УДК: 575.113:616.1:616-008.9]-06-07

МікроРНК як посттранскрипційні регулятори експресії генів беруть участь в ембріогенезі та функціонуванні серцево-судинної системи. Зокрема, miR-182-5p і miR-5187-5p є диференціальними біомаркерами при ураженні коронарних судин, а мікроРНК-106b/25, -17/92a, -21/590-5p, -126* і -45 оцінювалися як предиктори нестабільної стенокардії. МікроРНК-146 вказують на активацію тромбоцитів та високий ризик рецидиву інфаркту міокарда. Регуляція функцій мРНК, пов’язаних із розвитком дилатаційної та діабетичної кардіоміопатій, відбувається під впливом miR-21. Перспективними терапевтичними препаратами є синтетичні мікроРНК: miR-494 − при ішемічному інсульті, miR-33 − для лікування метаболічного синдрому, miR-44 − при лікуванні атеросклерозу судин головного мозку. Проводяться дослідження застосування miR-494с для лікування ішемічного інсульту, miR-33 − для лікування метаболічного синдрому і серцевої недостатності, miR-44 − для лікування атеросклерозу судин головного мозку, 
а miR-210 − для лікування стенокардії. Антагоністи мікроРНК, фіксовані на стентах, розглядаються як перспективні засоби для попередження утворення тромбів. Експериментальні регулятори мікроРНК випробовуються в регенеративній кардіології, при ремоделюванні серця внаслідок артеріальної гіпертензії чи після перенесеного гострого ІМ.

Ключові слова: мікроРНК, атеросклероз, гострий інфаркт міокарда, ішемічний інсульт, метаболічний синдром, кардіоміопатія.

У роботі вивчалися кореляційні зв’язки між показниками системного запалення, фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) та показником бронхіальної обструкції (ОФВ1) у пацієнтів з ішемічною хворобою серця в поєднанні з хронічним обструктивним захворюванням легень. Матеріали та методи. Обстежено 118 хворих (середній вік — 58,9±1,4 року; чоловіків — 93, жінок — 25; у контрольній групі — 15 чоловіків та 5 жінок), яких поділено на три клінічні групи: до першої групи увійшли 44 пацієнти з НС у поєднанні з ХОЗЛ, до другої — 40 хворих із НС, до третьої — 34 з ХОЗЛ у стадії загострення. Контрольну групу становили 20 здорових осіб відповідного віку і статі. У всіх обстежених визначали рівень С-реактивного протеїну та загального фібриногену, оцінювали функцію зовнішнього дихання й проводили ехокардіографічне дослідження. Аналізували кореляційні зв’язки між показниками системного запального процесу, об’ємом видиху на 1-й секунді та фракцією викиду лівого шлуночка. Результати. Під час дослідження встановлено, що в пацієнтів із нестабільною стенокардією в поєднанні з хронічним обструктивним 
захворюванням легень відзначалися найвищі рівні СРП і ЗФ (11,55±1,50 мг/л та 4,15±0,19 г/л відповідно, р<0,01 порівняно з контролем). При вивченні кореляційних зв’язків встановлено прямий кореляційний зв’язок між ОФВ1 та ФВ ЛШ в усіх групах. Обернені кореляційні зв’язки відзначалися між показниками системного запалення (СРП і ЗФ) та показниками функції легень (ОФВ1) і систолічної функції лівого шлуночка (ФВ ЛШ). Висновки. Сукупність отриманих даних свідчить про те, що системне запалення, бронхообструкція та ішемічне ураження міокарда форму
ють єдиний патофізіологічний комплекс, який зумовлює прогресивне погіршення функції як легень, так і міокарда.
Ключові слова: нестабільна стенокардія, хронічне обструктивне захворювання легень, системний запальний процес, С-реактивний протеїн, загальний фібриноген.