Мета: з’ясувати проблеми і перспективи надання медичної допомоги постраждалим із травмою зовнішнього
вуха. Об’єкти і методи дослідження. У клініку упродовж 2006–2021 рр. госпіталізовано 54 пацієнтів з травмами зовнішнього вуха. Обставинами отримання травми вуха були дорожньо-транспортні пригоди — 20 (37,1%), виробнича травма (падіння скла) — 12 (22,2%), укус собаки — 6 (11,1%), ножове поранення — 16 (29,6%). Час від моменту одержання травми до госпіталізації знаходився в межах 1–23 год: до 1 год — 19 (35,2%), 1–3 год — 12 (22,2%), 3–12 год — 9 (16,7%), після 12 год — 14 (25,9%). Результати. Усіх пацієнтів прооперовано: впродовж 1 год від госпіталізації — 26 (48,1%), 2–4 год — 15 (27,8%), 5–8 год — 13 (24,1%). Одноетапні операції застосовано у 28 (51,9%) випадках, двоетапні — у 26 (48,1%). Автохрящ
для заміщення вади використано у 24 (44,4%), позавушний клапоть — у 26 (48,1%), повну реконструкцію вуха здійснено у 4 (7,5%) випадках. Післяопераційні ускладнення виникли у 7 (12,9%) пацієнтів. Висновок. Головною проблемою надання медичної допомоги постраждалим із значними вадами вушної раковини є запізніле звертання в установи, що не мають досвіду пластичних операцій. Перспектива в розв’язанні проблеми полягає в генній інженерії та сучасних біотехнологіях.
Ключові слова: травма вуха, первинна допомога, вторинна допомога, спеціалізована допомога, проблеми, перспективи.

616-001.41:616.212-089.844

Великі дефекти носа після укусів собак - складна про­блема, вирішення якої можливе за умови оптималь­
ного вибору шкірного трансплантата та фахового виконання хірургічного втручання в якнайкоротший
час після нанесення травми.
Мета. Визначити доцільність застосування ротацій­ного парамедіанного повношарового клаптя з чола
для реконструкції дефектів носа після укусу собаки.
Матеріал і методи. Протягом шести років (2017-2023) у Львівський обласний госпіталь ветеранів вій-ни та репресованих імені Юрія Липи Львова швидкою медичною допомогою привезено 6 постраждалих з
кусаними ранами носа, через 4-7 годин від отримання травми. Всі пацієнти були чоловічої статі віком від
22 до 51 року. У зв'язку з відсутністю документальної інформації щодо щеплень, усім пацієнтам проведено
пасивну профілактику правцю. Згідно діючих наста­нов, повідомлено відповідні служби про нанесення укусів тваринами. Ретельно виконували первинну хірур­гічну обробку рани (промивання ізотонічним розчином
натрію хлориду, видалення згустків крові, нежиттє­здатних частин тканин, деконтамінація шкіри миль­
ним розчином та водним - йоду), що створило мож­ливості до ревізії рани на всю глибину. Ушкоджень
