УДК 617.735-007.23:615.37

Анотація. Метою дослідження було оцінити ефективність та безпечність анти-VEGF терапії у пацієнтів із діабетичним макулярним набряком, порівняти клінічну дію різних препаратів та визначити переваги і обмеження кожного підходу. Дослідження проведено на базі офтальмологічного відділення КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна лікарня» у 2023-2025 рр., включено 50 пацієнтів з тривалістю цукрового діабету від 6 до 18 років (середній вік 59,2 ± 8,1 років, 52% жінок). Пацієнтів розподілено на три групи: афліберцепт (Eylea, n=17), ранібізумаб (Lucentis, n=13) та бролуцизумаб (Beovu, n=20). Усім пацієнтам проведено три завантажувальні інтравітреальні ін’єкції з інтервалом 4 тижні, подальше лікування призначали за схемою PRN. Оцінка ефективності здійснювалась за зміною гостроти зору (BCVA, logMAR) та центральної товщини макули (Central Macular Thickness (CMT), мкм) за даними ОКТ, а також анал ізувалися побічні ефекти. Через 6 місяців усі групи показали достовірне покращення BCVA та зменшення CMT. Найбільш виражений ефект спостерігався у пацієнтів, які отримували афліберцепт: середня гострота зору 0,18 ± 0,06 logMAR, товщина макули 305 ± 42 мкм;у групі Lucentis – BCVA 0,21 ± 0,07 logMAR, CMT 328 ± 49 мкм; у групі Beovu – BCVA 0,26 ± 0,08 logMAR, CMT 350 ± 55 мкм. Аналіз повторних ін’єкцій продемонстрував більшу стабільність ефекту афліберцепту, з середньою кількістю додаткових процедур 0,5 ± 0,2, порівняно з 1,0 ± 0,3 у групі Lucentis та 1,2 ± 0,4 у групі Beovu. Побічні ефекти були мінімальними; серйозні ускладнення, такі як ендофтальміт, крововиливи чи підвищення внутрішньоочного тиску, не зафіксовані. Отримані результати підтверджують високу ефективність та безпечність анти-VEGF терапії при ДМН, а також показують, що афліберцепт є найефективнішим препаратом першої лінії, тоді як ранібізумаб і бролуцизумаб залишаються клінічно значущими альтернативами.

UDC 616.379-008.64:617.735:576.3:611-018

Abstract

Background. Diabetic retinopathy (DR) is increasingly recognized as a heterogeneous neurovascular disorder, yet preclinical models often fail to distinguish between the distinct pathophysiological clusters of type 2 diabetes. Recent clinical evidence demonstrates that patients with different metabolic phenotypes, specifically Severe Insulin-Resistant Diabetes (SIRD) versus Severe Insulin-Deficient Diabetes (SIDD), exhibit divergent patterns of retinal complications. However, the specific cytomorphometric signatures that distinguish these phenotypes at the cellular level remain poorly characterized.

Aim: to determine whether specific systemic metabolic phenotypes, SIRD versus SIDD, induce distinguishable cytomorphometric signatures of retinal neurodegeneration in experimental models.

Materials and Methods. Male Wistar rats were stratified into three metabolic models: (1) Chronic High-Fat Diet (HFD, 150-180 days) mimicking the SIRD phenotype; (2) HFD combined with low-dose streptozotocin (STZ, 30 days post-induction) mimicking the SIDD phenotype; and (3) HFD with supplemental glucose loading. Systemic phenotyping included longitudinal profiling of lipids, liver function, and protein status. Retinal cytoarchitecture was quantified using a computational pathomics pipeline (QuPath/StarDist) with deep learning-based segmentation of >90,000 nuclei, analyzed via Bayesian hierarchical modelling.

Results. The HFD model exhibited a "lipotoxicity-first" trajectory where dyslipidemia and hepatic steatosis preceded hyperglycemia. This SIRD-like phenotype was characterized by progressive retinal atrophy, specifically an 18-46% reduction in Inner Nuclear Layer neuronal density, accompanied by nuclear hyperchromasia indicative of epigenetic condensation. In contrast, the HFD+STZ model, characterized by acute hyperglycemia and significant hypoproteinemia, exhibited a paradoxical 1.54-fold increase in Ganglion Cell Layer density and thickening. This SIDD-like signature reflected cytotoxic edema driven by osmotic and oncotic failure, confirmed morphologically by severe irregular karyomegaly and profound chromatin dissolution (hypochromasia).

Conclusions. Retinal neurodegeneration is not a monolithic process but mirrors specific systemic metabolic trajectories. Chronic insulin resistance (SIRD) drives progressive atrophy via lipotoxicity, while insulin deficiency (SIDD) precipitates acute edema driven by hemodynamic oncotic failure. These findings establish retinal morphometry as a sensitive biomarker for systemic metabolic phenotyping, supporting a precision medicine approach to diabetic retinopathy.

УДК 616.379-008.64-092.9:612.015.3:616.8-009.17

Актуальність. Вітамін D3 як багатофункціональний біологічний агент тісно залучений до патоге-незу діабетичної ретинопатії (ДР) при цукровому діабеті 2-го типу (ЦД2), тому розглядається як потенційний біомаркер оцінки стану пацієнтів.

