УДК: 619:616.43

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) і метаболічний синдром (МС) часто є комор-бідними захворюваннями і мають спільні нейробіологічні та клінічні ознаки. Зокрема, результати мета-аналізів свідчать про більшу поширеність МС у пацієнтів з ПТСР порівняно із загальною популяцією. Водночас ПТСР також є відомим фактором ризику МС. Цей збіг можна частково пояснити залученням спільних патогенетичних механізмів, характерних для обох станів. Недостатнє споживання та дефіцит окремих біофакторів, зокрема мікроелементів (вітамінів і основних мінералів), пов’язують із підвищеним ризиком МС, цукрового діабету 2-го типу, серцево-судинних захворювань, а дотримання їх фізіологічного вмісту в організмі знижує цей ризик. Харчові добавки з певними біофакторами можуть бути корисни-ми, як доповнення до традиційної терапії, для профілактики та лікування ПТСР і часто коморбідного МС, оскільки ПТСР і МС часто пов’язані із системним дефіцитом низки біофакторів. Цей огляд має на меті обговорити роль окремих біофакторів, зокрема α-ліпоєвої кислоти, вітаміну В1/бенфотіаміну, L-карнітину і ацетил-L-карнітину, ω-3 поліненасичених жирних кислот, кверцетину, магнію, вітамінів D і Е, поліфенолів, у профілактиці/лікуванні коморбідної патології ПТСР і МС, а також проаналізувати нові тенденції та напрямки майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «посттравматичний стресовий розлад», «метаболічний синдром», «біофактори». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.

616.831-005.1-071.7

Цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та депресія є значними проблемами глобальної охорони здоров’я. Зокрема, приблизно 26–30 % хворих на ЦД страждають від депресії різного ступеня тяжко-сті, а ЦД 2-го типу подвоює ризик розвитку депресії. Розвиток депресії може бути зумовлений по-ведінковими чинниками, серед яких виділяють незбалансовані харчові звички, ожиріння, недостатню фізичну активність, соціальну нестабільність, зловживання психоактивними речовинами, порушення режиму сну. Інсулінорезистентність (ІР) — це одна з провідних ознак ЦД 2-го типу, що має різні форми, специфічні для певних тканин. Зокрема, периферична ІР проявляється зниженням поглинання глюкози скелетними м’язами та жировою тканиною через дефекти функціонування рецепторів інсуліну і пору-шення сигнальних шляхів. ІР клітин головного мозку пов’язана зі зміною сигналізації інсуліну в нейронах і гліальних клітинах, асоціюється з нейродегенеративними процесами, що пов’язує її як зі зниженням когнітивних здібностей, так і з розладами настрою. Існує кілька гіпотез щодо спільних факторів ризи-ку, таких як психологічний вплив управління хронічним захворюванням, потенційно спільна генетична схильність або патофізіологічні порушення. Останні включають дисфункцію регуляції гіпоталамо-гіпо-фізарно-адреналової осі, активацію процесів хронічного запалення низької інтенсивності (ХЗНІ), зміни стану вегетативної нервової системи, дисфункцію симпатоадреналової системи; порушення регуляції інсулінової сигналізації та нейротрансмісії; активацію процесів оксидативного стресу і мітохондрі-альну дисфункцію; порушення гомеостазу кишкової мікробіоти і дисфункцію осі кишечник — мозок; дисфункціональність нейротрофічного фактора головного мозку; зміну синаптичної пластичності ней-ронів; порушення процесів автофагії. Водночас повідомляється, що взаємозв’язок між ЦД 2-го типу та підвищеним ризиком розвитку депресивних симптомів частково пояснюється підвищеним рівнем біомаркерів мікросудинної дисфункції, нейродегенерації, кінцевих продуктів глікування та артеріаль-ної жорсткості. Проте значний вплив процесів ХЗНІ не був виявлений. Мета огляду: провести аналіз сучасного стану проблеми особливостей взаємозв’язків між ІР, депресією та ЦД 2-го типу, а також проаналізувати нові тенденції та напрямки майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використано ключові слова «інсуліноре-зистентність», «депресія», «цукровий діабет 2-го типу», «нейротрофічний фактор головного мозку». Для виявлення результатів досліджень, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій

