Мета роботи. Провести порівняльний аналіз стану ліпідного та пуринового обміну у хворих на артеріальну гіпертензію (АГ) в залежності від добового індексу артеріального тиску (АТ).

Матеріали та методи дослідження. Обстежено 97 хворих на АГ ІІ стадії 1-3 ступеня, віком 58,5±8,3 років, тривалістю захворювання 5,8±2,4 років. Усім хворим проводили добове моніторування АТ (ДМАТ) за допомогою осцилометричного апарата ABРМ50 (NEACO, London), реєстрація показників АТ здійснювали кожні 15 хв. вдень і кожні 30 хв. вночі. З метою оцінки кардіоваскулярного ризику визначали основні показники ліпідограми (загальний холестерин (ЗХС), ліпопротеїни низької щільності (ХС ЛПНЩ), ліпопротеїни високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцериди (ТГ)) та сечову кислоту. Отримані результати піддавали математично-статистичному аналізу за допомогою програми «Statistica 10.0». Характер розподілу оцінювали за допомогою критерію Колмогорова-Смирнова (n˃30). Вірогідність різниці між групами за кількісними ознаками оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Результати дослідження представленні у вигляді М±m, М – середнє значення, m – стандартне відхилення.

Результати. Основну частку становили хворі з добовим профілем «dipper» (ДІ 10-20%) - 36,8%,  «non-dipper» (0 < ДІ < 10%) - 30,3%, «night-peaker» (ДІ < 0) - 19,7%, «over-dipper» (ДІ > 20%) - 13,2%.

    Характеристика хворих з нормальним (оптимальним) ступенем нічного зниження АТ - «dipper». Середній вік хворих становив 56,7±6,4 років. Тривалість захворювання 5,1±2,7 років. Чоловіків було 46,4%, жінок – 53,6%. За ступенем тяжкості більшість склали хворі з м’якою АГ – 75%, з ІІ ступенем – 21,4%, з тяжкою АГ – 3,6%. Гіперхолестеринемія спостерігалася у 64,3% хворих, ЗХ становив 5,7±1,2 ммоль/л, ХС-ЛПВЩ – 1,3±0,3 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ – 5,6±1,2 ммоль/л, ТГ – 1,8±0,7 ммоль/л. Гіперурикемія спостерігалася у 35,7% хворих, середній рівень СК у цій групі становив 342,8±26,5 мкмоль/л.

    Характеристика хворих з недостатнім ступенем нічного зниження АТ - «non-dipper». Середній вік хворих становив 60,1±8,8 років, тривалість захворювання 5,9±3,2 років, чоловіків було 47,8%, жінок – 52,2%. За ступенем тяжкості найбільше хворих було з м’якою АГ – 78,2%, з ІІ ступенем – 21,8%. Рівень ЗХ в групі хворих з добовим профілем «non-dipper» становив 5,8±1,4 ммоль/л, ХС-ЛПВЩ – 1,4±0,3 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ – 5,7±1,3 ммоль/л, ТГ – 1,6±0,6 ммоль/л. Середній рівень СК в цій групі становив 324,8±21,2 мкмоль/л, гіперурикемія спостерігалася у 21,7%.

Характеристика хворих з стійким підвищенням нічного АТ - «night-peaker». Середній вік хворих 56,5±7,2 років, тривалість захворювання 6,1±2,6 років. Чоловіків було 13,3%, жінок – 86,7%. За ступенем тяжкості найбільше було хворих з м’якою АГ – 73,3%, з ІІ ступенем – 26,7%. Гіперліпідемія спостерігалася у 46,6% хворих: рівень ЗХ становив 5,3±1,2 ммоль/л, ХС-ЛПВЩ – 1,3±0,3 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ – 5,4±1,3 ммоль/л, ТГ – 1,5±0,6 ммоль/л, КА – 4,3±1,6. Гіперурикемія спостерігалася у 40% хворих.

Характеристика хворих з підвищеним ступенем нічного зниження АТ - «over-dipper». Середній вік хворих 56,7±5,8 років, тривалість захворювання – 5,2±1,9 років. Чоловіків було 60%, жінок – 40%. Найбільше хворих було з тяжкою формою АГ – 50%, з ІІ ступенем – 30%, з м’якою АГ – 20%. Гіперліпідемія спостерігалася в усіх хворих: рівень ЗХ становив 6,1±1,1 ммоль/л, ХС-ЛПВЩ – 1,3±0,3 ммоль/л, ХС-ЛПНЩ – 6,1±1,1 ммоль/л, ТГ – 1,7±0,8 ммоль/л, КА – 5,1±1,5. Гіперурикемію виявлено в 10% хворих, рівень СК становив 275,6±20 мкмоль/л.

