Проблема вивчення синтропічної патології ішемічної хвороби серця (ІХС) та цукрового діабету (ЦД) 2 типу на грунті метаболічного синдрому (МС) актуальна і потребує подальших досліджень[1, 2]. Відомо про вплив телмісартану на рецептори ангіотензину 2, що розташовані в структурах головного мозку, з регуляцією функціонального стану гіпоталамо-гіпофізарної системи [3–6]. Однак динаміка гормонального статусу (у вигляді змін пролактину, кортизолу, вільного тироксину та тиреотропного гормону гіпофізу), що характеризує стан хворого в процесі лікування телмісартаном, залишається вивченою недостатньо, що й зумовлює доцільність проведення дослідження.

Мета: оцінити зміни гормонального статусу у пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії.

Матеріали і методи. Для дослідження гормонального спектру обстежено 51 пацієнта (26 жінок та 25 чоловіків) з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС. Хворих було розподілено на дві групи – дослідну та групу порівняння, залежно від призначеного лікування. Дослідна група включала 27 пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС (жінок – 14, чоловіків – 13), які приймали телмісартан у дозуванні 80 мг/добу і стандартну терапію. У групу порівняння входили 24 хворих на ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС (жінок – 12, чоловіків – 12), які приймали стандартну терапію. До контрольної ґрупи увійшли 40 практично здорових осіб: чоловіків – 17 (42,5 %), жінок – 23 (57,5 %). Усім пацієнтам до початку лікування та через 1 міс. з моменту призначення лікування проведено аналіз динаміки АТ і гормонального статусу (зміни рівня пролактину, кортизолу, вільного тироксину та тиреотропного гормону). Статистичну обробку проведено з допомогою програми Microsoft Excel (2003). При порівнянні параметрів у двох незалежних групах використано U-критерій Манн–Вітні. Рівень значущості приймали за умови р < 0,05.

Результати. Дослідження показало, що у пацієнтів, які приймали телмісартан, були кращими результати контролю АТ, зокрема діастолічного АТ, порівняно з пацієнтами, що отримували стандартну терапію.

Рівень кортизолу дослідної групи до лікування становив 150,93 [123,79; 177,67] нг/мл, упродовж лікування достовірно не змінювався – 142,7 [125,74; 228,72] нг/мл, проте спостерігалась тенденція до його зниження (р > 0,05). Група порівняння також характеризувалась тенденцією до зниження рівня кортизолу через 1 міс. лікування (146,0 [133; 147,1] нг/мл), в порівнянні з його значенням до лікування (156,47 [110,01; 195,87] нг/мл) (p= 0,45)).

Рівень пролактину у жінок дослідної групи до лікування дорівнював 10,96 [6,94; 12,91] нг/мл, через 1 міс. лікування достовірно підвищився на 42,38 %, до   19,02 [13,64; 19,65] нг/мл (p = 0,007), тоді як рівень пролактину у жінок групи порівняння через 1 міс. лікування достовірно не змінювався (11,6 [8,87; 14,42] нг/мл, p = 0,69) щодо його рівня до лікування 11,07 [9,35; 17,30] нг/мл (р > 0,05).

Рівень пролактину у чоловіків дослідної групи до лікування становив 9,58 [8,16; 13,77] нг/мл, і через 1 міс. лікування із застосуванням телмісартану підвищився на 22,87 %, до 12,42 [11,79; 18,24] нг/мл (p < 0,05), на відміну від пацієнтів групи порівняння, де рівень пролактину достовірно не змінювався (8,86 [7,6; 10,97] нг/мл) щодо його рівня до лікування (8,04 [7,62; 10,28] нг/мл, p = 0,53).

Рівень тиреотропного гормону у пацієнтів дослідної групи до лікування становив 2,92 [1,78; 3,76] мкОд/дл, знижувався впродовж лікування до 1,96 [1,14; 3,11] мкОд/дл на 48,98% (p = 0,04), на відміну від пацієнтів групи порівняння, у яких рівень тиреотропного гормону через 1 міс. лікування (2,67 [1,45; 3,94] мкОд/дл) достовірно не змінювався щодо його рівня до лікування (2,61[1,83; 3,09] мкОд/дл, p = 0,88).

