УДК 616.12-005.4-008.4-082.2-085.22–089:(083):(4)«2023»

У статті представлено сучасні підходи до логістики догоспітальної допомоги в пацієнтів із гострим коронарним синдромом із визначенням індивідуальних шляхів до інвазивного лікування. Вказано на важливість негайної оцінки ризику пацієнтів, які звернулись із приводу гострого болю в грудях, та їх сортування згідно з результатами електрокардіограми. Викладено основи гострої фармакотерапії. Підкреслено важливість вчасної реваскуляризації міокарда, визначено пріоритети черезшкірних коронарних втручань і фібринолітичної терапії, а також критерії негайної та ранньої фармакоінвазивної стратегії в пацієнтів із гострим інфарктом міокарда з елевацією сегмента ST (STEMI). Розкрито основи інвазивної стратегії в пацієнтів із гострим коронарним синдромом без елевації сегмента ST (NSTE-ACS).

Ключові слова: гострий коронарний синдром, стратифікація ризику, догоспітальна логістика, реваскуляризація міокарда, черезшкірні коронарні втручання, фібринолітична терапія, фармакоінвазивна стратегія.

Вступ.
Актуальність багатогранного дослідження МС та ІХС і ЦД 2 типу не викликає жодних сумнівів. Серед пацієнтів з ЦД 2 типу близько 90% мають ожиріння, що пов’язане з наявністю споріднених проявів гормонального статусу та метаболічних змін[1,2]. Незважаючи на незначне зниження поширеності, у країнах Європи налічується близько 34,9 млн осіб з ІХС)[3]. В той же час, поширеність ЦД становить близько 60 млн осіб в країнах Європи та 422 млн – у світі і стрімко зростає[4]. Разом з тим, на даному етапі ще недостатньо досліджено визначення індивідуального ризику виникнення ускладнень ІХС у пацієнтів з МС, існує потреба у персоніфікованому підході до пацієнта з МС.
Мета.
Провести регресійний аналіз чинників ризику виникнення ІХС у пацієнтів з МС.

УДК  616.1:616.379-008.65:616-008.9]-038-06

Актуальність.

        Метаболічний синдром - комплекс взаємопов'язаних кардіометаболічних розладів, що включає інсулінорезистентність, ожиріння, знижений рівень холестеролу ліпопротеїдів високої щільності та підвищений рівень тригліцеридів у сироватці крові а також підвищення артеріального тиску. Його наявність, за результатами дослідження ARIC та JHS, достовірно збільшує 10 річний ризик виникнення ЦД 2 типу[1]. В країнах Європи налічується близько 60 млн осіб з цукровим діабетом, у світі - 422 млн, за даними ВООЗ, а одна із п’яти осіб європейських країн мають ожиріння [2]. Наявність ЦД удвічі збільшує ризик серцево-судинних подій [3], у кожного третього дорослого з ЦД 2 типу наявне захворювання серцево-судинної системи. Ішемічна хвороба серця стала причиною близько 60% смерті хворих на цукровий діабет [4,5]. Поширеність цукрового діабету та серцево-судинних ускладнень за останні десятиліття зросла і щораз частіше стає основною проблемою охорони здоров'я [6].Актуальність даної роботи обумовлена зростанням потреби персоніфікованого підходу до ведення пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу, що виникли на грунті МС та встановлення індивідуального ризику для кожного хворого.

Мета дослідження:

З’ясувати методику визначення індивідуального ризику виникнення ускладнень у кожного конкретного пацієнта з метаболічним синдромом з використанням показників ліпідного, вуглеводного та гормонального спектру.

Матеріал і методи.