Висновки. Група хворих з добовим профілем «dipper» була найбільш чисельна, в ній переважала АГ І ступеня тяжкості. Хворі групи «non-dipper» були другими за чисельністю та найстаршими за віком. У хворих з добовим профілем «night-peaker» був найдовший гіпертензивний анамнез, найбільше хворих спостерігали з гіперурикемією. Хворі «over-dipper» найчастіше спостерігалися з тяжким перебігом АГ, переважали чоловіки. У цій групі прояви атеросклерозу були найбільш вираженими, гіперурикемія спостерігалася у 10% випадків.

Мета. Вивчити особливості перебігу артеріальної гіпертензії поєднаної з гіперурикемією взалежності від стану ліпідного та вуглеводного обміну.

Матеріали і методи. Обстежено 98 хворих на АГ ІІ стадії 1-3 ступенів, з них 42 чоловіки та 54 жінки, середній вік яких становив 54,6±8,1 років. Хворі були розподілені на 2 групи: І група (n=59) – хворі на АГ з гіперурикемією, ІІ група (n=39) – хворі на АГ без гіперурикемії. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб без ознак АГ, репрезентативних за віком та статтю з основною групою. У хворих визначали: рівні сечової кислоти (СК), глікованого гемоглобіну (HbA1C), основних показників ліпідограми (загальний холестерин (ЗХС), ліпопротеїни низької щільності (ХС ЛПНЩ), ліпопротеїни високої щільності (ХС ЛПВЩ), тригліцериди (ТГ)). Отримані результати піддавали математично-статистичному аналізу за допомогою програми «Statistica 10.0». Характер розподілу оцінювали за допомогою критерію Колмогорова-Смирнова (n˃30). Вірогідність різниці між групами за кількісними ознаками оцінювали за допомогою t-критерію Стьюдента. Результати дослідження представленні у вигляді М±m, М – середнє значення, m – стандартне відхилення. Різницю показників вважали достовірною при р˂0,05. Кореляційний аналіз виконувався з використанням рангового коефіцієнта Пірсона.

Результати та їх обговорення. При аналізі показників ліпідограми встановлено, що рівень ЗХС у хворих на АГ у поєднанні з гіперурикемією становив 6,6±0,8 ммоль/л та 6,4±0,7  ммоль/л – у хворих на АГ без гіперурикемії, що було достовірно вище на 28,8% та 26,5% відповідно (p<0,05), порівняно з контрольною групою (4,7±0,4 ммоль/л). Рівень ХС ЛПНЩ у двох групах хворих (І група - 4,5±0,7 ммоль/л та ІІ група - 4,5±0,8 ммоль/л) був достовірно вищим на 36% у порівнянні з групою контролю (2,9±0,3 ммоль/л) (p<0,05). Показник ХС ЛПВЩ виявився достовірно нижчим у І групі хворих (1,1±0,17 ммоль/л) на 31,2% у порівнянні з групою контролю (1,7±0,3 ммоль/л) (p<0,05). Встановлено, що у хворих І групи з гіперурикемією рівень ТГ (2,3±0,3  ммоль/л) достовірно вищий у порівнянні з ІІ групою без гіперурикемії (1,7±0,17 ммоль/л) на 26% (p<0,05). Крім того, рівень ТГ у хворих на АГ з гіперурикемією перевищував такий же показник в групі контролю (1,3±0,2  ммоль/л) на 43% (p<0,05). При аналізі вуглеводного обміну в обстежених групах хворих за показником глікованого гемоглобіну, встановлено, що його рівень у крові був в межах нормальних значень. Лише при порівнянні показника у І групи (5,97±0,82 ммоль/л) і здорових осіб (4,7±0,37 ммоль/л) встановлена достовірна відмінність (p˂0,05). Також у І групі, в яких АГ поєднана з гіперурикемією, у 2 хворих вперше діагностували ЦД 2 типу (компенсований), про який хворі раніше не знали.

Нами проведено кореляційний аналіз досліджуваних показників в хворих та практично здорових осіб. Виявлено позитивну кореляційну залежність між рівнями СК і ТГ  (r  =  +0,7,  p<0,05),  САТ  (r  =+0,6,  p<0,05), ІМТ (r =+0,3, p<0,05) і рівнем глікованого гемоглобіну (r =+0,3, p<0,05) та негативну кореляцію між СК та ХС ЛПВЩ (r = -0,6, p<0,05). Цей зв'язок підтверджується у багатьох наукових дослідженнях і спостерігається не тільки у пацієнтів з подагрою, але й при АГ, ЦД, ІХС. Саме це дає підставу розглядати гіперурикемію, як важливу складову т.з. метаболічного синдрому, при якому порушується вуглеводний, ліпідний та пуриновий обмін.

