УДК 616.832-004.2:616.89]-036-07

Мета роботи — визначити поширеність і характер депресивних та тривожних розладів у хворих на розсіяний склероз, а також оцінити їхній вплив на клінічний перебіг захворювання, загальний стан здоров’я пацієнтів
та когнітивні функції.
Матеріали та методи. У дослідження було залучено 103 пацієнти з розсіяним склерозом (РС), які перебували під амбулаторним наглядом. Для оцінки психоемоційного стану використовували анкету PHQ-9 (Patient
Health Questionnaire-9), шкалу депресії Бека (BDI) та госпітальну шкалу тривоги і депресії (Hospital Anxiety and
Depression Scale (HADS)). Рівень інвалідності оцінювали за допомогою розширеної шкали інвалідності (Expanded
Disability Status Scale (EDSS)). Аналіз даних здійснювали за допомогою методів описової та варіаційної статистики.
Результати та обговорення. У 40,78 % пацієнтів виявлено симптоми депресії різного ступеня тяжкості.
Значна частина обстежених також мала підвищені показники тривожності за шкалою HADS. Статистично значущих відмінностей за віком чи статтю не виявлено. Установлено чіткий зв’язок між виразністю депресивних симптомів та вищими показниками інвалідності за EDSS. Пацієнти з тривожно-депресивними розладами часто повідомляли про зниження уваги, пам’яті та когнітивної продуктивності, що свідчить про вплив емоційного стану на когнітивні функції.
Висновки. Психоемоційні порушення є поширеними супутніми станами у хворих на РС і негативно впливають на перебіг хвороби, рівень інвалідності та якість життя пацієнтів. Результати дослідження підтверджують
доцільність впровадження регулярного психологічного скринінгу до стандарту ведення хворих на РС для своєчасного виявлення та корекції емоційних розладів, що може поліпшити клінічні результати лікування.
Ключові слова: розсіяний склероз, депресія, тривога, анкета PHQ-9, шкала депресії Бека, госпітальна
шкала тривоги і депресії.

УДК 616.832-002.4:616.89-008.19-008.441.1]-036-07

Проведене дослідження спрямоване на аналіз впливу ступеня тяжкості розсіяного склерозу (РС) за шкалою EDSS на фізичний і психоемоційний стан хворих, зокрема на рівень депресії,
тривоги та самооцінки стану здоров’я. Мета: визначення особливостей психоемоційного та фізичного
стану хворих на РС залежно від ступеня тяжкості захворювання за шкалою EDSS із застосуванням
стандартизованих шкал оцінки депресії та тривоги. Матеріали та методи. Досліджено 103 хворі із
вірогідним діагнозом РС, розподілених на три групи залежно від ступеня тяжкості за шкалою EDSS:
легкий (n = 54), середньої тяжкості (n = 31) та тяжкий РС (n = 18). Психоемоційний стан оцінювали
за госпітальною шкалою тривоги та депресії (HADS), опитувальником депресії Бека (BDI) та анкетою
PHQ-9. Результати. Пацієнти із легким ступенем тяжкості РС частіше оцінювали свій стан здоров’я
як хороший, тоді як хворі з середнім ступенем частіше відзначали посередній стан, а хворі з тяжким
ступенем — поганий стан здоров’я. Найвищі медіанні бали депресії (10,5 [7; 11] балів) та поширеність
клінічно вираженої депресії (50,00 %) зафіксовані серед хворих із тяжким ступенем РС. У пацієнтів із
середнім ступенем тяжкості РС частіше спостерігалася субклінічна тривога (35,48 %), що перевищує
відповідні показники у хворих із легким ступенем тяжкості. Виявлено, що депресія та тривога мають
різну динаміку залежно від ступеня тяжкості захворювання, причому психологічний тягар значно зростає з прогресуванням РС. Висновки. Результати дослідження підкреслюють необхідність врахування
ступеня тяжкості РС у контексті фізичного та психоемоційного стану хворих на РС. Дані свідчать про
потребу у впровадженні комплексних підходів до лікування, які включають не лише медичні втручання, а
й психосоціальну підтримку, спрямовану на зменшення депресії, тривоги та втоми. Отримані висновки
створюють основу для подальших досліджень, спрямованих на вдосконалення індивідуалізованих стратегій терапії РС.
Ключові слова: розсіяний склероз; депресія; тривога; шкала депресії Бека; госпітальна шкала тривоги
і депресії; розширена шкала інвалідності (Expanded Disability Status Scale)

