Мета: з’ясувати проблеми і перспективи надання медичної допомоги постраждалим із травмою зовнішнього
вуха. Об’єкти і методи дослідження. У клініку упродовж 2006–2021 рр. госпіталізовано 54 пацієнтів з травмами зовнішнього вуха. Обставинами отримання травми вуха були дорожньо-транспортні пригоди — 20 (37,1%), виробнича травма (падіння скла) — 12 (22,2%), укус собаки — 6 (11,1%), ножове поранення — 16 (29,6%). Час від моменту одержання травми до госпіталізації знаходився в межах 1–23 год: до 1 год — 19 (35,2%), 1–3 год — 12 (22,2%), 3–12 год — 9 (16,7%), після 12 год — 14 (25,9%). Результати. Усіх пацієнтів прооперовано: впродовж 1 год від госпіталізації — 26 (48,1%), 2–4 год — 15 (27,8%), 5–8 год — 13 (24,1%). Одноетапні операції застосовано у 28 (51,9%) випадках, двоетапні — у 26 (48,1%). Автохрящ
для заміщення вади використано у 24 (44,4%), позавушний клапоть — у 26 (48,1%), повну реконструкцію вуха здійснено у 4 (7,5%) випадках. Післяопераційні ускладнення виникли у 7 (12,9%) пацієнтів. Висновок. Головною проблемою надання медичної допомоги постраждалим із значними вадами вушної раковини є запізніле звертання в установи, що не мають досвіду пластичних операцій. Перспектива в розв’язанні проблеми полягає в генній інженерії та сучасних біотехнологіях.
Ключові слова: травма вуха, первинна допомога, вторинна допомога, спеціалізована допомога, проблеми, перспективи.

Мета. Оцінити доцільність реконструкції кусаних дефектів носа носо–щічними клаптями.
Матеріали і методи. Протягом 2020 – 2023 років до Львівського обласного госпіталя ветеранів війни та репресованих імені Юрія Липи звернулися 5 постраждалих віком від 22 до 47 років після укусу домашніх собак. Лікування розпочато в день госпіталізації з виконання первинної хірургічної обробки рани. За ходом втручання з’ясовували характер дефекту, зокрема чи ушкоджені хрящі та кістки носа. Шкірний клапоть мобілізували гострим шляхом максимально обережно, щоб не ушкодити судини та нерви. Неприпустимий навіть мінімальний натяг країв рани. Рану зашивали вузловими швами. Упродовж 5 днів пацієнти отримували антибіотики.
Результати. Використовуючи носо–щічний клапоть, вдалося отримати хороший естетичний результат як щодо
носа за рахунок дуже схожої за текстурою і кольором донорської ділянки, так і щодо донорської ділянки завдяки суміщенню післяопераційного рубця з природною носо–губною складкою і близькості до ранового дефекту. Цей метод дав можливість усунути великі дефекти м’яких тканин в області кінчика носа. Післяопераційних ускладнень не було. Клапті приживилися у 100% пацієнтів.
Висновки. Реконструкція кусаних ран носа – складна проблема пластичної хірургії. Бажаний естетичний результат операції залежить від якнайшвидшої госпіталізації постраждалого, ретельної первинної хірургічної обробки рани, антибіотикопрофілактики. Пластика кусаних дефектів в області кінчика носа носо–щічним клаптем є операцією вибору.
Ключові слова: ніс; кусані рани; дефект; пластика; носо–щічний аутотрансплантат.