Актуальність. Важливу роль в сучасній діагностиці та лікуванні увеїтів відіграють дослідження молекулярних механізмів імунних порушень, що призводять до розвитку запального процесу в оці.

Мета. Вивчити рівень експресії маркера апоптозу CD 95 – запрограмованій клітинній загибелі – у здорових осіб і у хворих з середнім увеїтом.

Матеріал і методи. Вивчення рівня експресії маркера апоптозу лімфоцитів СD 95 здійснювалося імуногістохімічним методом у 15 хворих з середнім увеїтом (вік 34±11 років) та у 26 практично здорових осіб контрольної групи (вік 36±10 років).

Результати. В результаті проведеного дослідження відмічався високий рівень експресії молекулярного маркера апоптозу СD 95 на лімфоцитах у хворих з середнім увеїтом. Цей показник перевищив нормативні значення і становив в відсотковому співвідношенні − 28,5±4,9 та в абсолютному значенні - 534,2±59,5 кл/мкл (n=15). В той же час, у здорових осіб ці показники склали відповідно 18,9±3,1 у відсотковому значенні та 254,5±42,1 кл/мкл (n=26) в абсолютному, що відповідало р<0,05 за критерієм Манна-Уітні.

Висновки. Вивчення експресії мембранних молекул лімфоцитів, що беруть участь в регуляції імунної відповіді, допоможе зрозуміти механізми прогресу імуноопосередкованого запального процесу. Подальше вивчення і розуміння механізмів реалізації і регуляції запрограмованої клітинної загибелі (апоптозу) надзвичайно актуально для лікування увеїту.

УДК 574.174.015.3:617.735-002:616.379-008.64

Серед ускладнень цукрового діабету діабетична ретинопатія (ДР) — одне з найбільш несприятливих, оскільки призводить до сліпоти та інвалідизації пацієнтів. Мета: вивчити зв’язок поліморфізмів rs2010963 та rs699947 гена VEGFA з розвитком та прогресуванням діабетичної ретинопатії в пацієнтів із цукровим діабетом 2-го типу (ЦД2Т). Під наглядом перебували 302 пацієнти. Із них у 98 не були виявлені ні ЦД2Т, ні ДР. Вони були включені до контрольної групи. У 204 пацієнтів було встановлено ЦД2Т із різною стадією ДР (група дослідження). Усім пацієнтам виконували загальноприйняті офтальмологічні дослідження. Проводили дослідження поліморфних ДНК-локусів гена VEGFA rs2010963 та rs699947 методом полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі з використанням уніфікованих тест-систем TaqMan Mutation Detection Assays Thermo Fisher Scientific (США). Поліморфізм rs2010963 пов’язаний із ДР; гетерозигота G/C збільшувала в 1,6 раза шанси розвитку ДР, мінорна гомозигота — в 1,9 раза; предкова гомозигота G/G зменшувала шанси розвитку ДР в 1,8 раза. Стратифікація за стадіями ДР показала, що розподіл генотипів та алелей rs2010963 мав статистичне значення тільки для пацієнтів із проліферативною ДР (ПДР). Поліморфізм rs699947 пов’язаний із ДР; предкова гомозигота С/С збільшувала у 2,2 раза шанси розвитку ДР, тоді як гетерозигота та мінорна гомозигота такі шанси зменшували відповідно в 1,5 та 5,6 раза. Стратифікація за стадіями ДР встановила, що більша частота предкової гомозиготи С/С мала статистичне значення лише за ПДР (р = 0,001). Гомозигота С/С асоціювалася з ПДР та у 3,8 раза підвищувала ризик її розвитку порівняно з іншими генотипами. Гаплотип G/C–C/C утричі збільшував шанси розвитку ДР при ЦД2Т. При ЦД2Т наявність гаплотипу G/G–C/A у 2–3 рази зменшувала шанси розвитку ПДР; наявність гаплотипу G/C–C/C — збільшувала ризик у 4–10 разів; гаплотип С/С–С/А був маркером ПДР (р < 0,05). Відзначене зниження коефіцієнта нерівноважного зчеплення алелей LD при ПДР (D’ = 0,42) порівняно з контрольною групою (D’ = 0,71). У результаті проведеного дослідження був установлений зв’язок поліморфізмів rs2010963 та rs699947 гена VEGFA з розвитком та прогресуванням ДР при ЦД2Т.

