UDC 616.379-008.64-07-036.86

Background. There is a lack of studies focusing on the combined impact of metformin, empagliflozin, and levothyroxine on the gut microbiota in patients with type 2 diabetes mellitus (T2DM) and hypothyroidism. The purpose of the study was to examine how the combination of metformin and empagliflozin affects gut microbiota composition in patients with type 2 diabetes and hypothyroidism.

Materials and methods. We enrolled 47 pa­tients who have been receiving hormone replacement therapy with levothyroxine at a stable dose over the past 2 years and were newly diagnosed with T2DM. All participants were divided into two groups and received either metformin alone or metformin plus empagliflozin for 6 months. Metabolic and hormonal parameters were measured before and after treatment, and stool samples were analyzed using PCR sequencing.

Results. The study found that in both groups, there was an improvement in carbohydrate metabolism, lipid profile, and liver transaminases after treatment. The group treated with metformin plus empagliflozin had a more significant reduction in glucose, glycated hemoglobin, and atherogenicity coefficient than the group treated with metformin alone. We also found that combination therapy resulted in lower levels of Firmicutes and an increase in the number of Actinobacteria, as well as a higher ratio of Bacteroides fragilis to Faecalibacterium prausnitzii.

Conclusions. The study shows for the first time that the combination of metformin, empagliflozin, and levothyroxine can directly affect the gut microbiota composition in patients with T2DM and hypothyroidism. These changes may be necessary for treating this cohort of patients and require further investigation.

УДК  616.36:616–003.234]–06

Актуальність. Сучасна наука розглядає зміни кишкової мікробіоти як патогенетичну ланку розвитку багатьох хвороб, зокрема метаболічно-асоційованої жирової хвороби печінки та стеатозу печінки (МАСП). Хоча дисбіоз є на кожній стадії розвитку жирової хвороби печінки, дотепер точно не встановлені типові ознаки окремо для МАСП, що зумовлює актуальність та доцільність нашого дослідження.

Мета дослідження: охарактеризувати стан кишкової мікробіоти у пацієнтів з МАСП.

Матеріали та методи. Обстежено 19 пацієнтів, зних 14 амбулаторних пацієнтів з метаболічним синдромом та МАСП і 5 пацієнтів без метаболічного синдрому з інтактною печінкою, які істотно відрізнялись лише за індексом маси тіла, з аналогічними гендерно-віковим розподілом, артеріальним тиском, параметрами ліпідного та вуглеводного метаболізму. Крім стандартних клініко-лабораторних обстежень, пацієнтам проведений метагеномний аналіз мікробіому кишечника методом полімеразно-ланцюгової реакції у сертифікований лабораторії. Пацієнти лікувались та обстежувались відповідно до нормативних документів та Гельсінської декларації прав людини. Цифрові результати опрацьовано статистично, рівень вірогідностi р<0,05.

Результати. Зміни мікробіому кишечника у пацієнтів з жировою хворобою печінки починалися вже на стадії стеатозу та проявлялися збільшенням загальної бактеріальної маси на третину, нижчою кількістю облігатних штамів (Lactobacillus, Bifidobacterium, Bacteroides thetaiotaomicron, Akkemansia muciniphila) та збільшенням умісту умовно-патогенних штамів (Сlostridium perfringens, Klebsiellapneumonia, Klebsiella oxytoca, Escherichia coli enterоpathogenic, Shigella, Proteus, Salmonella) порівняно з пацієнтами з інтактною печінкою. Основну масу бактеріальних ДНК становили ДНК Bacteroidetes (50,66 %;порівняно з інтактною печінкою Δ= +8,29 %) та Firmicuts (31,97 ± 3,19 %; Δ= –10,87 %), тоді як 7,47 ± 2,69 %становили ДНК Actinobacteria (Δ= +40,41 %). Зміни метагеномного стану мікробіому кишечника пов’язані з масою тіла, системною гемоциркуляцією та ліпідним і вуглеводним метаболізмом.

Висновки. За умов жирової хвороби печінки вже на стадії стеатозу спостерігався кишковий дисбіоз зі збільшенням загальної бактеріальної маси, нижчою кількістю облігатних та збільшенням умовно-патогенних штамів, що через метаболічні впливи може зумовлювати прогресування хвороби печінки.

Цукровий діабет (ЦД) є однією з визначальних проблем сучасної ендокринології. Це спричинено значним зростанням захворюваності на цю недугу за останні десятиріччя, подовженням життя пацієнтів завдяки все більш ефективній сучасній цукрознижувальній терапії, малорухомому та стресовому способу життя сучасних мешканців України. Ураження шлунково-кишкового тракту (ШКТ) розвиваються та прогресують вже на момент постановки хворому діагнозу ЦД. Також слід розуміти, що захворювання органів травлення при ЦД формуються та наростають за умов поганого глікемічного контролю захворювання; наявності ожиріння, інсулінорезистентності, порушень ліпідного метаболізму та зі збільшенням тривалості ЦД. Серед цих уражень виділяють гастроінтестинальнізміни, в основі виникнення яких, у першу чергу, лежить діабетична нейропатія (патологія екстра- та інтраорганної інервації), ураження блукаючого нерва; так і стани, пов’язані з гормонально-метаболічними змінами, що є наслідком не тільки порушеного тканинного метаболізму, а й вираженихсудиннихзмін. Крім цього, дослідження останніх років доводять, що одним із не менш важливих факторів впливу на процеси в ШКТ та печінці є мікробіота кишківника, що охоплює широке коло мікроорганізмів. Діабетичне ураження печінки пов’язане перш за все із її жировою інфільтрацією, спричиненою недостатністю інсуліну, збідненням печінки глікогеном, посиленням ліполізу на периферії, мобілізацією вільних жирних кислот та тригліцеридів із жирової тканини та підвищеним транспортом їх у печінку, що веде до розвитку гепатостеатозу та стеатогепатиту. Розвиток метаболічно-асоційованої жирової хвороби печінки також спричиняє прогресування серцево-судинних ускладнень ЦД. Наявність уражень ШКТ у хворих на ЦД потребує спостереження лікарів різних спеціальностей. Надзвичайно важливо в щоденній лікарській практиці враховувати стан органів травлення при виборі тактики як цукрознижувальної, так і будь-якої іншої терапії.

