УДК 614.253.52:159.075

У дослідженні підкреслюється ключова роль доказової медицини у формуванні динаміки знань. Динаміка знань є фундаментальним епістемологічним та педагогічним принципом у сучасній підготовці майбутніх медсестер.

Актуальність розвідки динаміка знань в сестринській освіті зумовлена структурними змінами, що відбуваються в системі охорони здоров'я та освіти. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування та методологічна розробка концепції «динаміки знань» у процесі навчання медсестер.

У статті використовується комбінація теоретичних методів дослідження для вивчення динаміки знань в сестринській освіті. Теоретичні методи включають аналіз, синтез, порівняння та систематизацію наукової літератури для визначення концептуальних основ динаміки знань.

Особлива увага приділяється переходу від традиційних моделей передачі знань до адаптивних, орієнтованих на студента, тобто спільних та технологічно вдосконалених освітніх парадигм, котрі сприяють безперервному професійному розвитку та інтелектуальній гнучкості. Дослідження синтезує сучасні міждисциплінарні наукові підходи до розуміння динаміки знань як багатовимірного процесу, що включає набуття знань, їх трансформацію, обмін, спільне конструювання та практичне застосування у складних професійних середовищах. На основі аналізу сучасної наукової літератури у статті визначено основні структурні компоненти динаміки знань в освіті медсестер, включаючи самостійне та саморегульоване навчання, спільне створення знань, рефлексивні та метакогнітивні практики, цифрові мережі знань, міждисциплінарну інтеграцію та трансформаційна підготовка на основі компетентностей. Особливий акцент на педагогічній ролі онлайн-екосистем знань, спільних репрезентацій, інструментів дзеркалювання та розширених навчальних середовищ як механізмів, котрі сприяють колективному пізнанню, професійній рефлексії та організаційному навчанню. Ці підходи сприяють розвитку критичного мислення, адаптивної експертизи, комунікативної компетентності та прийняття клінічних рішень

на основі доказів серед майбутніх медсестер. Таким чином, динаміку знань слід розглядати як стратегічну педагогічну основу для сучасної медсестринської освіти, що забезпечує методологічні основи для розробки гнучких, інтегративних та практично орієнтованих моделей підготовки медсестер, здатних реагувати на мінливі потреби сучасної системи охорони здоров’я.

УДК 61:378.091.33-048:004.8

Медична освіта перебуває в умовах інтенсивної цифрової трансформації, спрямованої на перехід від знаннєво-орієнтованих моделей до компетентнісно орієнтованого, студентоцентрованого навчання, що фокусується на розвитку клінічного мислення, рефлексивної практики та здатності до адаптивного прийняття рішень. У цьому контексті генеративний штучний інтелект (ГШІ) постає як новий етап еволюції освітніх технологій, здатний забезпечувати персоналізовані траєкторії навчання, моделювання клінічних сценаріїв і надання індивідуалізованого зворотного зв’язку в режимі реального часу. Мета статті полягає в аналізі ключових тенденцій трансформації технологій навчання в медичній освіті під впливом ГШІ та в обґрунтуванні педагогічних стратегій його відповідальної інтеграції. На основі сучасних досліджень показано, що інструменти ГШІ можуть підтримувати самостійне навчання, систематизацію знань і формування навичок клінічного міркування; водночас їх здатність демонструвати високі результати на стандартизованих іспитах актуалізує потребу перегляду підходів до оцінювання, зі зміщенням акценту на вищі когнітивні процеси, рефлексивність та перевірку доказовості. Разом із тим, широке впровадження ГШІ супроводжується педагогічними й етичними викликами: ризиком генерації неточної або упередженої інформації, потенційним зниженням когнітивної автономії студентів, загрозами академічної доброчесності та невизначеністю відповідальності за помилки. Обґрунтовано, що ефективна інтеграція ГШІ потребує формування ШІ грамотності, розвитку критичного мислення, метакогнітивної усвідомленості та наставницького супроводу, який забезпечує контекстуальну інтерпретацію результатів і етичне спрямування. Особливого значення набуває роль викладача як фасилітатора навчального процесу, який спрямовує взаємодію студентів із технологіями штучного інтелекту, сприяє розвитку рефлексивної практики та забезпечує формування професійної відповідальності. Зроблено висновок, що ГШІ слід розглядати як інструмент когнітивної підтримки, який доповнює, але не замінює професійне судження, практичний досвід і гуманістичні цінності медицини. Перспективи подальших досліджень пов’язані з оцінкою довготривалого впливу ГШІ на професійну ідентичність, клінічне мислення, формування автономії здобувачів освіти та ефективність моделей оцінювання і зворотного зв’язку, що забезпечують якісну підготовку майбутніх лікарів в умовах цифровізації освіти.

