УДК: 616.12-008.331.1:616.379-008.64-06]:616.133-089] - 037

Резюме. Актуальність. Артеріальна гіпертензія (АГ) є причиною 70-75% інсультів. Атеросклеротичне ураження сонної артерії (СА) є класичним прикладом судинного ураження в осіб з АГ. Ризик інсульту, при поєднанні АГ та цукрового діабету (ЦД) збільшується у двічі. Каротидна ендартеректомія (КЕ), яка містить як лікувальний, так і превентивний характер є основним методом хірургічного лікування стенозів СА.

Мета дослідження: вивчити перебіг АГ у хворих з ЦД 2 типу та без нього після КЕ.

Матеріали та методи. Відібрано 138 пацієнтів з АГ та стенозом СА з метою проведення КЕ під місцевим знечуленням. Хворих розділено на дві групи: 68 хворих з ЦД 2 типу (група І) та 70 хворих без ЦД  (група ІІ).  Медіана віку хворих  групи І становила 64 [50-71] років, групи ІІ – 63,5 [47-68] років. Проводили добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ) за 2 дні до операції (1 обстеження),  на 5-7 день після операції (2 обстеження) та через 3-6 місяців після КЕ (3 обстеження). Оцінювали середні показники систолічного АТ (САТ) та діастолічного АТ (ДАТ) за добу, день, ніч; середнього пульсового АТ (ПАТ); варіабельність САТ та ДАТ за добу, день, ніч.

Результати. До операції у групі І, на відміну від групи ІІ, фіксували істотно вищі показники: САТдб (p = 0,02), САТд (p = 0,03), САТн (p = 0,01), ДАТн (p < 0,05), ПАТ (p = 0,03), варДАТдб (p = 0,03), варСАТд (p = 0,03), варДАТн (p = 0,04). Під час другого обстеження у групі ІІ відмічали істотно вагомішу динаміку показників ДМАТ: САТдб (p = 0,002), САТд  (p = 0,02), ДАТдб (p = 0,002), ДАТд (p = 0,01), ДАТн (p = 0,03), варСАТн (p < 0,04), варДАТн (p < 0,05), варСАТдб (p = 0,0002), варДАТдб (p = 0,0001). Неістотною була динаміка ПАТ та середньонічного САТ. Через 3 місяці після КЕ у хворих групи ІІ усі середні значення САТ та ДАТ, а також ПАТ істотно знизились. Вираженість змін показників ДАТ протягом доби, дня та ночі, а токож показників варіабельності САТ у групі ІІ була істотнішою. Під час третього обстеження у двох групах зросла частка хворих з циркадним ритмом «dipper» (p < 0,05). У групі ІІ істотно знизилась частка хворих з несприятливим типом добового профілю «over-dipper» (p < 0,001), чого не відбулось у групі І.

Висновки. Хірургічне лікування каротидних стенозів у хворих з ЦД 2 типу та без нього асоційоване зі зниженням показників АТ в ранньому післяопераційному періоді та спостерігається протягом кількох місяців після виконаної операції.

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, каротидний стеноз, каротидна ендартеректомія.

УДК  616.1:616.379-008.65:616-008.9]-038-06

Актуальність.

        Метаболічний синдром - комплекс взаємопов'язаних кардіометаболічних розладів, що включає інсулінорезистентність, ожиріння, знижений рівень холестеролу ліпопротеїдів високої щільності та підвищений рівень тригліцеридів у сироватці крові а також підвищення артеріального тиску. Його наявність, за результатами дослідження ARIC та JHS, достовірно збільшує 10 річний ризик виникнення ЦД 2 типу[1]. В країнах Європи налічується близько 60 млн осіб з цукровим діабетом, у світі - 422 млн, за даними ВООЗ, а одна із п’яти осіб європейських країн мають ожиріння [2]. Наявність ЦД удвічі збільшує ризик серцево-судинних подій [3], у кожного третього дорослого з ЦД 2 типу наявне захворювання серцево-судинної системи. Ішемічна хвороба серця стала причиною близько 60% смерті хворих на цукровий діабет [4,5]. Поширеність цукрового діабету та серцево-судинних ускладнень за останні десятиліття зросла і щораз частіше стає основною проблемою охорони здоров'я [6].Актуальність даної роботи обумовлена зростанням потреби персоніфікованого підходу до ведення пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу, що виникли на грунті МС та встановлення індивідуального ризику для кожного хворого.

Мета дослідження:

З’ясувати методику визначення індивідуального ризику виникнення ускладнень у кожного конкретного пацієнта з метаболічним синдромом з використанням показників ліпідного, вуглеводного та гормонального спектру.