Пацієнти дослідної групи через 1 міс. лікування характеризувались підвищенням на 16,55 % рівня вільного тироксину (1,39 [1,24;1,7] нг/дг, p = 0,02) щодо його рівня до лікування (1,16 [1,01;1,3] нг/дг), тоді як достовірно не змінювався рівень вільного тироксину впродовж лікування (1,0 [0,97;1,07] нг/дг) у пацієнтів групи порівняння щодо його рівня до лікування (0,93 [0,85;1,41] нг/дг).

Висновки

1. Дослідження показало, що прийом телмісартану впливає на зміни гормонального спектру у пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу на грунті МС.
2. Як лікування телмісартаном, так і стандартна терапія сприяють тенденції до зниження рівня кортизолу, як позитивний результат в процесі лікування.
3. Корекція телмісартаном сприяє достовірно вищому зростанню вмісту пролактину (у межах референтних значень), підвищенні рівня вільного тироксину, поряд із зниженням рівня тиреотропного гормону гіпофізу, що сприяє корекції метаболічних змін.

Background and Goal of Study – non-cardiac surgery is assosiated with up to 1,5 % mortality rate and near 40 % of these are caused by cardiac complication (ESC/ESA Guidelines). The goal of study was to analise impact of multiple factors that can be assossiated with lethal prognosis in patients with cardiac pathology.
Materials and Methods. We have included 172 patients with documented cardiac pathology undergoing noncardiac surgery. Exclusion criterious were oncology, thraumatic injury and urgent surgery. We have analised surgical risk (SR) according to type of surgery, functional capacity (FC) of the patient, clinical risc factors (CRF) according to revised cardiac risk index (RCRI), ASA physical status, level of natriuretic peptide (NUP) before surgery and hs-troponins (hsTr) in patients with elevated NUP, myocardial performance index or Teiindex as combined marker of systolic and dyastolic
heart function assessed with heart sonography Results. 56 (32.56 %) patients had elevated NUP before surgery. 32 persons (18.61 %) among all died. But 28 deceased had an increased level of NUP. That is, half of patients with elevated NUP died. The average time of death was 30 days after surgery.
It should be noted that the level of troponins in the dynamics did not exceed the norm in any person with the initial elevation of NUP. In 4 persons without initial elevation of NUP the single jump of hsTr just after the surgery was revealed. Two of them had short clinical postoperative anginal symptoms but there was no changes on ECG or heart sonography. No peculiarities among SR, CRF was found. 20 patients (62.5 %) among deseased persons had ASA III status. Functional capacity turned out to be interesting – it was poor in 36 patients (20.93 %), and 28 among them died. The MPI, which according to the published data should be within 0.39±0,05 in norm, was significantly higher in all our patients – 0.60±0.09 (p˂0.05), that identified combined systolic and diastolic myocardial dysfunction. And, contrary to our expectations, MPI was 0.56±0.08 in those who died.
Conclusions. The results of our observation confirm the feasibility of determining the level of NUP in patients with concomitant cardiac pathology. Particular attention among them should be paid to persons with reduced functional capacity and higher class in the ASA physical status. Assessing of natriuretic peptide and/or troponins dynamic require some financial costs, while functional capacity assessment is an affordable clinical method that we should use more widely in routine practice to identify patients with increased cardiac risk.

Мета – з’ясувати особливості клінічного перебігу синдрому Велленса за наявності оклюзії медіального сегмента передньої міжшлуночкової гілки (ПМШГ) лівої коронарної артерії (ЛКА).

Матеріали і методи. Клінічні прояви хвороби, з врахуванням динаміки ЕКГ-змін; дані коронароангіографії (КАГ); результати ехокардіографічного та лабораторних досліджень.

Результати. Пацієнтка Л., 70 років, госпіталізована в клінічну лікарню швидкої медичної допомоги м. Львова у зв’язку з появою тиснучого болю за грудиною. На ЕКГ (до моменту запису біль минув самостійно): ритм синусовий, правильний, ЧСС 73 уд./хв, косонизхідна депресія сегмента ST з інверсією зубця Т у відведеннях І, aVL, глибокі інвертовані зубці Т у V₂-V₆, незначна елевація сегмента ST (до 1 мм) у V₃, V₄. Вміст у крові серцевого тропоніну I (в динаміці, високочутливий (hs)-cTn тест): результати всіх визначень в межах референтних значень, що свідчить про наявність у пацієнтки нестабільної стенокардії.

