Глобальна поширеність цукрового діабету (ЦД) не -ухильно зростає протягом більше 50 років і в даний час досягла масштабів пандемії. Поширеність як діагностованого, так і недіагностованного ЦД оцінювалася в 9,3% (463 мільйони чоловік) в 2019 році і, за прогнозами, зросте до 10,2% (578 мільйонів) до 2030 року і 10,9% (700 мільйонів) до 2045 году, а отже кожній четвертій дорослій людині в багатьох країнах світу доведеться жити з цим захворюванням (Cho NH, Shaw JE, 2018; Federation ID. IDF Diabetes Atlas, 9th ed. Brussels, Belgium, 2019). Для діагностики діабетичної мікроангіопатії велике значення має морфологічне дослідження, що дозвляє виявити найбільш ранні стадії ураження дрібних судин, ще до виникнення клінічних проявів, що важливо для прогнозування захворювання та правильного лікування хворих (Maldonado G, Guerrero R, Paredes C, Ríos C, 2017). В основі розвитку мікроангіопатій при цукровому діабеті є потовщення основної перетинки судин мікроциркуляторного русла з виявленням зон гіалінозу; звуження судинного просвіту, за рахунок набряку клітин ендотеліального шару; появою вогнищ десквамації ендотеліоцитів з явищами мікротромбозу; зменшення або тотальна відсутність перицитів (Hudz AS, Maksimtsyv ML, 2017; Tykhonova TM, 2019; Goncharenco OV, 2016).
Отже, вище наведене свідчить про доцільність дослідження особливостей перебудови ланок гемомікроциркуляторного русла стінки аорти білого
щура за умови експериментального цукрового діабету.
При двотижневому введенні налбуфіну в експерименті виникають судинні реакції клубочків та розширення мезангіального матриксу, які ймовірно призводять до тенденції зростання показників сечовини та креатиніну сироватки крові і можуть бути причиною початкових проявів порушення азотовидільної функції нирки. Виявлені незначні дистрофічні зміни епітелію проксимальних звивистих канальців та петель нефрона у формі зернистої дистрофії можуть бути морфологічним субстратом порушення реабсорбційної функції нирки, про що свідчать достовірні зміни показників кальцію та фосфору сироватки крові. Тенденція до зростання добового діурезу, креатиніну сечі та швидкості клубочкової фільтрації через два тижні застосування терапевтичних доз налбуфіну можуть свідчити про включення компенсаторних механізмів органу на даному етапі у відповідь на пошкоджуючу дію опіоїду.
Останні біоповедінкові дослідження свідчать, що серед населення України 317 тис. осіб регулярно вживають нарковмісні препарати. Опіоїди серед них застосовують понад 63%, 12% зловживали психостимуляторами та 24,5% осіб практикували змішану наркотизацію. Тому лікування наркозалежних осіб, у яких діагностовано інші захворювання, створює ряд перешкод і є проблемою клінічної медицини. Однією із таких проблем є лікування таких пацієнтів з інсулінорезистентним діабетом, частим ускладненням якого є ушкодження гемомікроциркуляторного русла сітківки ока. На сьогоднішній день залишаються нез’ясованими механізми структурної реорганізації клітинних та судинних компонентів сітківки ока при довготривалому застосуванню опіоїдвмісних препаратів. Також, природній інтерес викликає можливість фармакологічної корекції виявлених при цьому змін у сітківці ока.
Використання опіоїдів є однією з причин гострого та хронічного пошкодження нирок. Більшість наркотиків або їх метаболітів виводяться через нирки та призводять до уражень структури і функції нирок. Зловживання наркотиками є соціальною проблемою сучасного світу, а використання опіоїдних препаратів у лікуванні синдрому хронічного болю є поширеним у медичній практиці, тому знання механізмів ураження нирок при використанні опіоїдів є важливими у медичній практиці.
УДК 616.151-008.82:615.212.7
Актуальним питанням сьогодення є безпека використання опіоїдів для лікування синдрому хронічного болю, що супроводжує низку соматичних захворювань. Більшість наркотиків або їх метаболітів виводяться через нирки і є однією з причин гострого та хронічного пошкодження нирок. Метою дослідження було порівняння деяких біохімічних показників сироватки крові щурів у разі дво- та шеститижневого введення терапевтичних доз налбуфіну та порівняння їх після відміни засобу на ранніх термінах застосування. Це дослідження виконане на 45 білих статево зрілих щурах-самцях масою 180–260 г. У сироватці крові піддослідних тварин визначали загальний білок, сечовину, креатинін, кальцій, фосфор. Статистичні обрахунки проводилися із використанням програмного забезпечення RStudio v. 1.1.442 та R Commander v.2.4-4. Показник білка у досліджуваних групах мав незначні коливання щодо контролю, проте спостерігалась тенденція до зниження через 2 тижні введення налбуфіну та до зростання як з другого по шостий тиждень, так і у разі відміни налбуфіну на ранніх термінах експерименту. Показник креатиніну сироватки зростав з другого по шостий тиждень експерименту як у разі шеститижневого введення засобу (у 2,23 раза перевищував показники контролю), так і у разі двотижневого введення налбуфіну з наступною чотиритижневою відміною (у 1,63 раза перевищував показники контролю). Сечовина сироватки зросла через 2 тижні та 6 тижнів введення налбуфіну, середнє значення становило (6,22±0,47 ммоль/л) та (7,63±0,74 ммоль/л) відповідно. Проте після відміни препарату показник знизився до показника контрольної групи. Кальцій сироватки крові щурів знизився через 2 тижні експерименту до значення 2,16±0,09 ммоль/л. Через 6 тижнів застосування налбуфіну, як і після відміни препарату, кальцій сироватки зріс до рівня показника контрольної групи і становив 2,39±0,09 ммоль/л та 2,46±0,05 ммоль/л відповідно. Показник фосфору сироватки зріс через 2 тижні експерименту
і становив 2,42±0,05 ммоль/л. Через 6 тижнів введення налбуфіну та після відміни препарату показник знизився до значення 2,12±0,12 ммоль/л і 2,00±0,05 ммоль/л відповідно.
Висновки. Застосування терапевтичних доз налбуфіну впродовж двох та шести тижнів, а також після відміни препарату не впливає на концентрацію загального білка сироватки крові щурів. У результаті дво- та шеститижневого застосування засобу виникає порушення азотовидільної функції нирки, а отже, і ураження ниркових тілець, котре спостерігається також упродовж чотирьох тижнів відміни препарату після його двотижневого застосування, про що свідчить тенденція до зростання показників сечовини та креатиніну через два тижні введення налбуфіну та достовірне збільшення показника креатиніну після відміни препарату. Двотижневе введення налбуфіну призводить до гіпокальциємії та гіперфосфатемії, що свідчить про порушення реабсорбційної функції нирок, тоді як подальше чотиритижневе введення препарату та відміна препарату – до нормалізації цих показників, окрім фосфору, котрий є знижений.