УДК: 619:616.43

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і метаболічний синдром (МС) часто є комор-бідними захворюваннями і мають спільні нейробіологічні та клінічні ознаки. Зокрема, результати мета-аналізів свідчать про більшу поширеність МС у пацієнтів з ПТСР порівняно із загальною популяцією. Водночас ПТСР також є відомим фактором ризику МС. Цей збіг можна частково пояснити залученням спільних патогенетичних механізмів, характерних для обох станів. Недостатнє споживання та дефіцит окремих біофакторів, зокрема мікроелементів (вітамінів і основних мінералів), пов’язують із підвищеним ризиком МС, цукрового діабету 2-го типу, серцево-судинних захворювань, а дотримання їх фізіологічного вмісту в організмі знижує цей ризик. Харчові добавки з певними біофакторами можуть бути корисни-ми, як доповнення до традиційної терапії, для профілактики та лікування ПТСР і часто коморбідного МС, оскільки ПТСР і МС часто пов’язані із системним дефіцитом низки біофакторів. Цей огляд має на меті обговорити роль окремих біофакторів, зокрема α-ліпоєвої кислоти, вітаміну В1/бенфотіаміну, L-карнітину і ацетил-L-карнітину, ω-3 поліненасичених жирних кислот, кверцетину, магнію, вітамінів D і Е, поліфенолів, у профілактиці/лікуванні коморбідної патології ПТСР і МС, а також проаналізувати нові тенденції та напрямки майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «посттравматичний стресовий розлад», «метаболічний синдром», «біофактори». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.

616.831-005.1-071.7

Цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та депресія є значними проблемами глобальної охорони здоров’я. Зокрема, приблизно 26–30 % хворих на ЦД страждають від депресії різного ступеня тяжко-сті, а ЦД 2-го типу подвоює ризик розвитку депресії. Розвиток депресії може бути зумовлений по-ведінковими чинниками, серед яких виділяють незбалансовані харчові звички, ожиріння, недостатню фізичну активність, соціальну нестабільність, зловживання психоактивними речовинами, порушення режиму сну. Інсулінорезистентність (ІР) — це одна з провідних ознак ЦД 2-го типу, що має різні форми, специфічні для певних тканин. Зокрема, периферична ІР проявляється зниженням поглинання глюкози скелетними м’язами та жировою тканиною через дефекти функціонування рецепторів інсуліну і пору-шення сигнальних шляхів. ІР клітин головного мозку пов’язана зі зміною сигналізації інсуліну в нейронах і гліальних клітинах, асоціюється з нейродегенеративними процесами, що пов’язує її як зі зниженням когнітивних здібностей, так і з розладами настрою. Існує кілька гіпотез щодо спільних факторів ризи-ку, таких як психологічний вплив управління хронічним захворюванням, потенційно спільна генетична схильність або патофізіологічні порушення. Останні включають дисфункцію регуляції гіпоталамо-гіпо-фізарно-адреналової осі, активацію процесів хронічного запалення низької інтенсивності (ХЗНІ), зміни стану вегетативної нервової системи, дисфункцію симпатоадреналової системи; порушення регуляції інсулінової сигналізації та нейротрансмісії; активацію процесів оксидативного стресу і мітохондрі-альну дисфункцію; порушення гомеостазу кишкової мікробіоти і дисфункцію осі кишечник — мозок; дисфункціональність нейротрофічного фактора головного мозку; зміну синаптичної пластичності ней-ронів; порушення процесів автофагії. Водночас повідомляється, що взаємозв’язок між ЦД 2-го типу та підвищеним ризиком розвитку депресивних симптомів частково пояснюється підвищеним рівнем біомаркерів мікросудинної дисфункції, нейродегенерації, кінцевих продуктів глікування та артеріаль-ної жорсткості. Проте значний вплив процесів ХЗНІ не був виявлений. Мета огляду: провести аналіз сучасного стану проблеми особливостей взаємозв’язків між ІР, депресією та ЦД 2-го типу, а також проаналізувати нові тенденції та напрямки майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використано ключові слова «інсуліноре-зистентність», «депресія», «цукровий діабет 2-го типу», «нейротрофічний фактор головного мозку». Для виявлення результатів досліджень, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій

Досі не проведено багатоцентрових рандомізованих досліджень, які б довели користь від призначення левотироксину пацієнтам із субклінічним гіпотиреозом (СГ), а тому його призначають із переконання, що замісна гормональна терапія, по-перше, знижує ризик несприятливих серцево-судинних подій, по-друге, запобігає трансформації СГ у явний гіпотиреоз. Оскільки чітких рекомендацій лікування проміжного стану СГ не існує, у науковій літературі все частіше зустрічається аналіз застосування різних рослинних засобів для допомоги таким пацієнтам. Відтак, було вирішено провести пілотне дослідження із застосуванням вітчизняної дієтичної добавки “ТироКомплекс” (маркетуюча компанія ТОВ “Медико Глобал”), що містить у своєму складі екстракти перстачу білого, родіоли рожевої і фейхоа, а також невеликий вміст вітамінів В1, В2 і В6.

