УДК: 611.216.1/.2-002-073.75

Численні наукові дослідження присвячені вивченню морфологічної будови приносових пазух та 
діагностичних критеріїв їх уражень. 
Мета роботи: дослідження та порівняння частоти ізольованих та поєднаних синуситів верхньощелепних 
та лобових пазух за даними рентгенографічного обстеження. 
Об’єкт і методи дослідження. Проаналізовано 100 анонімізованих рентгенограми осіб зрілого віку (50 
чоловіків та 50 жінок), які проходили обстеження з приводу запальних уражень приносових пазух. Всі знімки 
були виконані в потилично-підборідній проекції за Уотерсом.
Результати дослідження. В опрацьованій вибірці виявлено різні варіанти ізольованих або поєднаних 
запальних уражень верхньощелепних та лобових пазух. У 100% обстежених спостерігали ознаки одно- або 
двохстороннього гаймориту. У 84% обстежених осіб діагностовано ураження лише верхньощелепних пазух, 
у 16% – поєднане ураження верхньощелепних та лобових пазух. Частка чоловіків з одностороннім катараль-
ним гайморитом становила 22% з двостороннім катаральним гайморитом також 22%, з двостороннім ексуда-
тивним гайморитом – 24%, з одностороннім ексудативним гайморитом – 14%. Частка жінок з двостороннім 
катаральним гайморитом становила 30%, з одностороннім – 20%, з двостороннім ексудативним гайморитом I

– 16%, з односторонній – 20%. Двостороннє поєднане ураження верхньощелепних та лобових пазух виявлено у 4% обстежених, одностороннє – у 7%. Жодного випадку ізольованого фронтиту в опрацьованій вибірці не виявлено.
Висновки. За даними рентгенографічного обстеження запальні процеси у верхньощелепних пазухах спо-
стерігаються у 6 разів частіше, ніж у лобових. Ізольовані ураження верхньощелепних пазух виявлено у 5 разів частіше, ніж у поєднанні ураження верхньощелепної та лобової пазух.
Ключові слова: верхньощелепні пазухи, лобові пазухи, гайморит, фронтит, рентгенографія. 

 Практика показує, що болі лицевої ділянки голови сприймаються пацієнтами і лікарями, як прояв 
риносинуситу. Неможливість віддиференціювати риногенний від нериногенного болю голови  призводить до 
гіпердіагностики риносинуситу, а те, у свою чергу, до неадекватного лікування.
Метою нашого дослідження стало опрацювання клінічного випадку пацієнта з кластерними болями голо-
ви на тлі рецидивуючого риносинуситу.
Описано клінічний випадок пацієнта Х, 38 років, який звернувся із скаргами на приступоподібні, інтенсивні 
болі пекучого характеру у лобній ділянці голови зліва, що виникали вночі та супроводжувалися відчуттям за-
кладеності, лоскотання і свербіжу в носі та незначною кількістю слизових виділень. Болі тривали до 2-3 годин, їх інтенсивність не зменшувалася після прийому нестероїдних протизапальних препаратів. Також пацієнт відмічав одноразову блювоту на фоні болю, після чого остання дещо зменшилася і залишилося відчуття ниття (синяка) у ділянці брови зліва.
Проведено аналіз анамнезу, результати об’єктивного обстеження та комп’ютерної томографії порожнини  
носа і приносових пазух. З’ясовано  структурні та морфометричні особливості лобових, верхньощелепних, та 
клиноподібної пазух і комірок решітчастого лабіринту, проведено аналіз виявлених змін. Для корекції симп-
томатичного лікування призначено консультацію ненвропатолога. На підставі результатів огляду  пацієнту 
доповнено діагноз та відкориговано лікування. Після відкоректованого лікування, пацієнт відмітив зниження 
інтенсивності лицевого болю. Беручи до уваги полігамність симптомів риносинуситу, серед яких є і біль у лицевій ділянці  голови, інколи  важко віддифенціювати причину останнього. Тому пацієнтам із риносинуситами, у яких характер болю не є типовим, не відповідає важкості запалення слизової оболонки носової порожнини та приносових пазух та не піддається лікуванню,  необхідна консультації суміжних спеціалістів для визначення подальшої тактики лікування. 
Ключові слова: риносинусит, лобна пазуха, верхньощелепна пазуха, кластерний біль голови, носова перегородка.

