УДК 617.713-002-022.7-092-06:616.379-008.65]:355.01(477)

Актуальність. Бактеріальний кератит (БК) залишається однією з провідних причин інфекційної втрати зору. Наявність цукрового діабету (ЦД) 2-го типу суттєво підвищує ризик розвитку БК і тяжкість його перебігу через гіперглікемію, порушення іннервації рогівки та зниження місцевого імунітету. В умовах воєнного стану в Україні обмежений доступ до офтальмологічної допомоги посилює проблему своєчасного лікування таких пацієнтів.

Мета дослідження: провести порівняльний аналіз етіологічних чинників і частоти ускладнень бактеріального кератиту у пацієнтів із ЦД 2-го типу та без нього в умовах воєнного стану в Україні.

Матеріали та методи. Обстежено 110 пацієнтів (110 очей) з бактеріальним кератитом, розподілених на дві групи: 1-ша група — 57 пацієнтів із ЦД 2-го типу, 2-га група — 53 пацієнти без ЦД. Усім проведено стандартні офтальмологічні дослідження та мікробіологічну діагностику. Статистичну обробку здійснювали у програмах Microsoft Excel 2019 та SPSS 26 із застосуванням χ²-критерію Пірсона, точного критерію Фішера при рівні значущості p < 0,05.

Результати. У пацієнтів без ЦД значно частіше виявлявся блефарит — 37,74 проти 8,77 % при ЦД 2-го типу (p < 0,001), тоді як порушення режиму носіння контактних лінз переважало серед хворих на діабет — 28,07 проти 20,75 % (p < 0,05). Частота травматичних (22,8 vs 22,6 %) і хімічних пошкоджень (10,5 vs 13,2 %) не відрізнялася (p > 0,05). Найчастішим ускладненням у пацієнтів без ЦД було помутніння рогівки — 37,74 %, тоді як при ЦД 2-го типу — 17,54 % (p < 0,05). Водночас у хворих на ЦД 2-го типу частіше спостерігались тяжчі ускладнення — виразка (5,26 %), передній увеїт (8,77 %), вторинна глаукома (7,02 %) та перфорація (1,75 %), проте ці відмінності не досягали статистичної значущості (p > 0,05).

Висновки.У пацієнтів із ЦД 2-го типу бактеріальний кератит характеризується більш тяжким клінічним перебігом і схильністю до ускладнень, тоді як серед хворих без діабету переважають поверхневі форми з помутнінням рогівки. Отримані результати підкреслюють необхідність ранньої діагностики та індивідуалізованого підходу до лікування БК у пацієнтів із ЦД 2-го типу.

УДК 617.735-002-02:616.379-008.64

За прогнозами Міжнародної федерації діабету (IDF), до 2030 року кількість хворих на цукровий діабет (ЦД) зросте з 366 до 552 мільйонів. В Україні зареєстровано понад 1,5 мільйона хворих на цукровий діабет, із яких 84–95 % — хворі на діабет 2-го типу (ЦД2). Одним із важливих ускладнень цукрового діабету є діабетична ретинопатія (ДР), що залишається однією з причин сліпоти і слабкозорості, в тому числі в осіб працездатного віку. В патогенезі ДР важлива роль належить метаболічним порушенням, в тому числі активації поліолового шляху утилізації глюкози, ключову роль у чому відіграє альдозоредуктаза, активність якої пов’язують з поліморфізмом її гена — AKR1B1. Вивчення нових метаболічних і генетичних механізмів розвитку і прогресування ДР при ЦД2 у пацієнтів української популяції є актуальним завданням сучасної офтальмології.

УДК 574.174.015.3:617.735-002:616.379-008.64

Серед ускладнень цукрового діабету діабетична ретинопатія (ДР) — одне з найбільш несприятливих, оскільки призводить до сліпоти та інвалідизації пацієнтів. Мета: вивчити зв’язок поліморфізмів rs2010963 та rs699947 гена VEGFA з розвитком та прогресуванням діабетичної ретинопатії в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2Т). Під наглядом перебували 302 пацієнти. Із них у 98 не були виявлені ні ЦД2Т, ні ДР. Вони були включені до контрольної групи. У 204 пацієнтів було встановлено ЦД2Т із різною стадією ДР (група дослідження). Усім пацієнтам виконували загальноприйняті офтальмологічні дослідження. Проводили дослідження поліморфних ДНК-локусів гена VEGFA rs2010963 та rs699947 методом полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі з використанням уніфікованих тест-систем TaqMan Mutation Detection Assays Thermo Fisher Scientific (США). Поліморфізм rs2010963 пов’язаний із ДР; гетерозигота G/C збільшувала в 1,6 раза шанси розвитку ДР, мінорна гомозигота — в 1,9 раза; предкова гомозигота G/G зменшувала шанси розвитку ДР в 1,8 раза. Стратифікація за стадіями ДР показала, що розподіл генотипів та алелей rs2010963 мав статистичне значення тільки для пацієнтів із проліферативною ДР (ПДР). Поліморфізм rs699947 пов’язаний із ДР; предкова гомозигота С/С збільшувала у 2,2 раза шанси розвитку ДР, тоді як гетерозигота та мінорна гомозигота такі шанси зменшували відповідно в 1,5 та 5,6 раза. Стратифікація за стадіями ДР встановила, що більша частота предкової гомозиготи С/С мала статистичне значення лише за ПДР (р = 0,001). Гомозигота С/С асоціювалася з ПДР та у 3,8 раза підвищувала ризик її розвитку порівняно з іншими генотипами. Гаплотип G/C–C/C утричі збільшував шанси розвитку ДР при ЦД2Т. При ЦД2Т наявність гаплотипу G/G–C/A у 2–3 рази зменшувала шанси розвитку ПДР; наявність гаплотипу G/C–C/C — збільшувала ризик у 4–10 разів; гаплотип С/С–С/А був маркером ПДР (р < 0,05). Відзначене зниження коефіцієнта нерівноважного зчеплення алелей LD при ПДР (D’ = 0,42) порівняно з контрольною групою (D’ = 0,71). У результаті проведеного дослідження був установлений зв’язок поліморфізмів rs2010963 та rs699947 гена VEGFA з розвитком та прогресуванням ДР при ЦД2Т.