Мета дослідження. Оцінити ефективність добавки “ТироКомплекс” у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом віком від 18 до 65 років у межах відкритого пілотного дослідження тривалістю у три місяці.

Матеріали та методи. У дослідження залучили 27 хворих на СГ (16 жінок і 11 чоловіків), середній вік яких становив 42 ± 8 років. Упродовж трьох місяців усі пацієнти отримували добавку “ТироКомплекс” – по 1 капсулі двічі на добу після їди, запиваючи водою. Досліджували концентрацію в крові тиреотропного гормону (ТТГ), вільного тироксину (вТ4), вільного трийодтироніну (вТ3), тиреоглобуліну (ТГ), титру антитіл до тиреоглобуліну (АТ-ТГ), титру антитіл до тиреопероксидази (АТ-ТПО). Показники гормонів тиреоїдної панелі визначали методом електрохемілюмінесцентного імуноаналізу ECLIA (модуль e 801) на аналізаторі Cobas Pro за допомогою тест-системи компанії Roche Diagnostics (Швейцарія). Суб’єктивні дані (самопочуття, сон, апетит, працездатність тощо) фіксували в опитувальнику САН. Статистичний аналіз результатів дослідження виконали за допомогою методів параметричної статистики з використанням програмного забезпечення Microsoft Excel і STATISTICA 6.0 від Statsoft (США).

Результати. На тлі призначення дієтичної добавки “ТироКомплекс” упродовж трьох місяців виявили тенденцію до вірогідного зменшення вмісту ТТГ (від 4,76 ± 0,41 до 3,23 ± 0,36 мкМО/мл; р < 0,1), вірогідне зростання вТ3 (від 2,65 ± 0,12 до 3,32 ± 0,13 пг/мл; р < 0,05) і вТ4 (від 0,89 ± 0,04 до 1,10 ± 0,03 нг/дл; р < 0,05), вірогідне зменшення концентрації АТ-ТПО (від 223,80 ± 18,2 до 125,16 ± 15,4 МО/мл; р < 0,05). Рівні АТ-ТГ і ТГ після терапії порівняно з вихідними даними не зазнали вірогідних змін. Щодо суб’єктивних оцінок лікування спостерігали тенденцію до поліпшення (р < 0,1) категорій самопочуття й активності від 3,2 ± 0,15 до 3,8 ± 0,16 і від 3,6 ± 0,12 до 4,1 ± 0,14 відповідно. Виразні вірогідні зміни зафіксували за категорією настрою від значень 3,9 ± 0,25 до 5,3 ± 0,34 (р < 0,05), що сягнуло нормального діапазону від 5,0 до 5,5 згідно з САН.

Висновки. Тримісячний курс застосування дієтичної добавки “ТироКомплекс” у пацієнтів із субклінічним гіпотиреозом сприяв помітній нормалізації показників тиреоїдної панелі. А саме, спостерігалася тенденція до зменшення рівнів тиреотропного гормону, вірогідне зростання рівня вільних тироксину та трийодтироніну, вірогідне зниження показника АТ-ТПО. Біохімічні зміни супроводжувалися тенденцією до покращення за категоріями самопочуття, активності та вірогідним покращенням у категорії настрою за опитувальником САН. Отримані результати засвідчують ефективність дієтичної добавки “ТироКомплекс” у осіб з порушенням тиреоїдної функції та перспективи її профілактичного і терапевтичного використання.

616.379+616.12+616.13

Жорсткість артерій тісно пов’язана з ключовими компонентами кардіометаболічного синдрому, який становить комплекс взаємопов’язаних серцево-судинних і метаболічних факторів ризику, включно з надмірною вагою/ожирінням, артеріальною гіпертензією (АГ), інсулінорезистентністю (ІР)/гіперінсулінемією, дисліпідемією та іншими метаболічними порушеннями. Взаємозв’язок між метаболічними порушеннями та атеросклеротичними серцево-судинними захворюваннями (АССЗ) давно визнаний, хоча механізми, які поєднують ІР з АССЗ, залишаються недостатньо зрозумілими. Артеріальна жорсткість може виступати незалежним фактором розвитку цукрового діабету (ЦД), що не залежить від традиційних факторів ризику, як-от вік, індекс маси тіла чи рівень артеріального тиску. Взаємозв’язок між жорсткістю артерій і ризиком розвитку ЦД 2-го типу можна пояснити низкою потенційних патофізіологічних механізмів, а саме: порушення функції ендотелію здатне спричиняти діастолічну дисфункцію капілярів, що може посилювати жорсткість артеріальної стінки; підвищена жорсткість артерій потенційно призводить до пошкодження мікроциркуляторного русла; може викликати функціональні ушкодження органів із низьким гідродинамічним опором, таких як підшлункова залоза, печінка, нирки і головний мозок; може бути пов’язана з прогресуванням печінкової ІР; діастолічна дисфункція або редукція капілярної мережі здатні знижувати перфузію тканин і посилювати ІР; активація процесів оксидативного стресу і хронічного запалення низької інтенсивності здатні виступати спільними патогенетичними факторами ризику як для артеріальної жорсткості, так і для діабету; генетичні фактори здатні об’єднати артеріальну жорсткість і ЦД 2-го типу у рамках спільного патофізіологічного механізму. Виявлення жорсткості артерій як предиктора ЦД 2-го типу відкриває нові перспективи для розробки стратегій профілактики діабету. Метою огляду було проведення аналізу сучасного стану проблеми взаємозв’язків між артеріальною жорсткістю, серцево-судинними захворюваннями та ризиком ЦД 2-го типу, а також аналізу нових тенденцій та напрямів майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «артеріальна жорсткість», «серцево-судинні захворювання», «предіабет», «цукровий діабет 2-го типу». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.

