % випадків гена NOTCH2 — AGS типу 2, з аутосомно-домінантним типом успадкування.  Мутації гена JAG1 або NOTCH2 викликають дефект морфогенезу жовчних проток і порушення ангіогенезу, а також аномалії скелету, очей, серцево-судинної системи, нирок.

Діагностика. Враховуючи, що синдром Алажиля проявляється по різному, він може бути первинно запідозреним у різних вікових групах, а за варіабельністю симптомів – виявлений у будь-якого лікаря спеціаліста – неонатолога, педіатра, окуліста, хірурга  чи кардіолога та ін. До основних діагностичних критеріїв можна сміливо відносити насамперед патологію печінки, у 75-100% випадків це гіпоплазія жовчних шляхів, відсутність інтралобулярної жовчної протоки, що  клінічно проявляється значним стійким  холестазом. До наступної  стійкої ознаки синдрому Алажиля належить комбінація холестазу з патологією серцево-судинної систем у 85-95%. Найчастіше це стеноз периферичної легеневої артерії або дефект міжшлуночкової перегородки, дефект міжпередсердної перегородки, тетрада Фалло, атрезія легені, тощо. До найбільш характерних ознак синдрому також можна віднести патологічні зміни скелету, що зустрічаються від 33-80% хворих дітей.  Присутні  хребці «метелики», неповноцінно сформовані хребці, зрощення хребців, Spina Bifida. У групі синдрому Алажиля з частотою 20-70%, за даними різних джерел, діагностовано патологію сечовидільної системи, це - аномалія сечоводів, міхурно-мискові розлади, нирковий тубулярний ацидоз та ін. У 55-75% пацієнтів з синдромом Алажиля присутні  очні зміни — пігментна ретинопатія, кутові судини сітківки, задній ембріотоксон, оптичні друзи. Аномалії судин у 15-35% хворих — аневризми судин головного мозку, стеноз внутрішньої сонної артерії, хвороба Моя-моя, а також аномалії судин черевної порожнини: коарктація черевної аорти, стеноз ниркових артерій. Однак до практично патогномонічних ознак синдрому Алажиля належать характерні риси обличчя - у 70-95% пацієнтів відмічається широке чоло, глибоко посаджені очі, скошені догори очні щілини, виступаючі вуха, прямий ніс з цибулиним кінчиком, загострене підборіддя з ефектом трикутного обличчя.

Клінічні прояви. У 80-100% пацієнтів з синдромом Алажиля першим маніфестуючим  клінічним проявом є патологія печінки у дуже різноманітних проявах. У  новонароджених та пацієнтів раннього віку він проявляється холестазом з клінічною картиною дуже схожою на біліарну атрезію. Жовтяниця з’являється на 2-3 добу життя, тобто в звичайні для фізіологічної жовтяниці строки. Приблизно у 2/3 досліджуваних нами пацієнтів мав місце «світлий проміжок» - зменшення інтенсивності жовтяниці до кінця 1-2 тижня життя з наступним поступовим її збільшенням і появою зеленуватого відтінку до кінця 1 місяця. Ахолія випорожнень є найбільш раннім та постійним клінічним симптомом хвороби. Характерним є відсутність гепатомегалії при народженні з наступним збільшенням розмірів печінки та змінами її консистенції від еластичної до щільної протягом перших 2-х місяців життя. Приблизно на 1 місяці життя можливим є розвиток геморагічного синдрому (кровотеча із слизових оболонок ШКТ, пупкової ранки, внутрішньочерепні крововиливи), що обумовлені дефіцитом вітамін К-залежних факторів згортання крові в результаті порушення процесів всмоктування вітаміну К у кишечнику, що ми спостерігали у 3 пацієнтів. До п'ятирічного віку у 15-30%  дітей з синдромом Алажиля захворювання може різко прогресувати з наростанням печінкової недостатності, портальної гіпертензії.

Лікування. Основним  завданням лікування у дитини з синдромом Алажиля є боротьба з холестазом, та зменшення виснажливих проявів зуду. Використовується  урсодезоксихолева кислота, холестирамін, рифампіцин, ондансетрон, налтрексон та ін. Абсолютно ревеляційним було включення в терапію синдрому Алажиля препарату марліоксібат, дія якого базується на дослідженні ролі інгібіторів транспортерів жовчних солей у верхніх відділах клубової кишки. Необхідність трансплантації печінки як правило виникає у частини пацієнтів з синдромом Алажиля, що ускладнився термінальною стадією печінкової недостатності, важкої портальної гіпертензії. Однією з причин трансплантаціі при синдрому Алажиля також є розвиток гепатоцелюлярної карциноми. За нашим спостереженням та даними інших центрів, трансплантація повністю вирішує ці проблеми і має успішний результат, так як доведено, що синдром Алажиля не рецидивує в трансплантанті.

Висновки.

Синдром Алажиля - рідкісне небезпечне для життя аутосомно-домінантне захворювання, що зумовлює гіпоплазію жовчних шляхів та значне холестатичне ураження печінки.
Трансплантація печінки як метод радикального лікування синдрому Алажиля повинна розглядатись до періоду незворотніх змін з урахуванням збереження фізичного і розумового розвитку дитини.
Практично всі діти з синдромом Алажиля мають супутні вроджені вади серця або аномалії мозкових артерій. Тому встановлений діагноз синдрому Алажиля є показом до ретельного обстеження серцево-судинної системи. Доцільно виконати щонайменше ехокардіографічне обстеження та МРТ головного мозку.

The article raises a question about the possible and effective kidney transplantation in elderly patients with various severe comorbidities. The analysis is based on an example of successful kidney transplantation from a deceased donor when a 67-year-old patient had severe concomitant background: obesity, diabetes mellitus, and cardiovascular disturbances. Despite unfavorable prognosis and further unpredictable illnesses such as COVID-19, candidal esophagitis, coronary attack, and pneumonia, the patient has not develop graft injury or rejection and kept sufficient kidney function. The research was mainly focused on coexisting illnesses and their influence on kidney transplantation consequences. Following disease groups were discussed regarding their impact on transplantation outcomes and prognosis: arterial hypertension, cardiac disorders, diabetes mellitus, and obesity. Patient’s age, previous interventions, and  comorbidities were observed for association with outcomes and risk of graft rejection. A review of available publications compared approaches for recipient selection in different clinical centers as well.

Meтa. Paк нupкu, усклaдненuй mpомбозом нupковоï венu з пошupенням до нaддiaфpaгмaльного вiддiлу нuжньоï поpожнuсmоï венu, сmaновumь пiдвuщенuй puзuк лiкувaння чеpез iмовipнiсmь емболiзaцiï легеневоï apmеpiï mpомбоmuчнuмu мaсaмu. Пumaння xipуpгiчного досmупу ma mеxнiкu c пеpшочеpговuмu пpоблемaмu пiд чaс опеpamuвного вmpучaння.
Oпис клінічного випaдку. У 38-piчного xвоpого нa пiд- сmaвi дaнux ульmpaзвукового обсmеження i комп'юmеp-ноï mомогpaфiï з конmpaсmувaнням вuявлено paк лiвоï нupкu з mpомбозом нupковоï венu, що пошupuвся по нuжнiй поpожнuсmiй венi до пpaвого пеpедсеpдя. Пpоведенa нефpекmомiя i mpомбекmомiя в умовax шmучного кpовообiгу, a maкож його коpоmкочaсноï зупuнкu.
Висновки. Tpомбоз нupковоï венu з пошupенням до кaмеp сеpця може буmu xipуpгiчно усуненuй iз зaсmосувaнням меmодuкu шmучного кpовообiгу.