Метою удосконалення управління ресурсами системи охорони здоров‘я (СОЗ) є поліпшення демографічної ситуації, збереження і зміцнення здоров`я населення, підвищення якості та ефективності медико-санітарної допомоги, забезпечення соціальної справедливості і прав громадян на охорону здоров`я [1, c.16]. Для задіяння всіх можливих ресурсів доцільно розпочати із державної політики в сфері охорони здоров‘я. Передусім здійснити заходи щодо децентралізації управління CJP, сприяти медичній практиці на підприємницьких засадах, впровадженню і створенню ринкових механізмів регулювання та функціонування галузі, створення умов для здорової конкуренції між закладами охорони здоров'я (ЗОЗ) всіх форм власності. Кабінети медичної практики на підприємницьких засадах вперше було організовано в 1995 році [2]. Це створює умови для здорової конкуренції між ЗОЗ всіх форм власності. Також необхідно створити єдину систему інформаційного забезпечення СОЗ із широким використанням комп'ютерної техніки, уніфікацією методів і засобів інформування, розвитком інформаційних мереж, використанням системи наукової медичної інформації, удосконаленням медико-статистичної служби [3]. Департаменти охорони здоров`я населення проводять заходи для створення єдиної системи інформаційного забезпечення, удосконалення медикостатистичної служби, фінансово-економічного забезпечення. Удосконалюються організаційні форми діяльності, методи керівництва та господарювання із застосуванням економічних важелів у галузі охорони здоров'я, узгоджуючи їх із законодавством про місцеве самоврядування. У відповідності із законодавством про місцеве самоврядування, удосконалюються організаційні форми діяльності, методи керівництва та господарювання із застосуванням економічних важелів. Важливою є необхідність поліпшувати медикаментозне і матеріально технічне забезпечення галузі відповідно до стандартів із урахуванням необхідності досягнення гарантованого державою обсягу безоплатної медичної допомоги громадянам в державних та комунальних ЗОЗ. Також має створюватися система моніторингу здоров'я населення, що дасть можливість оцінити та визначити реальну потребу в лікувально-профілактичних і санітарно-епідеміологічних закладах, медичних кадрах, лікарських спеціальностях та гарантованого державою обсягу безоплатної медичної допомоги громадянам у ЗОЗ. У відповідності до державної політики у сфері охорони здоров‘я, запроваджена система дієвої просвіти населення щодо активної соціальної орієнтації на здоровий спосіб життя шляхом формування традицій і культури здорового способу життя, престижу здоров'я, залучення громадян до активних занять фізичною культурою і спортом для збереження здоров'я та активного довголіття. Цьому сприяє координація роботи органів виконавчої влади та громадських організацій, впровадження сучасних комп’ютерних інформаційних технології. Залишається актуальною пріоритетність у наданні медичної допомоги ветеранам праці, війни та інших категорій громадян, визначених законодавством. Необхідно передбачити розширення мережі закладів з надання медикосоціальної допомоги особам, що вийшли з працездатного віку, за рахунок лікарень усіх рівнів, ЗОЗ. Медична допомога даній категорії населення надається в усіх лікувальних закладах в залежності від профілю захворювання. Доцільно вивчити питання фінансування стаціонарних ліжок для даної категорії пацієнтів не лише з фонду управління охорони здоров‘я, але й фонду соціального забезпечення. Акцентується увага на якісне надання амбулаторної, стаціонарної, швидкої і невідкладної медичної допомоги ветеранам війни, особам похилого віку, на організацію медичного обслуговування їх вдома. Питання медичного обслуговування ветеранів війни, людей похилого віку є пріоритетним напрямком, починаючи від реєстратури і до спеціально виділених палат. Медична допомога вдома їм надається шляхом організації стаціонарів вдома з динамічним спостереженням лікарем і медичною сестрою. Активізується робота щодо створення при поліклініках пунктів прокату основних засобів догляду за важкими і хронічно хворими та інвалідами літнього віку.

УДК 354:328.185

Війна  призводить  до  численних  людських  втрат,  травм  і поранень, що перевантажують систему охорони здоров'я. У зонах конфлікту медичні установи часто працюють на межі своїх можливостей, стикаючись з дефіцитом  лікарів,  медичного  персоналу,  медикаментів  і  обладнання.

Величезна кількість поранених потребує невідкладної хірургічної допомоги та довготривалої реабілітації, що значно ускладнює роботу лікарень та клінік. Стаття присвячена дослідженню проблем забезпечення здоров'я населення в умовах  війни  в  Україні. Війна  має  серйозні  наслідки  для  фізичного  та психічного здоров'я громадян, створюючи унікальні виклики для медичних установ та служб. У роботі розглянуто основні проблеми, з якими стикаються як медичні працівники, так і пацієнти. Це включає лікування фізичних травм, отриманих під час бойових дій, загострення хронічних захворювань, дефіцит медичних  ресурсів,  ліків  та  обладнання,  а  також  труднощі  в  доступі  до медичної допомоги в зонах конфлікту.Особлива увага приділяється психологічним наслідкам війни, таким як підвищений  рівень  тривожності,  депресія,  посттравматичний  стресовий розлад (ПТСР), а також іншим психологічним розладам серед різних категорій населення. Зокрема, розглянуто вплив війни на дітей, підлітків, літніх людей та внутрішньо переміщених осіб, які є особливо вразливими до психологічних травм.

У  статті  проаналізовано  ефективність  наявних  програм  медичної  та психологічної  допомоги,  включаючи  державні  ініціативи,  міжнародну допомогу та зусилля неурядових організацій. Виявлено, що поточні заходи, хоча  і  корисні,  потребують  вдосконалення  для  більш  повного  задоволення потреб постраждалого населення. Запропоновано рекомендації щодо покращення координації між державними установами, міжнародними організаціями та громадянським суспільством з метою створення більш ефективної та стійкої системи охорони здоров'я в умовах війни.

Висновки  підкреслюють  необхідність  комплексного  підходу  до вирішення проблеми збереження здоров'я населення, включаючи посилення психологічної  підтримки,  забезпечення  достатньої  кількості  медичних ресурсів  та  ліків,  а  також  впровадження  програм  реабілітації  та  соціальної адаптації для постраждалих  від конфлікту. Тільки завдяки скоординованим зусиллям можна мінімізувати негативні наслідки війни для здоров'я населення та сприяти його відновленню і стійкості.