 УДК 616.211+616.216)]-002.1-022-036-08

Численні наукові дослідження присвячені вивченню морфологічної будови голосових зв`язок та діагностичних критеріїв їх уражень.  
Мета роботи – дослідження зміни якості голосу та стану голосових зв'язок у осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби.  
Матеріал і методи. Проаналізовано дані обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби. На кожного пацієнта заповнювалася 
карта дослідження фоніатричного хворого, у якій відмічалися паспортні дані, включаючи професію, скарги пацієнта, дані анамнезу життя, анамнезу захворювання і об'єктивного обстеження ЛОР-органів: фарингоскопії, риноскопії, отоскопії, непрямої ларингоскопії, яка виконувалася за допомогою 700 або 900 
 жорсткого ендоскопа.  
Результати дослідження. Аналіз даних обстеження 24 пацієнтів (16 жінок та 8 чоловіків) осіб голосомовних професій, які лікувалися з приводу гострого вірусного чи бактерійного риносинуситу та продовжували працювати (мали голосове навантаження) під час хвороби показав, що при контрольному огляді даних пацієнтів на 7-10-й день від початку лікування при непрямій ларингоскопії та стробоскопії виявлено: крововилив у одну складку – 3 випадки, передвузликові потовщення країв голосових складок  – 8 випадків. Рухомість складок була збережена у всіх пацієнтів, але при фонації між складками утворювалася щілина в 19 хворих, що супроводжувалося гіпертонусом вестибулярних складок у 3 випадках. При проведенні стробоскопії даній групі пацієнтів асинхронність роботи голосових складок виявлено у 21 випадку. 
ЧМФ був вкорочений у 21 пацієнта і становив 12 + 1,3 с (норма – 16с),  і  в чоловіків – 16 + 1,5 с(норма – 21с).  
Висновки. При лікуванні пацієнтів голосомовних професій з гострим вірусним чи бактерійним риносинуситом при збереженні голосового навантаження спостерігаються зміни в голосових складках, з можливим їх гіпертонусом. 

Поняття «норми» належить до базових понять медицини. Тільки досконале знання «норми» дає змогу диференціювати наявність відхилень у структурі та функціях органів і систем, забезпечуючи можливість їх ранньої діагностики та ефективної корекції. Мета нашої праці – з’ясувати чинники, що впливають на формування поняття «норми», тенденцій до її вивчення в медичній практиці та доказовості результатів незалежних досліджень. Підхід до «норми» як до сталої константи в сьогоднішніх реаліях не може бути застосований однозначно. Нормативні показники достовірно різняться для різних груп людей, на них впливають екзо- та ендогенні чинники. Уточнення показників індивідуальної «норми» стало можливим завдяки новітнім методам променевого обстеження. Чи є такі обстеження безпечними й об’єктивними, наскільки вони необхідні і яким є практичне значення їхніх результатів? Впродовж останнього десятиліття інтенсивно розвивається багатовимірна статистика. Індивідуальна мінливість кожного організму призводить до значних розкидів цифрових показників у межах вибірки, що в підсумку при використанні різних статистичних методів може стати причиною отримання різними дослідниками абсолютно відмінних результатів. Як запобігти їх некоректній інтерпретації, фабрикації та фальсифікації? Ще однією проблемою наукових досліджень є «підсвідомий» плагіат, який заснований на випадковому наслідуванні або збігу ідеї чи відкриття. Уникнути його практично неможливо, бо кожен новий винахід з’являється на підставі використання попереднього досвіду. Підходячи до вирішення проблем «норми» з погляду концепції індивідуальної мінливості, вважаємо доцільним і обґрунтованим розпрацювання не тільки вікових, а й регіональних, конституційних, соматотипологічних тощо нормативних показників для осіб кожної статі, а також необхідність їх періодичного поновлення, уточнення та доповнення з урахуванням нових даних, отриманих шляхом використання м

УДК 611.231-073.756.8

Сучасні методи променевої діагностики дають змогу прижиттєво візуалізувати структурні та топографічні особливості будови людського організму, значно розширюючи діапазон індивідуальної анатомічної мінливості окремих його ділянок та органів. Детальне вивчення варіантів біфуркації трахеї та будови і топографії головних бронхів шляхом їх прижиттєвої візуалізації з використанням можливостей комп’ютерної томографії та магнітно- резонансної томографії привертає увагу дослідників, оскільки дає можливість виявити та описати варіаційні ряди та крайні форми індивідуальної норми досліджуваних структур. Мета: з’ясування можливих варіантів біфуркації трахеї та топографії головних бронхів в осіб зрілого віку за даними магнітно- резонансної комп’ютерної томографії. У ході виконання роботи проведено аналіз 18 серій анонімізованих магнітно- резонансних комп’ютерних томограм грудної порожнини осіб зрілого віку, виконаних на апараті Siemens Avanto 1,5T з подальшою обробкою результатів операційною програмою MicroDicom в режимі 3D-COR. При вивченні томограм визначали величину кута біфуркації трахеї та кутів відходження правого і лівого головних бронхів. В опрацьованій рандомізованій вибірці величина кута біфуркації трахеї становила 79±2,16°. Кут відходження лівого головного бронха становив 133,14±3,52°, а правого головного бронха – 147,72±3,39°. При загальній тенденції до переважання величини кута відходження правого головного бронха проведений аналіз серій томограм засвідчив, що лише у 13 осіб (72,2%) правий головний бронх був продовженням трахеї і кут його відходження був більшим, ніж кут відходження лівого головного бронха. У 3 осіб (16,7%) величини кутів відходження правого та лівого головних бронхів були практично однаковими, а ще у 2 осіб (11,1%) кут відходження лівого головного бронха від трахеї був більшим, ніж кут відходження правого головного бронха. Виявлені варіанти біфуркації трахеї та кутів відходження головних бронхів можуть вважатись варіантами індивідуальної анатомічної норми цієї ділянки.
Ключові слова: трахея, біфуркація, головні бронхи, магнітно- резонансна комп’ютерна томографія.