Мета: вивчити плазмову концентрацію вітаміну D3 у пацієнтів з ДР на тлі ЦД2, провести кореляційний аналіз із показниками запалення, ліпідного обміну, нейродегенерації для пошуку нових біомаркерів.

Матеріали та методи. У дослідження були включені 106 пацієнтів (106 очей) із діагнозом ДР на тлі ЦД2, яких розділили на підгрупи відповідно до ступеня ушкодження сітківки за шкалою ETDRS. Виділили групу пацієнтів з непроліферативною ДР (level 47–53), з помірною проліферативною ДР (level 61–75) та з прогресуючою проліферативною ДР (Advans_PDR, level 81–85). Контрольну групу становили 64 відносно здорові особи, зіставні за статтю і віком. Шляхом імуноферментного аналізу вимірювали плазмові концентрації вітаміну D3, ІЛ-1β, ІЛ-10, феритину, гомоцистеїну, ненейрональної енолази (NNE). Проводили аналіз ліпідограми. Статистичний аналіз проводили за допомогою програм IBM SPSS Statistics 23 та MedStat.

Результати. При дефіциті вітаміну D3 у пацієнтів з ДР на тлі ЦД2 підтверджені ознаки хронічного системного запалення та виявлений зв’язок із концентрацію NNE, який демонструє більш виражені ознаки низькорівневого мікрогліального тканинного запалення у головному мозку і сітківці ока, що є основою нейродегенерації й асоційованої втрати зору. У цієї когорти хворих виявлений вірогідний кореляційний зв’язок феритину та ІЛ-10 у плазмі крові, однак не ІЛ-1β, що обґрунтовує диференційований підхід до моніторингу хронічного системного запалення. У пацієнтів із прогресуючою проліферативною ДР виявлені вірогідно нижчі рівні дефіциту вітаміну D3 на тлі відсутності терапії статинами.

Висновки. Концентрація вітаміну D3 у плазмі крові у пацієнтів з ДР на тлі ЦД2 є біомаркером оцінки нейродегенерації, системного запалення та клінічних наслідків, що обґрунтовує особливості ведення пацієнтів, прогнозування ДР. Прийом препаратів групи статинів сприяє стійкій компенсації дефіциту вітаміну D3.

Ключові слова: нейродегенерація; дистрофія сітківки; статини; ліпідний обмін

УДК 616-008.8-072.5:[612.392.4:577.112]:616.379-008.64:617.735-002]-071

Вимірювання вмісту феритину в крові є найбільш інформативним тестом для виявлення дефіциту заліза і рекомендований протоколами діагностики анемії. Проте феритин як маркер гострого та хронічного запалення неспецифічно підвищується при різних запальних станах. Активно вивчаються механізми, що відображують значну роль хронічного низькоінтенсивного запалення у патогенезі цукрового діабету 2-го типу (ЦД2). Метою нашої роботи було проаналізувати вміст феритину у плазмі пацієнтів із різною стадією діабетичної ретинопатії (ДР) на тлі ЦД2 у зіставленні із показниками гемограми та маркерами запалення. Вміст феритину у плазмі крові визначали імуноферментним аналізом у 106 пацієнтів із непроліферативною, помірною і прогресуючою проліферативною ДР. У пацієнтів виявили збільшення вмісту феритину відносно контрольної групи та прогресивне збільшення із поглибленням стадії ретинопатії. У осіб з помірною проліферативною ДР показник був більшим за контроль на 23%, а у осіб з прогресуючої проліферативної ДР – на 26%.У пацієнтів спостерігали різницю вмісту феритину залежно від статі. У чоловіків виявили збільшення вмісту феритину в 1,6 раза відносно значення у жінок, в осіб з проліферативною ДР показники відрізнялися в 1,1 та 1,3 раза. Кількість еритроцитів та вміст гемоглобіну у них мали тенденцію до зниження порівняно з аналогічними показниками здорових чоловіків. У пацієнтів з ЦД2 вміст феритину був підвищений незалежно від базового анемічного стану, тому не може бути використаний як діагностичний тест дефіциту заліза. Виявили значиму двобічну кореляцію вмісту феритину та інтерлейкіну-10 (r = 0,235). Зі вмістом інтерлейкіну-1β та ненейрональної енолази кореляції не виявлено, що характеризує вміст феритину у крові пацієнтів з ДР на тлі ЦД2 як маркер хронічного запалення.

Ключові слова: феритин; еритроцити; гемоглобін; проліферативна; непроліферативна діабетична ретинопатія; низькоінтенсивне запалення.

УДК 617.753:616.7-053.2(477+100)(063)

Глюкозні транспортери (англ. Glucose transporter, GLUT) - група мембранних білків, які відповідають за перенесення глюкози через клітинну мембрану. GLUT-1, -3, -4 визначають здібність транспорту глюкози через клітини крові, клітини нервової тканини та скелетні м’язи відповідно. Вивчення вмісту глюкозних транспортерів може розглядатися як важлива терапевтична стратегія пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу (ЦД2).