Трансторакальна ехокардіографія (ЕхоКГ): фракція викиду (ФВ) лівого шлуночка (ЛШ) 55 %; акінезія верхівки ЛШ (циркулярно). Ліпідний профіль крові: загальний холестерин (ЗХС) – 7,53 ммоль/л; холестерин ліпопротеїдів високої щільності – 1,66 ммоль/л, холестерин ліпопротеїдів низької щільності (ХС ЛПНЩ) – 5,35 ммоль/л; тригліцериди – 1,15 ммоль/л.

Результати КАГ: правий тип кровопостачання; стеноз проксимального сегмента ПМШГ ЛКА (до 60%). Наявна субоклюзія медіального сегмента ПМШГ, що в комплексі з клінічними проявами та ЕКГ-змінами стало підставою для верифікації синдрому Велленса, спонтанна реперфузія за наявності якого усуває прояви трансмуральної ішемії міокарда та появу елевації сегмента ST. Проведено стентування ПМШГ ЛКА в ділянці оклюзії, з повним відновленням кровоплину (TIMI-3). На ЕКГ упродовж стаціонарного етапу лікування: зменшення вираженості наявних змін, зокрема інверсії зубців Т у V₂–V₆.

Після проведення реваскуляризації міокарда оптимізована лікувальна тактика, із застосуванням подвійної антитромбоцитарної терапії (аспірин, 75 мг щоденно; тикагрелор, 90 мг двічі на добу), високоінтенсивної терапії статинами (розувастатин, 40 мг на добу), бісопрололу (5 мг на добу), раміприлу (5 мг на добу).

Повторний огляд пацієнтки через 5 місяців: больовий синдром упродовж періоду спостереження не рецидивував; ЕхоКГ – зони асинергії не візуалізуються, ФВ ЛШ 65 %; ліпідний профіль крові – зменшення рівнів ЗХС (4,48 ммоль/л) та ХС ЛПНЩ (2,54 ммоль/л). На ЕКГ – відновлення нормальної графіки зубців Т, зокрема у грудних відведеннях.

Отже, клінічний перебіг синдрому Велленса в описаному випадку відповідав визначеним на сьогодні діагностичним критеріям, однак критична оклюзія ПМШГ ЛКА локалізувалась в її медіальному сегменті; поряд з цим, був наявний гемодинамічно нерелевантний стеноз проксимального відділу цієї ж коронарної артерії (КА).              

ЕКГ- зміни відповідали патерну В. Стентування КА попередило виникнення обширного переднього інфаркту міокарда (ІМ), що в комплексі з оптимальною фармакотерапією покращило перебіг захворювання.

Висновки. Гострий коронарний синдром з повною оклюзією КА нерідко супроводжується спонтанною реперфузією, що сприяє усуненню загруднинного болю та появі характерних зубців Т на ЕКГ і є основою синдрому Велленса. Переважна локалізація оклюзії КА за наявності синдрому Велленса – проксимальний сегмент ПМШГ ЛКА, ми ж спостерігали наявність оклюзії в медіальному сегменті цієї КА. Вчасне стентування оклюзованої артерії запобігає виникненню ІМ і у поєднанні з оптимальною фармакотерапією покращує прогноз пацієнта.