Матеріал і методи.

Проведено дослідження 319 осіб з метаболічним синдромом. Сформовано 6 клінічних груп. Перша група включала 82 пацієнти з МС, Друга – 39 хворих з ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, третя – 35 пацієнтів з ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС, четверта група – 44 особи з ІХС на фоні МС, п’ята – 44 пацієнти з ІХС та ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, шоста група – 75 хворих з ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС. Контрольна група - 40 здорових осіб. Жінки поміж усіх хворих становили 69,9 %, чоловіки - 30,1%. Проведено два етапи дослідження. На першому - проведено антропометричні; лабораторні дослідження (ліпідний спектр, показники вуглеводного обміну, пролактин, кортизон, ТТГ та вТ4); статистичну обробку отриманих результатів. На другому етапі розраховано методику визначення індивідуального ризику ІХС у кожного пацієнта з МС (без/з ЦД) з використанням вищевказаних показників; подальша побудова прогностичної моделі вірогідності.

Результати.

      Виявлено виражені зрушення вуглеводного обміну за наявності стану декомпенсації у пацієнтів з ЦД 2 типу. Неспецифічними виявились зміни ліпідного метаболізму; ХС, ЛПДНЩ, ТГ, та ЗХС найвищі серед усіх груп при ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) з МС. ХС ЛПВЩ знижені у всіх пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу з МС. Група ІХС на грунті МС характеризувалась найвищим рівнем ХС ЛПНЩ. Виявлено взаємозумовлені зміни тиреотропного гормону, кортизолу, пролактину та інсуліну у пацієнтів в залежності від форми та важкості синтропічної патології. З’ясовано наявність змін пролактину, кортизолу та ТТГ в розвитку та прогресуванні ІХС за рахунок тісних взаємозв’язків. Таким чином, враховуючи вищевказані показники, розраховано модель визначення персоніфікованого ризику ІХС для кожного пацієнта з МС (з/без ЦД).  Було відібрано 15 факторів, які за даними власних спостережень могли б впливати на розвиток ІХС у пацієнтів з МС. Використано метод логістичної регресії з покроковим включенням тільки достовірних ознак за методом Вальда. При цьому було визначено 10 факторів, які мали достовірний вплив на розвиток ІХС. Виявлено превентивних характер впливу ХС ЛПВЩ та пролактину (у жінок) у виникненні ішемічної хвороби серця та провокуючий вплив ЦД, віку, рівнів ТГ, ТТГ, КА, кортизолу, ІМТ та HbAlc. Визначено їх коефіцієнти регресії, достовірність перевірено за допомогою методу Вальда, а цілої моделі – за допомогою ксі-квадрату, точність моделі склала 79,4%, специфічність – 77,3%, чутливість – 81,9%. Після підставлення у формулу результатів, отриманих за методом логістичної регресії, було отримано значення С для визначення вірогідності розвитку ІХС. Отримане значення С підставили у рівняння 2.1, отримали відсоток індивідуального ризику появи ІХС у конкретного пацієнта. Якщо дане число не перевищувало межу 50,00%, то у даного пацієнта не прогнозувалась наявність ІХС. Співставлення з базою даних засвідчило вірність прогнозу.

Обговорення.

      Підвищення кортизолу і пролактину спостерігається у відповідь на стрес і запалення при ІХС та ЦД, що підвищує рівні кортизолу, що провокує інсулінорезистентність[7], а зниження рівня ТТГ відбувається у відповідь на стрес та високий рівень кортизолу, що пригнічує ТТГ.      Зростання рівня кортизолу у пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС можна вважати маркером декомпенсації діабету. Зміни гормонального спектру при МС свідчать про активацію захисних функцій, як відповідь на метаболічні зрушення, тоді як за синтропічної патології - відображають важкість стану хворого та ступінь декомпенсації. Механізмом підвищення ТТГ при МС є гіперінсулінемія та гіперлептинемія, притаманні таким пацієнтам.     

Висновки.