кістки чи хряща не встановлено в жодному випадку, натомість дефект м'яких тканин був значним. Усіх
постраждалих оперовано упродовж першої ооби пе­ребування в клініці під ендотрахеальним наркозам.
Тривалість втручання - 91-210 хвилин. Призначення антибіотиків широкого спектру дії починали перед
хірургічним втручанням і продовжували до 5-7 дня. Післяопераційний період - без ускладнень. Прижив­лення трансплантату було в кожному випадку. Кос­метичний прикінцевий результат не викликав засте­режень у всіх пацієнтів.
Результати. Пацієнтам застосовано класичне двоетапне хірургічне лікування. Першим виконували плас­тику парамедіанним клаптем чола. Вибір донорської ділянки був обумовлений близькістю шкіри лоба до
кольору і текстури носа. Окрім того, краї шкіри чола після виділення трансплантата, будучи мобілізова­ними гострім та тупим способами, можуть бути зшиті без натягу. Складніш моментом операції вва­жаємо визначення достатнього за розміром і фор­мою трансплантата (не більший і в жодному разі не менший). Натяг тканин вважаємо неприпусти­мою помилкою, яка може призвести до некрозу тка­нин, нагноєнню, відтак - незадовільному косметич­ному результату. Після ретельного гемостазу рани зашивали вузловими швами (Ргоіепе 4-5,0). Другим етапом пластики м'яких тканих носа було проведено відсічення харчуючої ніжки на 30-35 день.
Обговорення. Укус собаки є одним з найпоширеніших видів укусів тварин. На його частку припадає від
26,8% до 56,5% травм голови та шиї. Близько 1-2% пацієнтів з укусами потребують госпіталізації. Най­
поширенішим місцем укусу голови та шиї є верхня губа - 37,8%, ніс - близько 20,6%. Хірургічне втручання
з використанням лобного клаптя займає менше часу, не обмежує моторику пацієнта після операції та не
обмежує споживання їжі на відміну від реконструк­тивних операцій, в яких для закриття м'якотканинних дефектів носа використовється клапті з інших частин тіла, наприклад передпліччя (італійська плас­тика), що займає більше часу, ніж операція на чолі, обмежує рухи тіла пацієнта протягам певного періоду після операції і потребує більше етапів для до­сягнення доброго естетичного вигляду. Підсумовую­ чи, хірург, який реконструює ніс після укусу собаки, повинен розглядати ймовірність використання лоб­ного клаптя як ключового хірургічного методу.
Висновок. Кусані рани носа різняться за формою, розмірами і глибиною дефекту. Реконструкція м'якотканинних великих дефектів носа після укусів собак лобним ротаційним трансплантатом дає хороші від­
далені результати при умові фахового її виконання.