Серцево-судинні захворювання залишаються однією з основних причин захворюваності та смертності у світі. Протягом багатьох років дослідження різних особливостей перебігу хронічної серцевої недостатності зазнало суттєвого поступу, проте такий аспект як гендерні особливості, має недостатнє висвітлення в літературі. Мета: дослідити та провести порівняльний аналіз клініко-лабораторних показників у чоловіків та жінок з хронічною серцевою недостатністю та визначити фактори негативного прогнозу в кожній групі.
Матеріали та методи. Проведено повне клінічне обстеження 58 пацієнтів (41 (70,6%) чоловіки і 17 (29,4%) жінки) з хронічною серцевою недостатністю. Крім стандартних клінічних обстежень проведено визначення індексу маси тіла, N-термінальної мозкової фракції натрійуретичного пропептиду та дослідження рівня молекул середньої маси, як індикатора ендогенної інтоксикації. За параметрами загального аналізу крові додатково розраховано низку інтегральних гематологічних індексів, які дали змогу оцінити стан неспецифічної та специфічної ланок імунітету, визначити ступінь інтоксикації організму, ефективність терапії та стан процесів адаптації. Структурно-функціональні параметри серця визначали за допомогою ультразвукового обстеження. Істотність розбіжностей у порівнюваних групах визначали за критерієм Стьюдента (t) або Манна-Уїтні. Прогнозування важкості хронічної серцевої недостатності та аналіз виживаності проводили за методом Каплана-Майера: оцінювали кумулятивну
частку виживання через 24 місяці спостереження з оцінкою істотності за тестом Гехана-Вілкоксона та F-критерієм Кокса.
Результати. Дослідження виявило, що кількість предикторів негативного прогнозу хронічної серцевої недостатності у чоловіків є набагато більшою, ніж у жінок. У чоловіків гірший прогноз асоціювався з анемією, адаптаційною реакцією дистресу, низьким та високим рівнем індексу зсуву лейкоцитів, збільшенням кінцево-діастолічного розміру лівого шлуночка, зниженою фракцією викиду, проявами дисліпідемії. У жінок найбільш вагомими предикторами негативного прогнозу є збільшення ендогенної інтоксикації, погіршення процесів адаптації та підвищення неспецифічних проявів запалення. Проведене дослідження визначило наявність статевих розбіжностей у предикторах виживаності пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю, однак не виявило істотного впливу маси тіла на вивчені характеристики. Між цим, доведена роль інших параметрів, пов’язаних з ожирінням, а саме, проатерогенних складових хронічного запалення, системи згортання крові та дисліпідемії, у прогресуванні та
характері виживаності вищезазначених хворих.
Висновки. У пацієнтів з хронічною серцевою недостатністю чоловічої статі предиктори негативного прогнозу вказують на ремоделювання серця, а саме, дилатація порожнини камери лівого шлуночка та зменшення фракції викиду, і зміни ліпідного профілю крові, асоційовані з ожирінням. У жінок з хронічною серцевою недостатністю найбільш вагомими предикторами негативного прогнозу є ступінь важкості патології та показники стрес-реактивного метаболізму.

616.34-008.87:616-056.52:(616.379-008.65+616.441)

Modern studies show that it is the transit microflora, the percentage of which is negligible compared to the total volume of the intestinal microbiota, that can cause severe damage and cause the appearance of chronic and acute diseases not only of the intestines but also of the immune, nervous, endocrine systems, etc. Instead, the obligate intestinal microbiota and even the opportunistic microbiota exhibit a number of beneficial properties, ranging from the synthesis of short-chain fatty acids, butyrate, and acetate to promoting the synthesis of vitamins and hormones such as dopamine, serotonin, etc. At the same time, the adverse effects of the gut microbiota cannot be discounted.

The aim. The study aims to find correlations between gut microbiota, body mass index, and age in patients with type 2 diabetes and thyroid dysfunction..\

Materials and methods. The study included 84 patients with type 2 diabetes, obesity, and thyroid dysfunction. To analyze the composition of the intestinal microbiota, fecal samples were taken, and the quantitative and qualitative composition was calculated using the principle of PCR sequencing. Statistical methods of comparison and correlation of variables were used.

Results. In patients, several significant correlations were found between the gut microbiota and the parameters studied. A negative correlation was found between body mass index and Bifidobacterium spp. and Escherichia coli, and a positive correlation was found between body mass index and some opportunistic pathogens. Thus, with Shigella spp. and Staphylococcus aureus, there is a direct weak reliable relationship, while an inverse reliable relationship with Helicobacter pylori. Interesting correlations were found with a tendency to confidence with Salmonella spp. and Bacteroides thetaiotaomicron direct weak and a tendency to probable feedback between BMI and Faecalibacterium prausnitzii and Candida spp.

Conclusion. We found that body mass index has a greater impact on the gut microbiota than age. Also, the data obtained indicate that obesity negatively affects the number of some beneficial bacteria. We can assume that, like metformin, one of the most common drugs for the treatment of type 2 diabetes mellitus, it can affect the composition of the intestinal microbiota