УДК 616.315+616.317)]-007.254–036–089–053.2

Щілина губи і піднебіння залишається однією з найпоширеніших вроджених вад розвитку. Двобічна щілина вважається найскладнішою формою вади. Немає одностайної думки у виборі часу і методу оперативного лікування. Проте більшість публікацій присвячені двоетапному методу закриття дефекту і рекомендують проводити повну корекцію до 24 місяців. Цей клінічний випадок відрізняється від загальноприйнятого підходу лікування дітей з двобічними розщелинами губи та піднебіння, оскільки пацієнт звернувся по медичну допомогу в пізньому віці, зокрема в 11 років, через ряд суб’єктивних і об’єктивних причин

УДК: 616.411-089.12-053.2

На сьогодні хірургія селезінки є досить актуальною проблемою дитячої хірургії. Існують захворювання, при яких тільки спленектомія дозволяє дитині жити повноцінним життям. До таких відносять: серповидно- клітинну анемію, ідіопатичну тромбоцитопенічну пурпуру, спадковий мікросфероцитоз (хвороба Мінковського- Шоффара), таласемію, аутоімунну гемолітичну анемію. Селезінка вражається при тупій травмі живота у дітей в 25 % – 30 % випадків. Втрата більше 45 % обʼєму циркулюючої крові призводить до нестабільного гемодинамічного стану дитини. Питання хірургічного лікування і збереження селезінки при гемоперитонеумі внаслідок її ушкодження є життєво необхідними.

УДК 616-035

Упродовж останнього десятиріччя поширеність захворювань органів сечовидільної системи серед дітей раннього віку в Україні не зменшується, незважаючи на успіхи, досягнуті в розвитку методів їх діагностики та лікування. Зростає частота їх нетипового прогредієнтного малосимптомного перебігу. Щороку збільшується і частота природжених вад розвитку органів сечовивідної системи (ПВР ОСС). Вади розвитку органів
сечовидільної системи становлять від 26,0 до 35,0 % усіх випадків природжених вад [1–3]. У зв’язку з цим науковцями розглядаються можливі причини цього і висуваються гіпотези про сукупність несприятливих екзогенних та ендогенних факторів, що реалізують «програму» хвороби на всіх рівнях організму, починаючи з клітинного.

УДК 616.61-053.2:575:576.5

Сьогодні спостерігається тенденція до стійкого зростання захворювань нирок серед дітей різного віку. Поширеність захворювань сечової системи у дітей варіюється значно і становить від 5,6 до 27,5 випадків на 1000 дітей. До найпоширеніших захворювань входять дисметаболічні (обмінні) нефропатії, які становлять від 27% до 64% від усіх випадків захворювань сечової системи у дітей. Усі дисметаболічні нефропатії врешті-решт призводять до утворення кристалів кальцію в ниркових канальцях, що може призвести до розвитку сечокам'яної хвороби, інтерстиційного нефриту, інфекційних ускладнень та хронічної ниркової недостатності. З цієї причини важливим є проведення досліджень щодо функціонального стану паренхіми нирок.

УДК: 616.16–002.77–039.54–089–06–053.2

Пурпура Шенляйн–Геноха є системним захворюванням з ураженням дрібних судин шкіри, шлунково-кишкового тракту, нирок і суглобів. Основними клінічними проявами захворювання є геморагічна висипка, абдомінальний больовий синдром, артралгія, нефротичний синдром, а у частини дітей можливе залучення зовнішніх статевих органів. Мета – представити власний досвід лікування трьох дітей із хірургічними ускладненнями пурпури Шенляйн–Геноха. Обстежено трьох дітей з пурпурою Шенляйн–Геноха, зокрема, двох дітей із тонко-тонкокишковою інвагінацією (обидва віком 3 роки) та одного пацієнта віком 4 роки із синдромом «гострої калитки». Шлунково-кишкові прояви можуть виникати в більшості пацієнтів із пурпурою Шенляйн–Геноха, а інвагінація є найчастішим ускладненням, яке потребує невідкладної допомоги. Характерне висипання на шкірі з’являється після больового абдомінального синдрому, а ультрасонографія є основним методом діагностики в цієї категорії пацієнтів. Тонко-тонкокишкова і тонко-товстокишкова інвагінація найчастіші типи інвагінації в дітей із пурпурою Шенляйн–Геноха. Основним методом лікування за тонко-тонкокишкової інвагінації є хірургічне розправлення інвагінату, тоді як при тонко-товстокишковій інвагінації можливе застосування нехірургічних методів. Окрім типових проявів пурпури Шенляйн–Геноха, у частини дітей можливе ураження калитки, яке виникає після появи висипання на шкірі, і зрідка зумовлене запальними змінами або перекрутом яєчка або його придатка. Вважається, що клінічний перебіг пурпури Шенляйн–Геноха в пацієнтів, у яких до процесу залучена калитка, тяжчий порівняно з тими, у кого є абдомінальні ускладнення, що співпадає з нашим спостереженням.