Мета. Провести порівняльний аналіз показників жирового обміну у реабілітаційних хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в залежності від фактору куріння.

Матеріали та методи. Обстежено 124 пацієнтів від 37 до 68 років (середній вік 57,40±5,8 роки), які проходили програму кардіореабілітації (КР) після перенесеного ГКС. В залежності від звички куріння всі пацієнти були розподілені у дві групи. З них I група – курці (n=68, середній вік 54,94±1,6 років), II група – хворі, які не курили (n=56, середній вік 58,64±1,4 років). Визначали основні показники жирового обміну у реабілітаційних хворих на етапі санаторно-курортного лікування.

Результати. Нами був проведений аналіз поширеності хворих з нормальною масою тіла, надлишковою масою тіла та ожирінням серед досліджуваних реабілітаційних хворих, що перенесли ГКС. Статистичний аналіз показав, що у групі пацієнтів зі статусом курця (I) достовірно в 1,6 рази переважала частка пацієнтів із ІМТ 25-29 у порівнянні з реабілітаційними хворими групи II (відповідно 61,76±4,36 % (І) проти 39,29±2,68 % (ІI), р ˂ 0,05). Водночас, у групі некурців (II) переважала частка пацієнтів з ІМТ < 25, що достовірно в 1,6 рази більше, ніж у групі курців (I) (відповідно 27,95±2,08 % (І) проти 46,42±3,42 % (ІI), р < 0,05). Частки реабілітаційних хворих з ІМТ > 30 значимої різниці між порівнюваними групами не показали (відповідно 10,29±1,96 % (І) проти 14,29±2,18 % (ІI), р > 0,05). Проведена порівняльна оцінка показників жирового обміну виявила, що реабілітаційні хворі-курці (I) мають достовірно вище на 3,8 % середнє значення ОТ у порівнянні з пацієнтами-некурцями (відповідно 94,24±4,22 см (І) проти 90,77±6,52 см (ІІ), р<0,05). Аналогічні тенденції спостерігались при аналізі середніх значень співвідношення ОТ/ОС. Даний показник був достовірно вищий на 4,6 % у пацієнтів зі звичкою куріння (I), ніж у порівняній групі без провокуючого фактору (II) (відповідно 0,90±0,06 од (І) проти 0,86±0,06 од (ІІ), р<0,05). Варто зазначити, що у групі курців (I), порівняно з некурцями (II), також перевищувала майже в 1,3 рази частка осіб зі збільшеним ОТ > 88 см, що завжди асоціюється з більш високим кардіоваскулярним ризиком (відповідно 72,06±5,26 % (І) проти 53,57±4,42 % (ІІ), р<0,05). Різниця між частками реабілітаційних пацієнтів зі співвідношенням ОТ/ОС˃0,85 в аналізованих групах виявилась недостовірною (61,76±4,35 % (І) проти 57,14±4,75  % (ІІ), р>0,05).

Висновки. Фактор куріння асоціюється зі значнішими розладами жирового обміну, що суттєво підвищує серцево-судинний ризик реабілітаційних хворих та потребує особливої уваги на етапі проходження програм КР.

Мета. Вивчити поширеність основних факторів ризику у кардіореабілітаційних хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в залежності від фактору куріння.

Матеріали та методи. Обстежено 124 пацієнтів від 37 до 68 років (середній вік 57,40±5,8 роки), які проходили програму кардіореабілітації (КР) після перенесеного ГКС. В залежності від звички куріння всі пацієнти були розподілені у дві групи. З них I група – курці (n=68, середній вік 54,94±1,6 років), II група – хворі, які не курили (n=56, середній вік 58,64±1,4 років). Визначали поширеність основних факторів ризику у реабілітаційних хворих на етапі санаторно-курортного лікування.

Результати. На етапі поступлення у відділення реабілітації, проведений нами аналіз поширеності ключових факторів ризику обстежуваних груп показав, що АГ в анамнезі реєструвалась у всіх реабілітаційних пацієнтів групи курців (I), що достовірно в 1,2 рази більше, ніж у групі хворих-некурців (II) (відповідно, 100 % (I) проти 87,5 % (II), p<0,05).

