UDC  616.12.331.1+616.379-008.65):616-008.9:616.36-003.826]-006-002.64-092.19

Abstract. Background. Lack of information about proinflammatory interleukins (IL) and tumor necrosis factor alpha (TNFα) levels in case of metabolic-associated liver steatosis (MALS) and their roles in its progression to steatohepatitis are key reasons for the relevance and actuality of our study. The purpose: to evaluate proinflammatory interleukins 2, 6, and TNFα levels in concomitant liver steatosis. Materials and methods. Thirty- five patients with hypertension stage II–III, type 2 diabetes mellitus were examined. All of them were treated on an outpatient basis according to the guidelines of the Ministry of Health of Ukraine and the Declaration of Helsinki. Participants were divided into the main group with MALS (n = 24, males 45.8 %, females 54.2 %; average age 55.83 ± 0.89 years) and the control group without steatosis (n = 11, males 54.5 %, females 45.5 %; average age 53.00 ± 1.55 years). In addition to standard parameters, levels of IL6, IL2, TNFα, selectin, resistin, insulin, C-peptide, glycated hemoglobin, non-esterified fatty acids were evaluated, and some indexes were calculated, including triglyceride-glucose index and Castelli indexes I and II. Results were processed statistically, with significance level of р < 0.05. Results. Although MALS is not followed by qualitative differences in proinflammatory IL2, IL6 and TNFα compared to no steatosis, the risk of TNFα elevation was 5 times higher in patients with MALS (odds ratio 5.08; 95% confidence interval 1.02–25.17). An increase in IL2 and TNFα is unfavorable for patients with MALS, it can be considered as a marker of steatosis progression to steatohepatitis, as it is associated with transaminase activation, endogenous intoxication, lipid distress and glucose intolerance. IL6 was rather lower in patients with MALS compared to those without steatosis, but its growth was exponential and proceeded simultaneously to IL2 and TNFα. Conclusions. MALS was not associated with significant changes in IL2, IL6 and TNFα compared to no steatosis, but their elevation can be criteria for transformation into steatohepatitis due to the activation of transaminases, inflammation, endogenous intoxication, lipid distress, glucose intolerance.

Keywords: diabetes mellitus; interleukin-2; interleukin-6; tumor necrosis factor alpha; metabolic-associated liver steatosis

Наслідки реваскуляризації у хворих на ішемічну хворобу серця (ІХС) продовжують вивчатись, однак дослідження, присвячені аналізу прогнозу виживання після реваскуляризації міокарда, нечисленні і нетривалі, що зумовило доцільність та актуальність нашого дослідження.

Мета – оцінити прогностичне значення параметрів ехокардіографії (ЕхоКГ) у хворих на ІХС впродовж 60 місяців залежно від лікувальної тактики гострого коронарного синдрому (ГКС): реваскуляризація чи медикаментозна терапія.

Матеріали та методи. Обстежено 101 пацієнт з ІХС, ГКС з елевацією ST та Q (48 %), з елевацією ST без Q (28 %), без елевації ST (24 %); з них 84 чоловіка та 17 жінок, середній вік 58,6±4,2 рр. Пацієнти поділені на групу після реваскуляризації міокарда (n=71) та групу стандартного медикаментозного лікування ГКС (n=30). Впродовж 5 років крім стандартних клінічно-лабораторних обстежень оцінювали динаміку ЕхоКГ–параметрів серця. Цифрові дані оброблені методом Каплана – Меєра, за подію приймали випадок госпіталізації з приводу повторного ГКС, нестабільної стенокардії чи декомпенсації хронічної серцевої недостатності, рівень істотності р<0,05. Результати. На 5-річний прогноз після перенесеного ГКС у пацієнтів з ІХС істотно не впливали розміри міжшлуночкової перетинки, кінцеводіастолоічний розмір лівого шлуночка (ЛШ) та індексована маса міокарда ЛШ. Через 60 місяців після хірургічної реваскуляризації спостерігався істотно кращий прогноз за умов певних несприятливих вихідних структурних параметрів серця: збільшення правого шлуночка ³ 2,5 см (37,5 % проти 30,7 %, р=0,008), розширення діаметру аорти ³ 3,0 см (57,2 % проти 34,3 %, р=0,02), розтягнення лівого передсердя ˃ 4,0 см (43,8 % проти 24,7 %, р=0,046). Крім того, реваскуляризація супроводжувалась кращим довготривалим виживанням за умов нормальної маси міокарда лівого шлуночка >< 250 г (75,8 % проти 49,1 %, р=0,05), у пацієнтів без потовщення стінок ЛШ (66,9 % проти 30,5 %, р=0,047) і за відсутності систолічної дисфункції ЛШ (87,7 % проти 59,9 %, р=0,046). Не було виявлено істотних відмінностей у виживанні пацієнтів з вихідним хірургічним чи консервативним лікуванням за умов різних значень діастолічного розміру ЛШ, різної товщини стінок ЛШ, а також зменшення фракції викиду ЛШ < 50 %. Навпаки, ми відмітили, що реваскуляризація міокарда сприяє кращому прогнозу вже за наявності несприятливих структурних змін.

Висновки. Реваскуляризація міокарда супроводжувалась істотно кращим прогнозом виживання через 60 місяців за умов збільшення правого шлуночка (³ 2,5 см) та лівого передсердя (˃ 4,0 см), розтягнення кореня аорти (³ 3,0 см), але за умов нормальної маси міокарда лівого шлуночка (< 250 г) без гіпертрофії стінок і без систолічної дисфункції.