Висновки. Результати дослідження показують, що у хворих на АГ поєднаної з гіперурикемією більш виражені порушення ліпідного та вуглеводного, що підтверджує встановлений позитивний зв'язок між рівнем СК і ТГ, ІМТ, глікованим гемоглобіном та негативна кореляція з ХС ЛПВЩ. Саме це дає підставу розглядати гіперурикемію як фактор кардіоваскулярних захворювань. 

За останні роки завдяки профілактиці та лікування ІХС знизилася смертність від серцево-судинних захворювань, проте ІХС залишається основною причиною захворюваності та смертності в Україні та у всьому світі [Коваленко В.М. та ін., 2023].

Мета – підвищити ефективність лікування хворих на прогресуючу стенокардію, робота яких пов’язана з професійними шкідливостями, при застосуванні метаболічної терапії.

Матеріали та методи. Обстежено 80 хворих на прогресуючу стенокардію, середній вік пацієнтів 60,2±7,1 роки. Залежно від методу лікування хворі були розподілені на дві групи. Перша група (38 осіб) отримували базисну терапію (нітрати, антиагреганти, антикоагулянти, ß-блокатори, антагоністи кальцієвих каналів, інгібітори АПФ, статини). Пацієнти другої групи (42 особи), окрім стандартної терапії отримували метаболічний лікарський засіб водорозчинний кверцетин в дозі 0,5 г, розчинений у 50 мл фізіологічного розчину двічі на добу протягом 5 днів, з подальшим застосуванням жувальних таблеток кверцетину 40 мг 1 табл. 3 рази/день протягом 1 місяця. Група контролю склала 25 практично здорових осіб. При аналізі професійних маршрутів виявлено 27 (33,75 %) водії вантажного та пасажирського автотранспорту; 29 (36,25 %) осіб, робота яких пов’язана з хімічними речовинами (маляри, працівники лакофарбового заводу, столяри); 11 (13,75 %) займались обробкою металів (токарі, шліфувальники); 13 (16,25 %) виконували зварювальні роботи. Хворим проведено загальноклінічне обстеження та дослідження ліпідного спектру крові ферментним методом на аналізаторі ФП-900 (Фінляндія) до та через місяць лікування (ЗХС та ХС-ЛПВЩ визначали за методом Клімова А.Н., Никульчева Н.Г., 1984; ХС-ЛПНЩ – за формулою Фрідвальда (ХС-ЛПНЩ=ЗХС–ХС-ЛПВЩ–ТГ/2,2, ммоль/л). Статистичну обробку матеріалу проводили за допомогою програми Statistica 10.0, методом варіаційного статистичного аналізу з визначенням t-критерію Стьюдента.

Результати. Пацієнти задовільно переносили внутрішньовенне введення кверцетину та сприяло нормалізації артеріального тиску і впливало на частоту серцевих скорочень. В результаті проведеного дослідження оцінено клінічну картину на 7 день лікування і виявлено, що комплексне лікування пацієнтів на прогресуючу стенокардію з використанням кверцетину зменшує кількість приступів загрудинного болю у 89,4 % пацієнтів (р<0,01) та підвищує толерантність до фізичного навантаження у 75,2 % випадків (р<0,01), у порівнянні з базисною терапією – 66,2 % та 52,3 % (р<0,05) відповідно. При дослідженні обміну ліпідів крові до та через місяць лікування встановлено, що у хворих на прогресуючу стенокардію, які працювали у шкідливих умовах праці перед лікуванням виявлено, що в обох досліджуваних групах пацієнтів рівень ЗХС, ХС ЛПНЩ та ХС ЛПВЩ суттєво відрізнявся від норми: рівень ЗХС був підвищеним на 32,4 %, рівень ХС-ЛПНЩ перевищував показник здорових осіб на 28,1 %, а ХС-ЛПВЩ був нижчим на 30,5 %. Через місяць лікування достовірні зміни стану ліпідного спектру крові спостерігалися лише у групі хворих, яким проводилася метаболічна терапія із застосуванням кверцетину, рівень ЗХС знизився на 38,6 % (р<0,05), ХС-ЛПНЩ на 34,5 % (р<0,05), а ХС-ЛПВЩ на 28,1 % (р<0,02) у порівнянні із даними до лікування. Аналогічні зміни ліпідного спектра крові відмічалися і у першій групі хворих, проте результати були менш з вираженою позитивною динамікою.

Висновки. Проведене лікування зі застосуванням кверцетину є більш ефективним від базисної терапії, що проявлялося вираженою позитивною динамікою клінічної картини захворювання та нормалізацією показників ліпідного спектру крові у хворих на прогресуючу стенокардію, які працювали у шкідливих умовах праці.