Проведено дослідження 319 осіб з метаболічним синдромом. Сформовано 6 клінічних груп. Перша група включала 82 пацієнти з МС, Друга – 39 хворих з ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, третя – 35 пацієнтів з ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС, четверта група – 44 особи з ІХС на фоні МС, п’ята – 44 пацієнти з ІХС та ЦД 2 типу (стан компенсації) на фоні МС, шоста група – 75 хворих з ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) на фоні МС. Контрольна група - 40 здорових осіб. Жінки поміж усіх хворих становили 69,9 %, чоловіки - 30,1%. Проведено два етапи дослідження. На першому - проведено антропометричні; лабораторні дослідження (ліпідний спектр, показники вуглеводного обміну, пролактин, кортизон, ТТГ та вТ4); статистичну обробку отриманих результатів. На другому етапі розраховано методику визначення індивідуального ризику ІХС у кожного пацієнта з МС (без/з ЦД) з використанням вищевказаних показників; подальша побудова прогностичної моделі вірогідності.

Результати.

      Виявлено виражені зрушення вуглеводного обміну за наявності стану декомпенсації у пацієнтів з ЦД 2 типу. Неспецифічними виявились зміни ліпідного метаболізму; ХС, ЛПДНЩ, ТГ, та ЗХС найвищі серед усіх груп при ІХС та ЦД 2 типу (стан декомпенсації) з МС. ХС ЛПВЩ знижені у всіх пацієнтів з ІХС та ЦД 2 типу з МС. Група ІХС на грунті МС характеризувалась найвищим рівнем ХС ЛПНЩ. Виявлено взаємозумовлені зміни тиреотропного гормону, кортизолу, пролактину та інсуліну у пацієнтів в залежності від форми та важкості синтропічної патології. З’ясовано наявність змін пролактину, кортизолу та ТТГ в розвитку та прогресуванні ІХС за рахунок тісних взаємозв’язків. Таким чином, враховуючи вищевказані показники, розраховано модель визначення персоніфікованого ризику ІХС для кожного пацієнта з МС (з/без ЦД).  Було відібрано 15 факторів, які за даними власних спостережень могли б впливати на розвиток ІХС у пацієнтів з МС. Використано метод логістичної регресії з покроковим включенням тільки достовірних ознак за методом Вальда. При цьому було визначено 10 факторів, які мали достовірний вплив на розвиток ІХС. Виявлено превентивних характер впливу ХС ЛПВЩ та пролактину (у жінок) у виникненні ішемічної хвороби серця та провокуючий вплив ЦД, віку, рівнів ТГ, ТТГ, КА, кортизолу, ІМТ та HbAlc. Визначено їх коефіцієнти регресії, достовірність перевірено за допомогою методу Вальда, а цілої моделі – за допомогою ксі-квадрату, точність моделі склала 79,4%, специфічність – 77,3%, чутливість – 81,9%. Після підставлення у формулу результатів, отриманих за методом логістичної регресії, було отримано значення С для визначення вірогідності розвитку ІХС. Отримане значення С підставили у рівняння 2.1, отримали відсоток індивідуального ризику появи ІХС у конкретного пацієнта. Якщо дане число не перевищувало межу 50,00%, то у даного пацієнта не прогнозувалась наявність ІХС. Співставлення з базою даних засвідчило вірність прогнозу.

Обговорення.

      Підвищення кортизолу і пролактину спостерігається у відповідь на стрес і запалення при ІХС та ЦД, що підвищує рівні кортизолу, що провокує інсулінорезистентність[7], а зниження рівня ТТГ відбувається у відповідь на стрес та високий рівень кортизолу, що пригнічує ТТГ.      Зростання рівня кортизолу у пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС можна вважати маркером декомпенсації діабету. Зміни гормонального спектру при МС свідчать про активацію захисних функцій, як відповідь на метаболічні зрушення, тоді як за синтропічної патології - відображають важкість стану хворого та ступінь декомпенсації. Механізмом підвищення ТТГ при МС є гіперінсулінемія та гіперлептинемія, притаманні таким пацієнтам.     

Висновки.