УДК 616.379-008.64-06:616.379-008.64

Актуальність. Діабетичний дистрес (ДДС) характеризується емоційними реакціями на труднощі самоконтролю, усвідомленням ризиків довгострокових ускладнень, а також неспокоєм через інші супутні навантаження, страхи та хвилювання. Внутрішньо переміщені особи (ВПО), хворі на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, часто стикаються з багатьма проблемами — як фізичними, так і психологічними. Тривога, депресія та ДДС, що притаманні ВПО, прогнозують повільне одужання та збільшують ризик посттравматичного стресового розладу і смертності. Рання діагностика ДДС, розгляд його як ключового фактора в управлінні діабетом і вчасне втручання можуть суттєво поліпшити глікемічний контроль і якість життя пацієнтів. У зв’язку з цим розробка ефективних інструментів для діагностики цієї проблеми є вкрай важливою. Метою дослідження було створення та крос-культурна адаптація україномовної версії системи оцінки дистресу при ЦД 2-го типу (The Type 2 Diabetes Distress Assessment System, T2-DDAS). Матеріали та методи. Це перехресне дослідження, у якому взяли участь пацієнти з ЦД 2-го типу (м. Львів і область, перша група, n = 32) і ВПО, хворі на ЦД 2-го типу (друга група, n = 32). Вік, стать, тривалість ЦД 2-го типу, індекс маси тіла (ІМТ), глікований гемоглобін (HbA1c) обстежених значуще не відрізнялися (р > 0,05). Лінгвістично валідована українська версія
T2-DDAS була перекладена за допомогою методу прямого/зворотного перекладу. Опитувальник
T2-DDAS складається з двох частин: «Інструмент оцінки дистресу при цукровому діабеті 2-го типу: визначення основного рівня дистресу» (8 запитань) та розширений розділ «Інструмент оцінки дистресу цукрового діабету 2-го типу: визначення джерел дистресу» (21 запитання). Вищий бал, отриманий за певне джерело, вказує на більший вплив ДДС. Оцінка відповіді на кожне питання ґрунтується на 5-бальній шкалі Лайкерта (Likert scale). Середнє значення ≥ 2 вважається ознакою підвищеного рівня ДДС. Статистика: SPSS, IBM SPSS Statistics 20. Результати. T2-DDAS продемонстрував хорошу загальну надійність, а фактор «Діабетичний дистрес» показав високу внутрішню узгодженість ( Кронбаха = = 0,91), що свідчить про ефективне вимірювання діабетичного дистресу. Українська версія T2-DDAS продемонструвала високу внутрішню узгодженість зі значеннями Кронбаха, які були подібні до значень
Кронбаха в оригінальному T2-DDAS. Показники фактора «Діабетичний дистрес», отримані у пацієнтів з ЦД 2-го типу за допомогою української версії T2-DDAS, демонструють тісний зв’язок із балами, оціненими за допомогою англійської версії. Порівняльний аналіз показників фактора «Діабетичний дистрес» демонструє, що найбільш виражений рівень ДДС спостерігається серед ВПО, які страждають на ЦД 2-го типу. Крім того, у цих пацієнтів статистично значущим є збільшення впливу таких факторів, як гіпоглікемія, довгострокове здоров’я, взаємодія з медичними працівниками, міжособистісні проблеми, доступ до медичної допомоги і вимоги менеджменту, порівняно з даними, отриманими у другій групі. Висновки. Україномовна версія опитувальника T2-DDAS надає дійсні та надійні дані, які не відрізняються від результатів, отриманих за допомогою оригінальної версії T2-DDAS. Порівняльний аналіз показників фактора «Діабетичний дистрес» демонструє, що найбільш виражений рівень ДДС спостерігається серед ВПО, які страждають на ЦД 2-го типу. У ВПО, хворих на ЦД 2-го типу, статистично значущими є збільшення впливу таких факторів, як гіпоглікемія, довгострокове здоров’я, взаємодія з медичними працівниками, міжособистісні проблеми, доступ до медичної допомоги і вимоги менеджменту. Впровадження україномовної версії опитувальника T2-DDAS у закладах практичної охорони здоров’я дозволить отримати нову, потенційно більш точну систему оцінки діабетичного дистресу у хворих на ЦД 2-го типу.