Abstract

Pathogenetic mechanisms of diabetic retinopathy are associated with the toxic effects of hyperglycemia and subsequent activation of stress-sensitive systems. The purpose was to determine the features of immune dysfunction in patients with diabetic retinopathy against the background of metabolic syndrome. Clinical and laboratory examinations of 130 patients with diabetic retinopathy have been carried out (70 insulin-dependent patients – group 1 and 60 insulin-independent patients – group 2). In determining the surveyed individuals’ contents of the lymphocyte populations and subpopulations, the monoclonal antibodies were used to CD3 +, CD4 +, CD8 +, CD19 +, CD23 +, CD25 +, CD56 + in the reaction of indirect immunofluorescence with fluorescein-isothiocyanate labeled antibodies and indices were calculated – the ratio of the lymphocyte populations and subpopulations. The population and subpopulation composition of blood lymphocytes were studied, and the ratio of cellular factors of immunity in patients with diabetic retinopathy was calculated. The immune status of patients with diabetic retinopathy is characterized by more pronounced changes in insulin-dependent patients’ cellular immunity – the activation of nonspecific killer immunity, suppressor potential and humoral immunity than in insulin-independent patients. The results allow the pathogenetic correction of diabetic retinopathy with the immune imbalance.

УДК:  611.843.018:615.212.7]08:616-076.4

Проблема, що стосується наслідків тривалого вживання медикаментозних препаратів, які відносяться до опіоїдної групи за медичними показами і, зокрема, неконтрольоване вживання психотропних та сильнодіючих препаратів без медичного призначення і надалі залишається актуальною. Особливо гостро стоїть питання застосування опіоїдів в умовах бойових дій [1-4]. У наукових джерелах вітчизняної та зарубіжної літератури присутні праці, в котрих висвітлені наслідки неконтрольованого вживання опіоїдів у клініці та в експериментальних дослідженнях, де з декларовані результати патоморфологічних змін в тканинах, органах та системах організму при тривалому вживанні опіоїдних препаратів у різних дозах [5-10]. 
Проте, зустрічаються лише поодинокі публікації, присвячені дослідженню патоморфологічних змін у структурах органу зору при експериментальному опіоїдному впливі на різних строках та при застосуванні різних доз, а також при варіаціях частоти та пролонгованості введення [11-14]. 
Враховуюче вищезгадане, застосування опіоїдів і надалі залишається актуальною проблемою можливого розвитку опіоїдної ретинопатії при тривалому їх застосуванні. Зокрема нез’ясованим залишається питання стабілізації патоморфологічних проявів в шарах сітківки та ланках гемомікроциркуляторного русла у субхронічний період експериментального опіоїдного впливу, тому вважаємо, що дане дослідження є актуальним як з точки зору експериментальної морфології, так і з точки зору практичної офтальмології. 

Вступ. У презентованій статті наведено зміни показників лептину, вуглеводного обміну у хворих на діабетичну ретинопатію. За даними літератури, вміст лептину й інших ліпоцитокінів відображає ступінь вираження метаболічного синдрому, ожиріння, запалення та ангіогенез, які призводять до розвитку ретинопатії. У хворих на діабетичну ретинопатію спостерігають гіперлептинемію, яка є несприятливим фактором у формуванні судинних та проліферативних захворювань сітківки.

Мета дослідження – виявити зміни вмісту лептину в крові хворих на діабетичну ретинопатію за умов порушень вуглеводного обміну.

Методи дослідження. Проведено клініко-лабораторне обстеження 130 хворих на діабетичну ретинопатію (1-ша група – 70 пацієнтів, які є інсулінозалежними, 2-га група – 60 інсулінонезалежних пацієнтів). Середній вік хворих становив від 20 до 55 років. Отримані лабораторні показники порівнювали з показниками контрольної групи, до якої ввійшли 30 практично здорових осіб.

Результати й обговорення. Стимулювальний вплив естрогенів на метаболізм жирової тканини, зокрема, проявлявся вищим рівнем лептину в жінок, ніж у чоловіків. Співвідношення вмісту лептину в жінок та чоловіків у контрольній групі становило 1,97 – “гендерний” показник лептину. Виявлено перевищення контрольного рівня лептину в обох групах, особливо в групі інсулінозалежних пацієнтів. Більш виражений дисбаланс показників вуглеводного обміну спостерігали в групі інсулінозалежних пацієнтів.

Висновки. При діабетичній ретинопатії в інсулінозалежних пацієнтів виявлено гіперлептинемію, не залежну від гендерної належності. Дискордантні зміни вуглеводного обміну в таких хворих пов’язані зі зниженням резервів підшлункової залози. При діабетичній ретинопатії у пацієнтів без інсулінової залежності виявлено гіперлептинемію в жінок та нормальні показники лептину в чоловіків – різко виражена гендерна диференціація. Порушення вуглеводного обміну пов’язані з деяким виснаженням інсуліносекреторної здатності β-клітин підшлункової залози.