  1. У пацієнтів з МС спостерігалось збільшення рівня інсуліну та НОМА-IR, зрушення ліпідного спектру (збільшення ТГ, ХС ЛПДНЩ та КА); зростання рівня пролактину у жінок, тиреотропного гормону та кортизолу, на фоні нормальних значень вільного тироксину.
  2. У хворих з ІХС на грунті МС були підвищені рівні інсуліну та НОМА-IR, ТГ, ХС ЛПДНЩ, ЗХС, ХС ЛПНЩ та знижені - ХС ЛПВЩ, тоді як нормальними значеннями характеризувались рівні пролактину, кортизолу, та вТ4 і підвищеними рівні тиреотропного гормону.
  3. У пацієнтів з ЦД 2 типу на грунті МС спостерігалось зростання ЗХС, ТГ та ЛПДНЩ; декомпенсація ЦД 2 типу супроводжувалась підвищенням рівня кортизолу при нормальних рівнях тиреотропного гормону, на відміну від компенсації ЦД 2 типу, значення пролактину у жінок -достовірно підвищені, незалежно від компенсації.
  4. У пацієнтів з декомпенсованим ЦД 2 типу виявлено вищі рівні ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПНЩ, ТГ, ЗХС, на фоні збільшених значень пролактину (у жінок) і кортизолу та референтних рівнів ТТГ, інсуліну та вТ4 (що було відмінним від ЦД компенсованого). При цьому були знижені величини ХС ЛПВЩ у всіх пацієнтів з ЦД 2 типу.
  5. Запропоновано методику обчислення індивідуального ризику появи виникнення ішемічної хвороби серця в хворого з метаболічним синдромом із застосуванням показників антропометрії, вуглеводного та ліпідного спектру, кортизолу, пролактину та тиреотропного гормону.

Ключові слова: метаболічний синдром,цукровий діабет 2 типу, ішемічна хвороба серця.

УДК:616.12-005.4+616.379-008.65)]-008.9-085.225.2-07:616.441:616.15-07

Актуальність. Метаболічний синдром (МС), цукровий діабет (ЦД) 2 типу та ішемічна хвороба серця (ІХС) належать до глобальних проблем охорони здоров’я з огляду на своє соціально-економічне значення. Стрімкий розвиток, оптимізація методик діагностики та лікування сприяють збільшенню тривалості життя пацієнтів, однак одночасно зростає частота коморбідної та синтропічної патології. Ризик виникнення ускладнень та смерті при ІХС зростає відповідно до збільшення кількості факторів ризику та супутніх захворювань. Основною причиною негативних тенденцій вважають розвиток у хворих інсулінорезистентності, яка посилює дисліпідемію, а гіперглікемія, дисфункція ендотелію, хронічне системне запалення і оксидативний стрес розглядають як фактори патогенезу атеросклеротичного ураження судин при МС і ЦД2. Актуальність даного наукового дослідження обумовлена недостатніми даними щодо особливостей вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця, цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому та виникнення потребиіндивідуального підходу ведення пацієнта з синтропічною патологією, з врахуванням впливу на артеріальну гіпертензію, як компонент метаболічного синдрому, інсулінорезистентність та метаболічні порушення, що забезпечить оптимізацію лікувальної тактики та покращить прогноз і якість життя пацієнта.

Мета дослідження:вивчення особливостей показників вуглеводного обміну, функціонального стану щитоподібної залози при застосуванні телмісартану у складі комплексної терапії хворих з ІХС, ЦД 2 типу на грунті МС.

Матеріал і методи.