1. У пацієнтів з МС спостерігалось збільшення рівня інсуліну та НОМА-IR, зрушення ліпідного спектру (збільшення ТГ, ХС ЛПДНЩ та КА); зростання рівня пролактину у жінок, тиреотропного гормону та кортизолу, на фоні нормальних значень вільного тироксину.
2. У хворих з ІХС на грунті МС були підвищені рівні інсуліну та НОМА-IR, ТГ, ХС ЛПДНЩ, ЗХС, ХС ЛПНЩ та знижені - ХС ЛПВЩ, тоді як нормальними значеннями характеризувались рівні пролактину, кортизолу, та вТ4 і підвищеними рівні тиреотропного гормону.
3. У пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС спостерігалось зростання ЗХС, ТГ та ЛПДНЩ; декомпенсація ЦД 2 типу супроводжувалась підвищенням рівня кортизолу при нормальних рівнях тиреотропного гормону, на відміну від компенсації ЦД 2 типу, значення пролактину у жінок -достовірно підвищені, незалежно від компенсації.
4. У пацієнтів з декомпенсованим ЦД 2 типу виявлено вищі рівні ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПНЩ, ТГ, ЗХС, на фоні збільшених значень пролактину (у жінок) і кортизолу та референтних рівнів ТТГ, інсуліну та вТ4 (що було відмінним від ЦД компенсованого). При цьому були знижені величини ХС ЛПВЩ у всіх пацієнтів з ЦД 2 типу.
5. Запропоновано методику обчислення індивідуального ризику появи виникнення ішемічної хвороби серця в хворого з метаболічним синдромом із застосуванням показників антропометрії, вуглеводного та ліпідного спектру, кортизолу, пролактину та тиреотропного гормону.

Ключові слова: метаболічний синдром,цукровий діабет 2 типу, ішемічна хвороба серця.

УДК:616.12-005.4+616.379-008.65)]-008.9-085.225.2-07:616.441:616.15-07

Актуальність. Метаболічний синдром (МС), цукровий діабет (ЦД) 2 типу та ішемічна хвороба серця (ІХС) належать до глобальних проблем охорони здоров’я з огляду на своє соціально-економічне значення. Стрімкий розвиток, оптимізація методик діагностики та лікування сприяють збільшенню тривалості життя пацієнтів, однак одночасно зростає частота коморбідної та синтропічної патології. Ризик виникнення ускладнень та смерті при ІХС зростає відповідно до збільшення кількості факторів ризику та супутніх захворювань. Основною причиною негативних тенденцій вважають розвиток у хворих інсулінорезистентності, яка посилює дисліпідемію, а гіперглікемія, дисфункція ендотелію, хронічне системне запалення і оксидативний стрес розглядають як фактори патогенезу атеросклеротичного ураження судин при МС і ЦД2. Актуальність даного наукового дослідження обумовлена недостатніми даними щодо особливостей вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому та виникнення потребиіндивідуального підходу ведення пацієнта з синтропічною патологією, з врахуванням впливу на артеріальну гіпертензію, як компонент метаболічного синдрому, інсулінорезистентність та метаболічні порушення, що забезпечить оптимізацію лікувальної тактики та покращить прогноз і якість життя пацієнта.

Мета дослідження:вивчення особливостей показників вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії хворих з ІХС, ЦД 2 типу на грунті МС.

Матеріал і методи.

Дослідження проведено на базі Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного ендокринологічного центру та КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги». До дослідження залучено 51 хворого з наявністю ішемічної хвороби серця та компенсованого цукрового діабету 2 типу на грунті метаболічного синдрому. Дизайн дослідження. На першому етапі проведено формування груп: дослідної (ДГ) та групи порівняння (ГП). ДГ, що налічувала 27 пацієнтів, серед яких було 13 чоловіків та 14 жінок, отримувала телмісартан 80 мг/добу у складі комплексної терапії (метформін, амлодипін, розувастатин, ацетилсаліцилову кислоту та нітрогліцерин при потребі). ГП, що складалась з 24 пацієнтів ( 12 чоловіків і 12 жінок), отримувала крім вищевказаної стандартної терапії раміприл, 5 мг/добу. На другому етапі у пацієнтів проводилось дослідження вуглеводного обміну та тиреотропного гормону і вільного тироксину. На третьому етапі пацієнтам призначено лікування на 1 місяць. Четвертий етап: повторне дослідження гормонів та параметрів вуглеводного метаболізму через місяць після початку терапії. Група контролю складалась з 40 осіб: практично здорових 17 чоловіків та 23 жінки.

Робота передбачала дослідження параметрів вуглеводного спектру а також гормонів: вТ4 та ТТГ, контроль параметрів артеріального тиску. Пацієнтам двічі проведено обстеження: у день поступлення на стаціонарне лікування та через 1 місяць. За результатами отриманих даних проведено порівняння досліджуваних груп між собою, а також з групою практично здорових осіб.

Результати.

