УДК 611
Анотація. Клінічне значення слинних залоз в житті людини важко переоцінити – вони грають одну з провідних ролей в травленні і багато в чому відповідають за смакові відчуття пацієнта. Слина оберігає слизові оболонки порожнини рота від висихання, постійно зволожуючи їх, забезпечує первинну обробку їжі, сприяє розм’якшенню їжі під час пережовування, володіє карієсозахисним ефектом і очищає зуби від бактерій і незначних м’яких зубних відкладень, тощо. Слинні залози одні з перших органів, які реагують на введення наркотичних речовин та у відповідь демонструють значні деструктивні зміни своєї структурної організації.
Ключові слова: піднижньощелепна залоза, гістологічне дослідження, опіоїд, налбуфін, щур.
Метою нашого дослідження було отримання та аналіз результатів гістологічного дослідження залози на 14 добу експериментального опіоїдного впливу.
Дослідження виконано на 15 статевозрілих, білих, щурах-самцях масою 200–220 г, віком 4,5–6 місяців. Тварин розподіляли на дві групи: експериментальна та контрольна. У експериментальній групі тваринам (10 щурів) внутрішньом’язово вводили опіоїдний анальгетик (налбуфін) за наступною схемою: І тиждень – 8 мг/кг, ІІ тиждень – 15 мг/кг. Контрольній групі тварин (5 щурів) вводили 0,9% розчин хлориду натрію в об’ємі 1 мл.
Матеріалом дослідження були препарати піднижньощелепних залоз білих щурів. Дослідження були проведені в лабораторії електронної мікроскопії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького.
Результати гістологічного дослідження піднижньощелепної залози дослідних щурів через 2 тижні введення налбуфіну продемонстрували зміни у судинах гемомікроциркуляторого русла, що характеризувались їх розширенням та переповненням еритроцитами, які розташовувались у кілька рядів.
У міжацинарній та міжчасточковій сполучній тканині спостерігали набряк, що характеризувався накопиченням транссудату, нетиповим розташуванням кінцевих відділів та ацидофільно забарвленими колагеновими волокнами.
Змін зазнали і базальні мембрани ацинусів, зокрема вони просочувались транссудатом та розволокнювались. Переважна більшість кінцевих секреторних відділів зберегла звичну структуру. Відзначали значне збільшення розмірів сероцитів, що було наслідком набухання та просвітлення цитоплазми, яка містила чисельні овальні та округлі вакуолі, варіабельного розміру, заповнені просвітленою цитоплазматичною рідиною. Ядро таких збільшених сероцитів розташовувалось у базальній частині клітини, тоді як вакуолі нагромаджувались здебільшого в апікальній частині клітини.
У деяких ацинусах спостерігали розвиток некротичних змін сероцитів, що характеризувались різко просвітленою цитоплазмою з численними вакуолями та дисвізуалізацією ядра.
Прояви вакуольної дистрофії епітелію були присутніми і у вставних, гранулярних та посмугованих протоках. Зокрема, в деяких посмугованих протоках спостерігали розвиток некротичних змін поодиноких епітеліоцитів. У просвіті внутрішньочасточкових вивідних протоків відзначали наявність помірної або незначної кількісті секрету.