УДК 616.345:616-006.6-089

Резюме.  Актуальність. Рак товстої кишки (PTK) часто виявляють уперше у зв ’яжу з виникненням ускладнень: гострої обтураційної непрохідності, перфорації та перитоніту, гострої кровотечі. За невеликим винятком невідкладну допомогу хворим з ускладненим РТК надають у хірургічних відді­
леннях лікарень усіх рівнів. Ургентна операція переважно вирішує лише тактичне завдання — усу­нення життєзагрозливого ускладнення РТК, стратегічне — онкологічно радикальне втручання в силу суб’єктивних та об’єктивних причин здебільшого підлягає відтермінуванню. У результаті п’ятиріч виживання оперованих із причини ускладнень РТК становить 3— 38 %. Мета: визначити раціональне поєднання вирішення тактичного та стратегічного аспектів лікування хворих на ускладнений РТК.
Матеріали та методи. У ретроспективному дослідженні проаналізовано результати лікування 102 хворих на ускладнений РТК, госпіталізованих ургентно до центру хірургії та онкології М 2 ВП «Лікарня Святого Пантелеймона» 1-го територіального медичного об’єднання Львова впродовж
2021— 2024років. Діагностовано ускладнення РТК: гостра обтураційна непрохідність —  75(73,5 %); перитоніт ,  спричинений перфорацією пухлини , —  16(15,7 %); кровотеча — 11 (10,8 %). При огля­довій рентгеноскопії живота виявлено вільний газ під діафрагмою у 16 ( 15,7 %) хворих, наявність чаш Клойбера — у 75 (73,5 %) пацієнтів. Комп’ютерну томографію з внутрішньовенним контрас­ туванням перед операцією застосовано у 86 (64,3 %) хворих: наявність РТК встановлено у 82,3 Щ метастатичне ураження печінки — у  41, 1 %, егіонарну лімфаденопатію — у 21,3 %, кврциноматоз очеревини, асцит — у 7(4 Ж Результати. Передопераційна підготовка, спрямована в основному на корекцію гомеостазу, призвела до ліквідації гострої кишкової непрохідності у 9 (12,0 %) випадках. Розміщенням саморозширювального мтіяолотгв стента відновлено кишковий пасаж у 4 (5,3 %) хворих на обструктивний рак сигмоподібної кишки. Упродовж  24  годин від госпіталізації ургентно прооперовано 78 хворих (76,5 %), із них 62 (79,5 %) — із гострою обтуращшкою непрохідністю та 16 (20,5 %) — із дифузним гнійно-каловим перитонітом внаслідок перфорації путини. .Ліквідація гострої непрохідності ободової кишки консервативними заходами та стентуванням дала можливість викона­ ти відтермітвані хірургічні втручання 24(23,5 %) хворим після відповідної корекції гомеостазу, ане­мії, супутньої патології. Лапаротомія виявила розташування раку ободової кишки: сліпа — 2(2,2%  печінковий вигин —  9 (  10,0 %), поперечно-ободова —  9  (10,0 %), селезінковий вигин — 21 (23,3 , низхідна ободова —  10(11,1 %), сигмоподібна — 30(33,4 %), ректосигмоїдний відділ —  9  (10,0 %). Виконано операції: двоканальна іяеоєтомія — /  (1,1 %), цекоєтомія —  2 (2,2 %), тяостомія — 31 (34,4  %), ілеотрансверзостомія —, 2  (2,2  %), правобічна геміколектомраку прямої кишки е II (10,8%) хворих. Пацієнтів оперовано після магнітно-резонансної томографії (проростання мезоректальної фасції, простати, піхви, крижової кістки, лімфаденопатія): висока передня резекція —  7(63,6 %); низька передня резекція, протективна ілеоствмія — 3 (27,3 %); екс­тирпація прямої кишки — І (9,1 %). Синхронне видалення метастазів атиповою резекцією печінки здійснено у 17(21,8 %) хворих. Післяопераційні ускладнення виникли у 14(13,7%) випадках: нагноєння рани, евентрація, неспроможність швів анастомозу, ретращія колостоми, внутрішньочеревна крово­ теча, сепсис ,  тромбоембалія легеневої артерії (ТЕЛА). Вимушенірелапаротомії проведено 7хворим із таких причин: неспроможність швів анастомозу, перитоніт — 2; внутрішньочеревна кровотеча — 2, некроз і ретращія колостоми —  3. Середній ліжкадень — 14,0 ± 1,1. Померли 6 (5,8 %) оперованих.
Причини смерті: інфаркт міокарда — 1 ( 16,7 %), сепсис — 4(66,7 %), ТЕЛА — 1 ( 16,7 %). Висновки. L Субоптимальні результати надання медичної допомоги хворим з ускладненим РТК в Україні пе­редусім спричинені поділом проблеми хірургічний та онкологічний аспекти. 2. Майте у кожного
другого хворого на ускладнений РТК наявні умови для виконання онкологічно радикальної операції. 3. Комплексне розв’язання проблеми надання медичної допомоги хворим з ускладненим Р Т К можливе за умови організації в Україні медичних установ на зразок В П *Лікарня Святого Пантелеймона» 1-го ТМ О Львова.
Ключові слова: mmcma киш ка;рак; ускладнення; лікування; тактика; стратегія

