Синдром полікістозних яєчників зустрічається в 13-18% жінок репродуктивного віку і у 50% жінок із порушенням менструального циклу. У 50₋75% випадків він призводить до розвитку ендокринного безпліддя.

Мета. Оцінити клінічне, діагностичне та прогностичне значення антимюллерового гормону у пацієнток з синдромом полікістозних яєчників.

Матеріали та методи. Ретроспективний аналіз 108 історій хвороби пацієнток з синдромом полікістозних яєчників. Клінічні дані включали визначення ваги, зросту, індексу маси тіла, систолічного та діастолічного артеріального тиску. Лабораторні дані включали визначення антимюллерового гормону, тестостерону, глобуліну, що зв’язує статеві гормони, біодоступного тестостерону, вільного тестостерону, дегідроепіандростендіону сульфату, 17-гідроксипрогестерону, лютеїнізуючого гормону, фолікулостимулюючого гормону, пролактину, тиреотропного гормону, глікованого гемоглобіну, загального холестерину, холестерину ліпопротеїнів високої щільності, холестерину ліпопротеїнів низької щільності і тригліцеридів.

Результати. Рівні антимюллерового гормону обернено корелювали із величинами віку, ваги та індексу маси тіла і безпосередньо із рівнями загального тестостерону, вільного тестостерону та біодоступного тестостерону. Жінки у найвищому квартилі (антимюллеровий гормон: 19,5 ± 9,9 нг/мл; n = 27) мали нижчий індекс маси тіла (29,5 ± 6,9 проти 34,6 ± 10,6–36,8 ± 7,2 кг/м²), але вищий загальний тестостерон (52,3 ± 27,2 проти 25,5 ± 10,4–35,2 ± 16,3 нг/дл), вільний тестостерон (7,6 ± 6,0 проти 4,5 ± 2,3–5,5 ± 3,2 нг/дл) і біодоступний тестостерон (21,1 ± 17,0 проти 12,3 ± 6,6–16,4 ± 8,7 нг/дл) порівняно зі значеннями в інших квартилях.

Висновки. Поєднання високих рівнів антимюллерова гормону та тестостерону може вказувати на репродуктивний підтип синдрому полікістозних яєчників. Визначення підтипів синдрому полікістозних яєчників на основі антимюллерова гормону може бути кроком до розуміння гетерогенності синдрому та надання допомоги, орієнтованої на пацієнта.