616.379+616.12+616.13

Жорсткість артерій тісно пов’язана з ключовими компонентами кардіометаболічного синдрому, який становить комплекс взаємопов’язаних серцево-судинних і метаболічних факторів ризику, включно з надмірною вагою/ожирінням, артеріальною гіпертензією (АГ), інсулінорезистентністю (ІР)/гіперінсулінемією, дисліпідемією та іншими метаболічними порушеннями. Взаємозв’язок між метаболічними порушеннями та атеросклеротичними серцево-судинними захворюваннями (АССЗ) давно визнаний, хоча механізми, які поєднують ІР з АССЗ, залишаються недостатньо зрозумілими. Артеріальна жорсткість може виступати незалежним фактором розвитку цукрового діабету (ЦД), що не залежить від традиційних факторів ризику, як-от вік, індекс маси тіла чи рівень артеріального тиску. Взаємозв’язок між жорсткістю артерій і ризиком розвитку ЦД 2-го типу можна пояснити низкою потенційних патофізіологічних механізмів, а саме: порушення функції ендотелію здатне спричиняти діастолічну дисфункцію капілярів, що може посилювати жорсткість артеріальної стінки; підвищена жорсткість артерій потенційно призводить до пошкодження мікроциркуляторного русла; може викликати функціональні ушкодження органів із низьким гідродинамічним опором, таких як підшлункова залоза, печінка, нирки і головний мозок; може бути пов’язана з прогресуванням печінкової ІР; діастолічна дисфункція або редукція капілярної мережі здатні знижувати перфузію тканин і посилювати ІР; активація процесів оксидативного стресу і хронічного запалення низької інтенсивності здатні виступати спільними патогенетичними факторами ризику як для артеріальної жорсткості, так і для діабету; генетичні фактори здатні об’єднати артеріальну жорсткість і ЦД 2-го типу у рамках спільного патофізіологічного механізму. Виявлення жорсткості артерій як предиктора ЦД 2-го типу відкриває нові перспективи для розробки стратегій профілактики діабету. Метою огляду було проведення аналізу сучасного стану проблеми взаємозв’язків між артеріальною жорсткістю, серцево-судинними захворюваннями та ризиком ЦД 2-го типу, а також аналізу нових тенденцій та напрямів майбутніх досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed, включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «артеріальна жорсткість», «серцево-судинні захворювання», «предіабет», «цукровий діабет 2-го типу». Для виявлення результатів дослідження, які не вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій.

УДК 616.379-008.64-06:616.379-008.64

Актуальність. Діабетичний дистрес (ДДС) характеризується емоційними реакціями на труднощі самоконтролю, усвідомленням ризиків довгострокових ускладнень, а також неспокоєм через інші супутні навантаження, страхи та хвилювання. Внутрішньо переміщені особи (ВПО), хворі на цукровий діабет (ЦД) 2-го типу, часто стикаються з багатьма проблемами — як фізичними, так і психологічними. Тривога, депресія та ДДС, що притаманні ВПО, прогнозують повільне одужання та збільшують ризик посттравматичного стресового розладу і смертності. Рання діагностика ДДС, розгляд його як ключового фактора в управлінні діабетом і вчасне втручання можуть суттєво поліпшити глікемічний контроль і якість життя пацієнтів. У зв’язку з цим розробка ефективних інструментів для діагностики цієї проблеми є вкрай важливою. Метою дослідження було створення та крос-культурна адаптація україномовної версії системи оцінки дистресу при ЦД 2-го типу (The Type 2 Diabetes Distress Assessment System, T2-DDAS). Матеріали та методи. Це перехресне дослідження, у якому взяли участь пацієнти з ЦД 2-го типу (м. Львів і область, перша група, n = 32) і ВПО, хворі на ЦД 2-го типу (друга група, n = 32). Вік, стать, тривалість ЦД 2-го типу, індекс маси тіла (ІМТ), глікований гемоглобін (HbA1c) обстежених значуще не відрізнялися (р > 0,05). Лінгвістично валідована українська версія
T2-DDAS була перекладена за допомогою методу прямого/зворотного перекладу. Опитувальник
T2-DDAS складається з двох частин: «Інструмент оцінки дистресу при цукровому діабеті 2-го типу: визначення основного рівня дистресу» (8 запитань) та розширений розділ «Інструмент оцінки дистресу цукрового діабету 2-го типу: визначення джерел дистресу» (21 запитання). Вищий бал, отриманий за певне джерело, вказує на більший вплив ДДС. Оцінка відповіді на кожне питання ґрунтується на 5-бальній шкалі Лайкерта (Likert scale). Середнє значення ≥ 2 вважається ознакою підвищеного рівня ДДС. Статистика: SPSS, IBM SPSS Statistics 20. Результати. T2-DDAS продемонстрував хорошу загальну надійність, а фактор «Діабетичний дистрес» показав високу внутрішню узгодженість ( Кронбаха = = 0,91), що свідчить про ефективне вимірювання діабетичного дистресу. Українська версія T2-DDAS продемонструвала високу внутрішню узгодженість зі значеннями Кронбаха, які були подібні до значень
Кронбаха в оригінальному T2-DDAS. Показники фактора «Діабетичний дистрес», отримані у пацієнтів з ЦД 2-го типу за допомогою української версії T2-DDAS, демонструють тісний зв’язок із балами, оціненими за допомогою англійської версії. Порівняльний аналіз показників фактора «Діабетичний дистрес» демонструє, що найбільш виражений рівень ДДС спостерігається серед ВПО, які страждають на ЦД 2-го типу. Крім того, у цих пацієнтів статистично значущим є збільшення впливу таких факторів, як гіпоглікемія, довгострокове здоров’я, взаємодія з медичними працівниками, міжособистісні проблеми, доступ до медичної допомоги і вимоги менеджменту, порівняно з даними, отриманими у другій групі. Висновки. Україномовна версія опитувальника T2-DDAS надає дійсні та надійні дані, які не відрізняються від результатів, отриманих за допомогою оригінальної версії T2-DDAS. Порівняльний аналіз показників фактора «Діабетичний дистрес» демонструє, що найбільш виражений рівень ДДС спостерігається серед ВПО, які страждають на ЦД 2-го типу. У ВПО, хворих на ЦД 2-го типу, статистично значущими є збільшення впливу таких факторів, як гіпоглікемія, довгострокове здоров’я, взаємодія з медичними працівниками, міжособистісні проблеми, доступ до медичної допомоги і вимоги менеджменту. Впровадження україномовної версії опитувальника T2-DDAS у закладах практичної охорони здоров’я дозволить отримати нову, потенційно більш точну систему оцінки діабетичного дистресу у хворих на ЦД 2-го типу.