Дослідження проведено на базі Львівського обласного державного клінічного лікувально-діагностичного ендокринологічного центру та КНП «Львівське територіальне медичне об’єднання «Клінічна лікарня планового лікування, реабілітації та паліативної допомоги». До дослідження залучено 51 хворого з наявністю ішемічної хвороби серця та компенсованого цукрового діабету 2 типу на грунті метаболічного синдрому. Дизайн дослідження. На першому етапі проведено формування груп: дослідної (ДГ) та групи порівняння (ГП). ДГ, що налічувала 27 пацієнтів, серед яких було 13 чоловіків та 14 жінок, отримувала телмісартан 80 мг/добу у складі комплексної терапії (метформін, амлодипін, розувастатин, ацетилсаліцилову кислоту та нітрогліцерин при потребі). ГП, що складалась з 24 пацієнтів ( 12 чоловіків і 12 жінок), отримувала крім вищевказаної стандартної терапії раміприл, 5 мг/добу. На другому етапі у пацієнтів проводилось дослідження вуглеводного обміну та тиреотропного гормону і вільного тироксину. На третьому етапі пацієнтам призначено лікування на 1 місяць. Четвертий етап: повторне дослідження гормонів та параметрів вуглеводного метаболізму через місяць після початку терапії. Група контролю складалась з 40 осіб: практично здорових 17 чоловіків та 23 жінки.

Робота передбачала дослідження параметрів вуглеводного спектру а також гормонів: вТ4 та ТТГ, контроль параметрів артеріального тиску. Пацієнтам двічі проведено обстеження: у день поступлення на стаціонарне лікування та через 1 місяць. За результатами отриманих даних проведено порівняння досліджуваних груп між собою, а також з групою практично здорових осіб.

Результати.

У дослідженні порівнювали динаміку параметрів артеріального тиску, показників вуглеводного обміну, тиреотропного гормону і вільного тироксину у хворих на ІХС та компенсований ЦД 2 типу на грунті МС, в залежності від прийому телмісартану чи раміприлу на фоні стандартної терапії, що включала: метформін, амлодипін, ацетилсаліцилову кислоту. У групі, що приймала телмісартан у складі комплексного лікування, виявлено зменшення клінічних проявів синтропічної патології, відмічено наявність позитивної динаміки показників діастолічного артеріального тиску вже навіть через 1 місяць лікування. Результати нашого дослідження свідчать, що прийом телмісартану у складі комплексної терапії сприяв змінам параметрів вуглеводного обміну: достовірно значніше знижувалась глюкоза крові натще, рівень інсуліну, індекс НОМА-IR, що можна пояснити зниженням інсулінорезистентності при додаванні телмісартану до складу комплексного лікування. На відміну від вищевказаних параметрів, показники глікозильованого гемоглобіну через 1 міс. лікування достовірно не змінювались, що можна пояснити недостатньою тривалістю лікування для зміни даного показника. У хворих дослідної групи виявлено, що рівень ТТГ достовірно знижувався впродовж лікування телмісартаном у складі комплексної терапії, на відміну від групи порівняння, яка приймала при цьому раміприл. Рівень вільного тироксину у хворих ДГ зростав через місяць з початку терапії, тоді як у пацієнтів ГП – залишався без змін.

Висновки:

     1.Використання телмісартану у хворих з синтропічною патологією ефективне щодо корекції клінічних змін та параметрів діастолічного АТ.

  1. Застосування телмісартану у складі комплексного лікування зменшує інсулінорезистентність;

сприяє зниженню рівня глюкози крові натще, значень індексу НОМА-IR, а також вмісту у крові інсуліну.

  1. Використання телмісартану у хворих з ішемічною хворобою серця та цукровим діабетом 2 типу на грунті метаболічного синдрому сприяє зниженню рівня ТТГ та підвищенню вТ4(в межах референтних значень), що підтверджує його участь в корекції метаболічних змін. 

Ключові слова: ішемічна хвороба серця, цукровий діабет 2 типу, метаболічний синдром, функція щитоподібної залози, телмісартан.

УДК: 617.55-007.43-089:616-009:616.12-009.3

Хірургічне втручання пов’язане з психологічним і фізичним стресом для пацієнта. Зменшити стрес дозволяє адекватний вибір методу знеболення. Універсальною реакцією організму на будь-який вплив є варіабельність серцевого ритму (ВСР). Аналіз динаміки ВСР є доступним методом оцінки вегетативної нервової системи, що дозволяє активно використовувати його в клінічній практиці.