УДК [616.832:616.711.5]:616-006.447]-036

У статті наведено клінічний випадок пацієнта з екстрамедулярною плазмоцитомою грудної
стінки, яка зумовила розвиток множинної мієлопатії та спричинила компресійне ураження спинного
мозку на рівні Th10. Описано клінічні прояви захворювання, включаючи наростаючий нижній спастичний парапарез із порушенням функції тазових органів. Проведено комплексну діагностику із залученням
методів нейровізуалізації (МРТ, КТ), морфологічних досліджень (біопсії м’яких тканин і кісткового
мозку), а також консультацій мультидисциплінарної команди спеціалістів. Пацієнту було проведено
курс променевої терапії, що сприяло частковій регресії пухлинного процесу, а також симптоматичну та
нейропротекторну терапію, що дозволило поліпшити рухову активність нижніх кінцівок, зменшити прояви гіпестезії та відновити функцію сечового міхура. Наведений випадок ілюструє необхідність ранньої
діагностики пухлинних уражень хребта та спинного мозку, оскільки своєчасне втручання може значно
поліпшити прогноз для пацієнтів із подібною патологією. Крім того, цей клінічний випадок підкреслює
важливість мультидисциплінарного підходу при веденні пацієнтів з онкогематологічною патологією, що
ускладнюється неврологічними порушеннями.
Ключові слова: плазмоцитома; мієлопатія; спинний мозок; променева терапія

УДК 616.831-001.31.34

Згідно з даними світової статистики, на початок 2023 року черепно-мозкові травми (ЧМТ)
є найбільш поширеним видом травм і однією з головних причин інвалідизації у всьому світі. Щорічно на
земній кулі, внаслідок дорожньо-транспортних пригод, падінь, занять спортом, військових конфліктів,
95–783 особи із 100 тисяч отримують серйозні травми головного мозку. Посттравматична епілепсія
(ПТЕ) є одним з найбільш тяжких наслідків ЧМТ, частота якої, за різними оцінками, коливається від 2
до 50 % залежно від тяжкості травми. Військова ЧМТ має низку особливостей, що обумовлюють розвиток епілептичних нападів навіть після легкої травми. У цьому огляді, що включає результати експериментальних та клінічних досліджень протягом останніх років, здійснено аналіз і узагальнення відомих
на сьогодні механізмів епілептогенезу, біомаркерів, клінічних особливостей та коморбідних станів ПТЕ,
а також впровадження в практику профілактичних та лікувальних стратегій із застосуванням протинападових препаратів.
Ключові слова: черепно-мозкова травма; військова ЧМТ; посттравматична епілепсія; епілептогенез;
біомаркери; профілактика; лікування; протинападові препарати 

УДК 616.853-039.13 

Напади, які виникають у тісному часовому зв’язку з ураженням головного мозку і не повторюються після усунення патологічного стану або усунення фактора, що спричинив напад, слід розглядати як
гострі симптоматичні напади. Гострі симптоматичні напади відрізняються від неспровокованих нападів
та епілепсії, оскільки ризик рецидиву нападу значно нижчий і немає тривалої схильності до подальших
нападів. Найважливішими причинами гострих симптоматичних нападів у дорослих є як захворювання, що
викликають структурні ураження мозку, як-от ішемічний інсульт, крововилив у мозок, травма головного
мозку або енцефаліт, так і фактори, які не впливають на структурну цілісність мозку, такі як метаболічні порушення та інтоксикації. Пацієнти з гострими симптоматичними нападами мають високий
ризик смертності в перші тижні після події. Пацієнтів із гострими симптоматичними нападами слід
лікувати протинападовими препаратами під час гострої фази основного захворювання, оскільки таке
лікування може запобігти подальшому виникненню гострих симптоматичних нападів. Лікування пацієнта повинно зосереджуватись на терапії його основного захворювання та корекції або усуненні умов або
факторів, що провокують напад. Довготривале лікування протинападовими препаратами, як правило, не
є необхідним, і протинападові препарати слід поступово відміняти протягом кількох тижнів або місяців
після гострого симптоматичного нападу.
Ключові слова: гострий симптоматичний напад; протинападові препарати; лікування