616.12-008.31

Актуальність. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) часто стикаються з багатьма як фізичними, так і психологічними проблемами. Тривога і депресія, що притаманні ВПО, прогнозують повільне одужання і збільшують ризик посттравматичного стресового розладу і смертності. Дисфункція вегетативної нервової системи часто поєднується з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу, кардіальною автономною нейропатією (КАН). Мета: провести аналіз особливостей короткочасної варіабельності серцевого ритму (ВСР) у ВПО, хворих на ЦД 2-го типу. Матеріали та методи. Обстежено три групи, з них 16 практично здорових осіб (1-ша, контроль), пацієнти з ЦД 2-го типу із субклінічною КАН (м. Львів і область, 2-га, n = 16) і ВПО, хворі на ЦД 2-го типу із субклінічною КАН (3-тя, n = 16). У пацієнтів не виявлено клінічних симптомів КАН, а вік, стать, тривалість ЦД 2-го типу, ІМТ, глікований HbA1c значуще не відрізнялись (р > 0,05). Субклінічну КАН діагностували згідно з результатами тестів кардіоваскулярних рефлексів і опитувальника «Композитна оцінка вегетативних симптомів 31» (COMPASS 31). Досліджували й аналізували результати короткочасної ВСР тривалістю 5 хв. Результати. У пацієнтів із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН спостерігається статистично значуще підвищення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Одночасно виявлено вірогідне зниження значень середньої тривалості інтервалів R-R (mRR); відсотка послідовних NN-інтервалів, різниця між якими перевищує 50 мс (pNN50%); рівнів високочастотного компонента кардіоритму (HF) і нормованої одиниці спектра високочастотного компонента (HFnorm). У ВПО із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН порівняно із 2-ю групою спостерігається подальше значуще збільшення ЧСС: 86,19 ± 82,3 [69,0; 121,0] уд/хв; зниження mRR: 709,56 ± 93,45 [496,0; 871,0] мс; квадратного кореня із середніх квадратів різниць величин послідовних пар інтервалів NN (RMSSD): 17,56 ± 9,06 [5,0; 41,0] мс; pNN50%: 2,56 ± 4,66 [0; 17] %; низькочастотного компонента кардіоритму (LF): 626,56 ± 428,50 [156,0; 1358,0] мс2; HF: 143,81 ± 111,68 [10,0; 363,0] мс2; відсотка HF у загальному спектрі ВСР (HF%): 10,44 ± 8,15 [2,0; 26,0], а також зростання нормованої одиниці спектра низькочастотного компонента (LFnorm): 79,81 ± 14,25 [54,0; 96,0] норм.од.; відсотка дуже низькочастотного компонента кардіоритму (VLF): 47,5 ± 18,69 [12,0; 86,0] %. Висновки. У ВПО із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН зафіксовано зниження загальної потужності ВСР, а також помітне домінування симпатичного компонента. Це свідчить про активізацію адаптаційних реакцій організму у відповідь на стресові ситуації. Використання короткочасного аналізу ВСР може бути як економічно вигідним, так і науково обґрунтованим підходом для ранньої діагностики КАН у пацієнтів із ЦД 2-го типу. Отримані дані можуть стати основою для створення ефективних стратегій профілактики, а також нових методів своєчасної діагностики та терапії ВПО, хворих на ЦД 2-го типу.