UDC 61:378.147.091.26

Медична освіта зазнає суттєвих трансформацій, зумовлених необхідністю підготовки фахівців охорони здоров’я до роботи в умовах складних клінічних, технологічних і суспільних викликів. Перехід від традиційних моделей підготовки, орієнтованих на тривалість навчання, до компетентнісної медичної освіти (CBME) актуалізував пошук таких підходів до оцінювання, які б сприяли розвитку рефлексивної практики, професійного становлення та безперервного навчання. У цьому контексті портфоліо-орієнтоване оцінювання (Portfolio-Based Assessment, PBA) постає як інноваційна педагогічна стратегія, що інтегрує процес навчання та оцінювання в межах довготривалої освітньої траєкторії. Метою статті є аналіз педагогічного потенціалу портфоліо-орієнтованого оцінювання в медичній освіті та визначення його ролі у формуванні рефлексивної практики, автономії здобувачів освіти й розвитку професійних компетентностей. Дослідження ґрунтується на теоретичному аналізі та синтезі сучасних наукових праць, присвячених компетентнісній освіті, рефлексивному оцінюванню, цифровим портфоліо та формуванню професійної ідентичності. Результати засвідчують, що PBA є не лише засобом фіксації навчальних досягнень, а й динамічним інструментом розвитку метакогнітивних умінь, структурованої самооцінки та безперервного професійного вдосконалення. Портфоліо дає можливість здобувачам документувати клінічний досвід, інтегрувати зворотний зв’язок і критично осмислювати власний прогрес у різних доменах компетентності, зокрема комунікації, співпраці, етики та догляду за пацієнтами. Емпіричні дані підтверджують, що PBA сприяє розвитку критичного мислення, рефлексивності та активної позиції здобувача за умови чітких критеріїв оцінювання, структурованого наставництва та якісного зворотного зв’язку. Водночас залишаються невирішені питання стандартизації оцінювання рефлексії, балансу між формувальною та підсумковою функціями портфоліо, а також ефективної інтеграції цифрових систем у навчальні програми. У статті обґрунтовується, що результативність PBA залежить від цілісного проєктування освітнього процесу, інституційної підтримки та узгодженості з компетентнісною моделлю підготовки. Зроблено висновок, що портфоліо-орієнтоване оцінювання є трансформативною освітньою стратегією, яка поєднує теорію з клінічною практикою та утверджує безперервне навчання як ключову характеристику сучасного медичного професіоналізму. За умови продуманої інтеграції PBA сприяє підготовці рефлексивних, самокерованих і адаптивних фахівців, здатних ефективно діяти в динамічному середовищі охорони здоров’я.

УДК 61:378:534.78

Комунікація відіграє важливу роль у спілкуванні, оскільки діалог лікаря і пацієнта реалізується на найвищому рівні. Тому рівень спілкування визначається ступенем культурного розвитку особистості, що характеризує не лише й не стільки обсяг засвоєних цінностей суспільної життєдіяльності людей упродовж їхнього життя, скільки власне сам спосіб, яким людина долучається до тих цінностей.
Мета статті – охарактеризувати роль комунікації у професійному становленні майбутніх лікарів. Інформативний характер комунікативних умінь медичного працівника дозволяє розглядати зміст соціально значущої інформації, яка забезпечує стабільність суспільства як систему, що сприяє взаєморозумінню й взаємодії людей у процесі спілкування. Аби спілкуватися результативно і плідно, майбутньому лікареві варто усвідомити не лише зовнішні, але й внутрішні особистісні механізми спілкування, які рухають взаємодією, тобто необхідно пізнати себе самого у спілкуванні з пацієнтами. Тому методика і дидактика навчання студентів-медиків повинна ґрунтуватися на дослідженнях, зокрема рефлексії, які аналізують співвідношення мови і мислення, мислення та комунікації, комунікативного та когнітивного в мові. Необхідно формувати у студентів-медиків комунікативні вміння, які здобуваються як результат стихійного процесу засвоєння комунікативно розвивального потенціалу середовища життєдіяльності; процесу вивчення соціально-гуманітарних дисциплін, котрі представляють взірці й форми для спонтанного присвоєння досвіду соціальної взаємодії; і, нарешті, цілеспрямованого процесу освоєння правил та закономірностей людського спілкування, що є основою спеціального навчання. Підготовка студентів-медиків у ЗВО, безумовно, вимагає системного аналізу мовленнєвої діяльності з психолінгвістичних, лінгвістичних і психологічних позицій, адже майбутні лікарі щодня матимуть спілкування з різними категоріями пацієнтів, допоміжного персоналу чи колег лікарів. Тому найбільш ефективним засобом розвитку мислення майбутніх фахівців є імітаційне моделювання реальних ситуацій і невідкладних станів, що сприяє здобуттю комунікативної петенції.