616.381-07-072.1

Резюме.  Актуальність. Лапароскопічні операції стають пріоритетними у хірургії захворювань органів
черевної порожнини, маючи низку переваг перед відкритими втручаннями. Тривалий т с релапаротомія
була і залишається основним способом усунення післяопераційних ускладнень. Роль і ефективність рела-
пароскопії у ліквідації ускладнень залишаються не вивченими. Мета: з’ясувати ефективність і доціль­
ність використання релапароскопії для усунення ускладнень після лапароскопічних операцій. Матеріали
та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування оперованих лапароскопічно, з
них у плановому порядку — 943 (48,8 %), ургентно —  988 (51,2 %). Більшість оперованих у плановому
порядку — 55і (58,4% ) — становили хворі із хронічним калькульозним холециститом. Чотирипортовий
спосіб застосовано у 547випадках, одштортовий — у 4(0,7% ). У невідкладному порядку виконано 421
лапароскопічну холецистектомію при явищах блокованого жовчного міхура, місцевого або дифузного пе­
ритоніту. Лапаростпічну тендектомію виконано 445 хворим. Явища гострої спадкової непрохідності
тонкої кишки усунуто лапароскопічно у 122 пацієнтів, із них обтураційної — 83, странгуляційної — 39.
Адгезіолізис у хворих зі спотовою хворобою застосовано у 122 пацієнтів. Лапароскопічні герніотомії, ало-
гертоттстшси виконано 39 пацієнтам, із них пахових — 21, пупкових — 13, післяопераційних— 5. Рукавні
резекції застосовано 10 особам із  морбідним ожирінням. У 126 випадках основною метою лагшроскотчної
операції були: оцінка поширеності злоякісного пухлинного процесу, біопсія метастазів, лімфатичних вузлів
для патвморфолтічтго дослідження. Результати, Післяопераційні ускладнення розвинулися у 53(2,7 Щ
оперованих лапароскопічно, з них після планових втручань — 0,8 %, невідкладних — 1,9 %: внутрішня
кровотеча — 16 (0,8-% ), жовчетеча у черевну порожнину — ІЗ (0,6 %), рання, спадкова непрохідність
тонкої кишки — II (0,5 %), абсцес/перитоніт —  13(0,6 ). Релапаротомії виконано 7 хворим (0,3 %),
із них після планових втручань 4(0,2% ) і 3 ургентні (0, /  %), здебільшого при нестабільній гемодинаміці
та септичному стані. Летальних випадків у цій групі не було. Релапароаатію для діагностики й усунен­
ня післяопераційних ускладнень застосовано у 28 (1,4 %) випадках, із них після планових втручань —  10
(0,5 %), ургентних —  18 (0,9 %), без летальності. Конверсію вимушено застосовано після релапароскопії
16 пацієнтам (57,1 %), здебільшого через труднощі у верифікації життєздатності кишки та зупинки
кровотечі. Померли після операції двоє хворих (12,5 %) від поліорганноїнедостатності, сепсису, тромбо-
емболіїлегеневої артерії. Висновки. І. Релапароскопія є ефективним способом діагностики та ліквідації
ускладнень в оперованих лапароскопічно. 2. Релапароскопію доцільно використовувати лише за умови
гемодинамічної стабільності пацієнта. 3. Релапароскопія з конверсією призводить до найгірших резуль­
татів у хворих із післяопераційними ускладненнями.
Ключові слова:  лапароскопічно хірургія; післяопераційні ускладнення; релапароскопія

УДК: 616.288.7:616-089.844

Мета роботи: встановити показання та розробити спосіб заміщення великих дефектів вушної раковини реберним хрящовим ав­тотрансплантатом.
Матеріали і методи. Двох пацієнтів чоловічої статі віком 22 і 43 роки прооперовано у Львівському обласному госпіталі ветеанів війни та репресованих імені Юрія Липи протягом 5 років (2000-2024 рр.) з дефектами верхньої і середньої третин вушної рако­ вини унаслідок ножового поранення та укусу собаки. Діагноз поставили, виходячи з даних огляду чоловіків. В одного госпіталі­ зованого зазначили забруднення рани, що потребувало інтенсивного її промивання та економної хірургічної обробки. Пацієнтів, яких помістили в клініку, були гемодинамічно стабільними..Після рутинних лабораторних досліджень у кожному випадку перед операцією прицільно фотографували вушну раковину з юридичних та тактичних мотивів. Чоловіків прооперували в день госпі­ талізації; метод вибору знеболювання - ендотрахеальний наркоз. Тривалість операцій - 1 год 25 хв; 2 год 10 хв. Забір хрящового автотрансплантата здійснювали з УП-УІИ ребер, враховуючи хондроархітектоніку реберної дуги. Пневмоторакс не виник у жод­ ному випадку.
Результати. Пацієнтам формували каркас вушної раковини з власного реберного хряща, яким відновлювали її форму і розміри. Каркас хряща покривали темноральною фасцією на судинній ніжці. На фасцію трансплантували розщеплений автотрансплантат. При травмі середньої частини вушної раковини потрібно відновити втрачені м'які покривні тканини і дефект хряща. Виконували двоетапну пластику - спочатку усували дефект м’яких тканин, а дальше - дефект хрящової тканини власним реберним хрящем. Ускладнень не було. Отримано задовільний косметичний результат.
Висновки. Травматичні дефекти верхньої і середньої третин вушної раковини, великі за розміром, потребують застосування трансплантатів.