УДК 338.45:658 + 615.620

Вступ. Проблематика фармацевтичної безпеки (ФБ) у сучасному світі трансформувалася з вузькоспеціалізованого питання охорони здоров’я на ключовий складник національної та глобальної безпеки.

Мета роботи – обґрунтування та формування логічно вивіреної, внутрішньо узгодженої та пріоритезованої стратегії розвитку ФБ України.

Матеріали і методи. Матеріалами дослідження стали 16 елементів ФБ та 39 чинників зовнішнього та внутрішнього середовища ФБ України. Використано методи системного підходу, TOWS-аналізу, парних зіставлень, агрегації, моделювання, сценарного аналізу, пріоритезації, формалізації й узагальнення.

Результати й  обговорення. ФБ розглянуто як багаторівневу системну категорію, що охоплює сукупність взаємопов’язаних елементів і функціонує у трьох взаємопов’язаних площинах: «Безпека суб’єктів», «Держава та регулювання» та «Розвиток і суспільство». Сформовано 11 TOWS-стратегій, згрупованих у чотири логічні блоки (WT, WO, ST, SO), які агреговано у три комплексні стратегічні напрямки з різним рівнем пріоритетності: критичним, високим і середнім. Встановлено, що взаємозв’язок між елементами ФБ, TOWS-стратегіями та стратегічними напрямками підтверджує динамічний характер ФБ як системи, здатної до адаптації в умовах високої невизначеності. Запропоновано пріоритезовану модель стратегічного розвитку ФБ України, побудовану за логікою «виживання → зростання → удосконалення», що поєднує безпеку суб’єктів, інституційну регуляцію та стратегічний розвиток суспільства.

Висновок. Реалізація запропонованої стратегії розвитку ФБ сприятиме підвищенню стійкості фармацевтичної системи України у довгостроковій перспективі, її адаптивності до кризових загроз та формуванню передумов для сталого розвитку.

УДК : 614.274:362.45

Кількість людей з інвалідністю в Україні сягнула 3 млн осіб, з яких понад 300 тис. отримали статус з часу повномасштабного вторгнення Росії. Зазначене спричинило загострення проблеми соціальної ізоляції людей з інвалідністю та необхідність створення інклюзивного соціального простору. Проведене опитування людей з інвалідністю у Львові та Львівській області (обсяг вибірки респондентів становив 481 особу) та аналіз отриманих результатів дали можливість з’ясувати проблеми доступності до закладів охорони здоров’я, визначити рівень медичного та фармацевтичного обслуговування.

Встановлено, що реалізація Національної стратегії зі створення безбар’єрного простору та навчання медичних і фармацевтичних працівників аспектів обслуговування людей з інвалідністю сприятимуть їх обслуговуванню. 