Аналіз поширеності ЦД показав схожу тенденцію та виявив достовірно в 1,2 рази більшу частку осіб з даним фактором ризику у групі курців (I) у порівнянні з групою некурців (29,41±3,64 % (I) проти 12,5±4,42 % (II), p<0,05). Професійну шкідливість серед обстежуваних пацієнтів визначали наявністю тривалого контакту з ксенобіотиками під час виконання трудової чи виробничої діяльності. Зокрема, частка осіб, в анамнезі яких була професійно шкідлива праця виявилась в 1,4 рази достовірно більшою у групі зі статусом курця (I), ніж у групі некурців (II) (відповідно 33,82±6,25 (I) % проти 17,86±7,62 (II) %, p<0,05). Аналіз поширеності інших факторів ризику ССЗ не виявив достовірної різниці між порівнюваними групами. Зокрема, дисліпідемія (ДЛП) була діагностована у кожного реабілітаційного хворого I і II досліджуваних груп (100 % (I) проти 100 % (II), p>0,05). Частка хворих з ожирінням переважала у групі II і становила близько 14 %, однак без значимої різниці між порівнюваними групами (10,29±5,81(I) % проти 14,28±3,42 (II), p>0,05). Питома вага пацієнтів з обтяженою спадковістю переважала на 5,5 % у групі реабілітаційних пацієнтів зі статусом курця (I) порівняно з пацієнтами-некурцями II групи і становила відповідно 55,88±7,25 (I) % проти 42,86±6,44 (II), p>0,05.

Висновки. Реабілітаційні хворі-курці мають більшу поширеність основних факторів ризику ГКС, що завжди асоціюється із ускладненням перебігу кардіореабіліаційного процесу у таких хворих.

        Мета. Провести порівняльний аналіз клінічних проявів депресії у реабілітаційних хворих після перенесеного гострого коронарного синдрому (ГКС) в залежності від фактору куріння.

        Матеріали та методи. Обстежено 124 пацієнтів від 37 до 68 років (середній вік 57,40±5,8 роки), які проходили програму кардіореабілітації (КР) після перенесеного ГКС. В залежності від звички куріння всі пацієнти були розподілені у три групи. В (IА) групу увійшли пацієнти (n=30), які продовжували курити в процесі КР, в (IБ) групу – курці (n=38), що відмовились від куріння та II група – пацієнти-некурці (n=56), які ніколи не палили. Для об’єктивної ідентифікації реабілітаційних пацієнтів з проявами депресії нами був застосований скринінговий метод опитування за госпітальною шкалою HADS. 

      Результати. Проведений порівняльний аналіз показників скринінгу депресії показав, що на початку реабілітаційного лікування у групі персистуючих курців (IA) кожен другий пацієнт мав клінічно виражену депресію, а їх частка у групі становила 50,00±5,56 %. Водночас, у групі успішної відмови від паління (IБ) та у групі некурців (II) переважали частки реабілітаційних хворих з субклінічно вираженою депресією і становили відповідно 36,84±5,16 % (IБ) та 55,36±5,16 % (II). Подібна тенденція спостерігалась при проведеному порівняльному аналізі категорії реабілітаційних хворих з відсутніми симптомами депресії. Відмічалась достовірно менша частка таких хворих у групі персистуючих курців (IA) у порівнянні з іншими досліджуваними групами (IБ і II) (відповідно 10,00±2,08 % (IA) проти 31,58±4,42 % (IБ) та 21,43±3,68 %, p<0,05). Отримані результати в ході спостереження узгоджуються з обчисленим середнім балом депресії у досліджуваних групах реабілітаційних хворих. На старті проходження програми КР у групі курців, що продовжували палити (IА), спостерігався достовірно вищий середній бал депресії за шкалою HADS і становив відповідно 10,87±2,49 (IA) проти 9,47±2,53 (IБ) та 9,14±1,97 (II), p<0,05.

     Висновки. Персистуючі-курці мають значно виразніші прояви психоемоційних розладів, зокрема депресії, на старті санаторно-курортного лікування. Депресивний стан у реабілітаційних хворих може суттєво  погіршувати ефективність кардіореабілітаційного процесу, а відтак сприяти підвищенню виникнення кардіоваскулярних ускладнень та погіршувати прогноз у таких хворих в майбутньому.