Introduction. Functional capacity is important parameter of activity of a person. It can be assessed with different methods, including interviewing, walk tests, cardiopulmonary exercise testing. According to the recommendations of the European Society of Cardiology, the assessment of functional capacity is an important step in the perioperative management of a patient with concomitant cardiovascular pathology during non-cardiac surgery. Purpose of our study was to implement assessing of functional capacity in clinical practice, including perioperative management of patients. And also, to compare the practical value of self-reported methods of assessing functional capacity and exercise testing. Materials and methods. 15 healthy men aged 33±5.4 years and 172 patients with documented pathology of the cardiovascular system aged 65±2.8 years were included in the study, among them 51% were male. We compared the value of different methods and the expediency of assessing the functional capacity of a patient with concomitant pathology of the cardiovascular system before planned non-cardiac surgery. Results. All healthy individuals gave a positive answer to the question about ability to climb two flights of stairs. The average Duke Activity Status Index score was 52.47±5.96, which corresponded to the calculated value of METs 9.19±0.73. During cardiopulmonary exercise testing, the average value of VO2max in these individuals was 47.56±11.34 mL/(kg·min). A direct strong correlation between Duke Activity Status Index values and VO2max was established (r=0.91, р˂0.01). 36 patients (21%) reported inability to climb two flights of stairs added. The average DASI in these persons was 12.84±4.38 and the level of NTproBNP was 1116±75. On the contrary in the rest of the patients the DASI was 28.18±7.72 and NTproBNP 302±42 with statistically significant difference (p˂0.01). The dynamics of troponins in the examined subjects did not show any increase in the postoperative period. The values of the EF in patients reported inability to climb two flights were lower by 9.78% compared with others (56.57±12.34% and 62.71±6.35%, p˂0.01). The average number of days spent in the hospital was 22 in patients with inability to climb two flights and 12 in the rest. 32 patients (19%) died, 28 deceased belonged to the group with inability to climb two flights of stairs. The average time of death was 29.86 days. Correlation analysis revealed a direct relationship of average strength between the Duke Activity Status Index and EF (0.42, p 0.007), an inverse relationship of average strength between the Duke Activity Status Index and NTproBNP (-0.42, p=0.01) and the number of days spent in a hospital (-0.39, p=0.005). In conclusion we found that healthy men with an active lifestyle have higher average VO2max parameters and confirmed that the VO2max obtained during the cardiopulmonary exercise testing was comparable to questionnaire methods for assessing functional capacity. One fifth of patients with confirmed cardiovascular pathology self-reported inability to climb two flights of stairs. These individuals had a lower EF, a higher concentration of NTproBNP, a longer stay in the hospital, and significantly higher mortality. the Duke Activity Status Index correlates with left ventricular systolic function and NTproBNP level.

Abstract.

Introduction. Functional capacity is important parameter of activity of a person. It can be assessed with different methods, including interviewing, walk tests, cardiopulmonary exercise testing. According to the recommendations of the European Society of Cardiology, the assessment of functional capacity is an important step in the perioperative management of a patient with concomitant cardiovascular pathology during non-cardiac surgery. Purpose of our study was to implement assessing of functional capacity in clinical practice, including perioperative management of patients. And also, to compare the practical value of self-reported methods of assessing functional capacity and exercise testing. Materials and methods. 15 healthy men aged 33±5.4 years and 172 patients with documented pathology of the cardiovascular system aged 65±2.8 years were included in the study, among them 51% were male. We compared the value of different methods and the expediency of assessing the functional capacity of a patient with concomitant pathology of the cardiovascular system before planned non-cardiac surgery. Results. All healthy individuals gave a positive answer to the question about ability to climb two flights of stairs. The average Duke Activity Status Index score was 52.47±5.96, which corresponded to the calculated value of METs 9.19±0.73. During cardiopulmonary exercise testing, the average value of VO₂max in these individuals was 47.56±11.34 mL/(kg·min). A direct strong correlation between Duke Activity Status Index values and VO₂max was established (r=0.91, р˂0.01). 36 patients (21%) reported inability to climb two flights of stairs added. The average DASI in these persons was 12.84±4.38 and the level of NTproBNP was 1116±75. On the contrary in the rest of the patients the DASI was 28.18±7.72 and NTproBNP 302±42 with statistically significant difference (p˂0.01). The dynamics of troponins in the examined subjects did not show any increase in the postoperative period. The values of the EF in patients reported inability to climb two flights were lower by 9.78% compared with others (56.57±12.34% and 62.71±6.35%, p˂0.01). The average number of days spent in the hospital was 22 in patients with inability to climb two flights and 12 in the rest. 32 patients (19%) died, 28 deceased belonged to the group with inability to climb two flights of stairs. The average time of death was 29.86 days. Correlation analysis revealed a direct relationship of average strength between the Duke Activity Status Index and EF (0.42, p 0.007), an inverse relationship of average strength between the Duke Activity Status Index and NTproBNP (-0.42, p=0.01) and the number of days spent in a hospital (-0.39, p=0.005). In conclusion we found that healthy men with an active lifestyle have higher average VO₂max parameters and confirmed that the VO₂max obtained during the cardiopulmonary exercise testing was comparable to questionnaire methods for assessing functional capacity. One fifth of patients with confirmed cardiovascular pathology self-reported inability to climb two flights of stairs. These individuals had a lower EF, a higher concentration of NTproBNP, a longer stay in the hospital, and significantly higher mortality. the Duke Activity Status Index correlates with left ventricular systolic function and NTproBNP level.

Keywords: noncardiac surgery, concomitant cardiovascular pathology, perioperative assessment, functional capacity