УДК 615:061.2]:614.2(100):346.1

Цілі сталого розвитку на 2016–2030 рр., затверджені у вересні 2015 р. на Саміті Організації Об’єднаних Націй, можливі лише за умови побудови інституту саморегулювання фармацевтичної діяльності та подальшого налагодження ефективної взаємодії органів державної влади із саморегулівними фармацевтичними організаціями. Результати опрацювання джерел наукової літератури свідчать, що різними аспектами становлення саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні займалися ряд вітчизняних дослідників. Попри те залишається низка малодосліджуваних і дискусійних питань, які потребують подальших досліджень.
Метою роботи було вивчення думки як провізорів, так і фармацевтів щодо розуміння сутності та необхідності впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності в Україні, їх готовності стати членами саморегулівних фармацевтичних організацій. Для вирішення поставленої мети було використано методи: анкетування, математичної статистики, узагальнення та інтерпретації результатів. Первинними даними слугували 894 анкети, з яких відібрано та опрацьовано 827 якісно заповнених анкет очно-заочного опитування, що проводили у більшості (16
із 25) контрольованих урядом України регіонів. На підставі опрацювання результатів анкетного опитування фармацевтичних фахівців, серед яких
було 67,1% провізорів і 32,9% фармацевтів, встановлено вкрай низький рівень ознайомленості респондентів зі засадничими принципами саморегулювання окремих ринків: 17,7% серед провізорів та 15,1% серед фармацевтів. Попри те, 38,2% опитаних провізорів та 36,8% інших респондентів позитивно ставляться до можливості саморегулювання фармацевтичної діяльності, принцип обов’язковості якого для
всіх суб’єктів ринку повністю підтримали 14,0% провізорів та 16,2% фармацевтів. Натомість, майже дві третіх опитаних (64,5% і 62,9% представників відповідних груп) вважають, що лише провізори та фармацевти мають бути членами саморегулівних фармацевтичних організацій, а 25,4% провізорів і 21,3%фармацевтів готові добровільно стати їх членами. Таким чином, виявлено схожість думок обох груп фармацевтичних фахівців стосовно їх ознайомленості зі засадничими принципами саморегулювання окремих ринків, ставлення до можливості та
обов’язковості саморегулювання фармацевтичної діяльності, членства у саморегулівних фармацевтичних організаціях та відношення до цього членства. При цьому встановлено недостатнє їх розуміння сутності та необхідності впровадження саморегулювання фармацевтичної діяльності. Зважаючи на розвиток саморегулювання фармацевтичної діяльності у розвинутих державах та його ймовірне забезпечення
на законодавчому рівні України, показано необхідність популяризації ідеї саморегулювання фармацевтичної діяльності серед фармацевтичних фахівців та контактних аудиторій, які наділені контрольними функціями, та тих, які не мають таких функцій.

УДК 615.1(477):061.2(091)

Мета роботи. Сформувати узагальнене наукове бачення розвитку саморегулівних фармацевтичних організацій (СРФО) у процесі творення української історії.

Матеріали й методи. Об’єкт дослідження – громадські об’єднання  фармацевтичного спрямування (ГОФС), предмет дослідження – процес їхнього виникнення. Інформаційну та фактологічну базу дослідження становили наукові праці, присвячені питанням саморегулювання фармацевтичної діяльності (СРФД) на українських теренах. У роботі використано системно-історичний підхід, методи вивчення літературно-історичних джерел та аналізу, тлумачення й інтерпретація теоретичних і емпіричних даних.

Результати й обговорення. Визначено три періоди та хронологію розвитку СРФД. Показано, що на території України саморегулювання зародилось понад чотири століття тому з організацією у 1609 р. Львівського цеху аптекарів. При цьому лише за 1806–1885 рр. у період знаходження українських земель у складі інших держав було створено дванадцять СРФО: Греміуми аптекарів у Львові і Чернівцях, Аптекарське товариство та Молодіжне фармацевтичне товариство у Львові, Товариство (колегія) аптекарів Буковини, Київське фармацевтичне товариство, Галицьке аптекарське товариство, Таврійське медико-фармацевтичне товариство, Допоміжне товариство одеських фармацевтів, Київське фармацевтичне товариство взаємної допомоги, Харківське фармацевтичне товариство, Товариство власників аптек міста Одеси. З’ясовано, що цей період характеризується, з одного боку, активним територіальним розвитком ГОФС, з іншого – недостатньо показаний у науковій літературі, позаяк відсутні дані про розвиток СРФД у багатьох сучасних обласних центрах України. Результатом періоду радянської доби стало створення єдиної всеукраїнської професійної організації – Наукового товариства фармацевтів України з відділеннями в усіх регіональних центрах. Показано, що попри активний розвиток СРФД у періоді незалежності України (створено 25 і 96 ГОФС, відповідно, міжнародного/національного та регіонального/місцевого статусів), не спостерігається переходу від старої до нової якості у СРФД.

Висновки. У роботі набуло подальшого розвитку питання становлення СРФД в Україні на основі реконструкції його історіогенезу, що уможливило узагальнення хронології розвитку ГОФС за три періоди: період знаходження українських земель у складі інших держав, період радянської доби та період незалежності.

У монографії наведено узагальнення низки досліджень з управління фармацією в умовах нестабільного зовнішнього середовища. Адресовано
науковим і науково-педагогічним працівникам, студентам, аспірантам і докторантам закладів вищої фармацевтичної освіти, а також фармацевтичним
фахівцям. Опубліковані матеріали відображають думку та наукову позицію авторів.