У дослідженні порівнювали динаміку параметрів артеріального тиску, показників вуглеводного обміну, тиреотропного гормону і вільного тироксину у хворих на ІХС та компенсований ЦД 2 типу на грунті МС, в залежності від прийому телмісартану чи раміприлу на фоні стандартної терапії, що включала: метформін, амлодипін, ацетилсаліцилову кислоту. У групі, що приймала телмісартан у складі комплексного лікування, виявлено зменшення клінічних проявів синтропічної патології, відмічено наявність позитивної динаміки показників діастолічного артеріального тиску вже навіть через 1 місяць лікування. Результати нашого дослідження свідчать, що прийом телмісартану у складі комплексної терапії сприяв змінам параметрів вуглеводного обміну: достовірно значніше знижувалась глюкоза крові натще, рівень інсуліну, індекс НОМА-IR, що можна пояснити зниженням інсулінорезистентності при додаванні телмісартану до складу комплексного лікування. На відміну від вищевказаних параметрів, показники глікозильованого гемоглобіну через 1 міс. лікування достовірно не змінювались, що можна пояснити недостатньою тривалістю лікування для зміни даного показника. У хворих дослідної групи виявлено, що рівень ТТГ достовірно знижувався впродовж лікування телмісартаном у складі комплексної терапії, на відміну від групи порівняння, яка приймала при цьому раміприл. Рівень вільного тироксину у хворих ДГ зростав через місяць з початку терапії, тоді як у пацієнтів ГП – залишався без змін.

Висновки:

     1.Використання телмісартану у хворих з синтропічною патологією ефективне щодо корекції клінічних змін та параметрів діастолічного АТ.

2. Застосування телмісартану у складі комплексного лікування зменшує інсулінорезистентність;

сприяє зниженню рівня глюкози крові натще, значень індексу НОМА-IR, а також вмісту у крові інсуліну.

3. Використання телмісартану у хворих з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому сприяє зниженню рівня ТТГ та підвищенню вТ4(в межах референтних значень), що підтверджує його участь в корекції метаболічних змін. 

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, цукровий діабет 2 типу, метаболічний синдром, функція щитоподібної залози, телмісартан.

УДК 616 – 008.9+616.12 – 005.4 + 616.379 – 008.65)] – 031.6 – 092 – 079.43 - 036

Метаболічний синдром (МС), цукровий діабет (ЦД) 2-го типу та вінцева хвороба серця (ВХС) належать до глобальних проблем охорони здоров’я. Серцево-судинні захворювання (ССЗ) виявляють у 34,8% осіб з ЦД 2-го типу та МС. За даними метааналізу 102 проспективних досліджень, з’ясовано, що наявність ЦД удвічі збільшує ризик серцево-судинних подій на тлі метаболічного синдрому. Згідно з даними ВООЗ, 39% населення старше 18 років мають надлишкову масу тіла або ожиріння, що зумовлює визнання даного стану пандемією, яка безпосередньо асоціюється з ВХС та ЦД 2-го типу. 

УДК 577.161.3:546.23:615.825.1:616.12-008.331.1

Анотація

Артеріальна гіпертензія залишається однією з основних проблем сучасної медицини, оскільки є патогенетичним фактором великої кількості серцево-судинних захворювань та причин передчасної смерті.

Мета дослідження - визначити та порівняти вміст сульфгідрильних груп плазми і крові й відновленого глутатіону еритроцитів у пацієнтів з артеріальною гіпертензією ІІ стадії до та після дозованого фізичного навантаження на фоні уживання вітаміну Е та селену.

Матеріал і методи. 60 пацієнтів з артеріальною гіпертензією ІІ стадії та 30 практично здорових осіб. Обстежувані особи виконували на велоергометрі двоступеневе фізичне навантаження з інтенсивністю, яка відповідала 50 % і 75 % належного максимального споживання кисню організмом. Тривалість навантаження дорівнювала 5 хв на кожному ступені з трихвилинним відпочинком між ними. Забір крові з ліктьової вени проводився перед велоергометрією та через 5 хвилин після неї. У пацієнтів до та після фізичного навантаження визначали вміст сульфгідрильних груп плазми й еритроцитів і відновленого глутатіону еритроцитів. Обстеження проводилось двічі - до та після уживання вітаміну Е і селену.

Результати й обговорення. Оскільки негайною відповіддю на велоергометрію є зміни рівня небілкових сульфгідрильних груп еритроцитів (зниження), можна припустити, що саме вони беруть участь у формуванні первинної компенсаторної реакції у відповідь на фізичне напруження в осіб з артеріальною гіпертензією.

Висновки. Таким чином, зниження рівня небілкових сульфгідрильних груп еритроцитів дає можливість оцінити ступінь стресу, який впливає на організм людини, а також покращення антиоксидантного захисту у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після уживання вітаміну Е та селену як до, так і після фізичного навантаження.