Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є найпоширенішим метаболічним захворюванням, яке призводить до численних ускладнень. Діабетична хвороба нирок (ДХН) є одним із найчастіших хронічних ускладнень ЦД та охоплює функціональні, структурні та клінічні порушення нирок. У пацієнтів із ДХН часто спостерігається дисфункція щитоподібної залози (ЩЗ), яка ускладнює вже наявні метаболічні порушення. Мета роботи: дослідити характер функціональних порушень ЩЗ в пацієнтів із ЦД2 та ДХН. Матеріал і методи. У дослідження було включено 125 пацієнтів із ЦД2 та ДХН. Пацієнтів було розділено на три групи згідно зі ступенем ризику прогресування ДХН. Група з помірним ризиком (група 1) включала 76 осіб, група з високим ризиком (група 2) мала 33 учасника, а група з дуже високим ризиком (група 3) об'єднувала 16 осіб. Всім учасникам було визначено індекс маси тіла (ІМТ) та проведено лабораторні дослідження, а саме: глікований гемоглобін (HbA1c), загальний холестерин, креатинін, сечовину, тиреотропний гормон (ТТГ), вільний трийодтиронін (вТ3), вільний тироксин (вТ4). Для оцінки функціонального стану нирок було розраховано швидкість клубочкової фільтрації (рШКФ) та визначено співвідношення альбумін-креатиніну (САК). Результати. За даними дослідження було встановлено, що частота прогресування ДХН була вищою серед жінок. Середній вік усіх пацієнтів становив 56±0,77 року; однак, вищий ризик прогресування ДХН спостерігався переважно в осіб старшого віку (55,11±0,91, 57,93±1,56 і 61,13±2,28 року відповідно; p<0,01); а також у пацієнтів із довшою тривалістю ЦД2 (7,75±1,31, 8,39±0,84 і 10,15±1,23 року відповідно; p<0,01). У всіх учасників дослідження було виявлено ожиріння (ІМТ≥30 кг/м2) та мали незадовільний глікемічний контроль ЦД2, оскільки рівень HbA1c перевищував 9% (p<0,05). Важливо відзначити, що рівень загального холестерину був підвищений лише в групі 2 (6,07±0,29 ммоль/л) і групі 3 (6,11±0,36 ммоль/л) (р>0,05). У розглянутих групах пацієнтів виявлено підвищення рівня показників функціонального стану нирок, таких як креатинін (85,93±1,98, 102,02±3,71 і 133,82±6,52 мкмоль/л), сечовина (5,34±0,99, 6,26±0,33 і 9,35±0,87 ммоль/л) та САК (120,85±7,09, 214,00±13,40 і 334,38±17,15 мг/г) (для всіх показників p<0,01). Також відмічено зниження рівня рШКФ у всіх групах (79,11±1,75, 60,76±2,78 і 41,33±2,34 мл/хв/1,73 м2 відповідно; p<0,01), що відображає ступінь ризику прогресування ДХН. Також, варто зазначити в усіх групах поступове підвищення рівня ТТГ (2,69±0,35, 3,12±0,57 і 4,89±0,80 мкМО/мл; р<0,05) та водночас зниження рівня вТ3 (2,48±0,21, 2,35±0,36 і 1,18± ±0,15 пг/мл; p<0,05) і вТ4 (15,03±1,21, 12,40±1,81 і 6,14±0,83 пмоль/л; p<0,05) пропорційні ступеню ризику прогресування ДХН. Висновки. Встановлено, що в пацієнтів із ЦД2 та ДХН спостерігається порушення функції ЩЗ, що проявляється змінами рівня тиреоїдних гормонів, і свідчить про взаємозв'язок між функцією ЩЗ та прогресування ДХН. Саме тому важливо вчасно діагностувати та запобігати розвитку цих захворювань.

616.12-008.31

Актуальність. Внутрішньо переміщені особи (ВПО) часто стикаються з багатьма як фізичними, так і психологічними проблемами. Тривога і депресія, що притаманні ВПО, прогнозують повільне одужання і збільшують ризик посттравматичного стресового розладу і смертності. Дисфункція вегетативної нервової системи часто поєднується з цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу, кардіальною автономною нейропатією (КАН). Мета: провести аналіз особливостей короткочасної варіабельності серцевого ритму (ВСР) у ВПО, хворих на ЦД 2-го типу. Матеріали та методи. Обстежено три групи, з них 16 практично здорових осіб (1-ша, контроль), пацієнти з ЦД 2-го типу із субклінічною КАН (м. Львів і область, 2-га, n = 16) і ВПО, хворі на ЦД 2-го типу із субклінічною КАН (3-тя, n = 16). У пацієнтів не виявлено клінічних симптомів КАН, а вік, стать, тривалість ЦД 2-го типу, ІМТ, глікований HbA1c значуще не відрізнялись (р > 0,05). Субклінічну КАН діагностували згідно з результатами тестів кардіоваскулярних рефлексів і опитувальника «Композитна оцінка вегетативних симптомів 31» (COMPASS 31). Досліджували й аналізували результати короткочасної ВСР тривалістю 5 хв. Результати. У пацієнтів із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН спостерігається статистично значуще підвищення частоти серцевих скорочень (ЧСС). Одночасно виявлено вірогідне зниження значень середньої тривалості інтервалів R-R (mRR); відсотка послідовних NN-інтервалів, різниця між якими перевищує 50 мс (pNN50%); рівнів високочастотного компонента кардіоритму (HF) і нормованої одиниці спектра високочастотного компонента (HFnorm). У ВПО із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН порівняно із 2-ю групою спостерігається подальше значуще збільшення ЧСС: 86,19 ± 82,3 [69,0; 121,0] уд/хв; зниження mRR: 709,56 ± 93,45 [496,0; 871,0] мс; квадратного кореня із середніх квадратів різниць величин послідовних пар інтервалів NN (RMSSD): 17,56 ± 9,06 [5,0; 41,0] мс; pNN50%: 2,56 ± 4,66 [0; 17] %; низькочастотного компонента кардіоритму (LF): 626,56 ± 428,50 [156,0; 1358,0] мс2; HF: 143,81 ± 111,68 [10,0; 363,0] мс2; відсотка HF у загальному спектрі ВСР (HF%): 10,44 ± 8,15 [2,0; 26,0], а також зростання нормованої одиниці спектра низькочастотного компонента (LFnorm): 79,81 ± 14,25 [54,0; 96,0] норм.од.; відсотка дуже низькочастотного компонента кардіоритму (VLF): 47,5 ± 18,69 [12,0; 86,0] %. Висновки. У ВПО із ЦД 2-го типу та субклінічною КАН зафіксовано зниження загальної потужності ВСР, а також помітне домінування симпатичного компонента. Це свідчить про активізацію адаптаційних реакцій організму у відповідь на стресові ситуації. Використання короткочасного аналізу ВСР може бути як економічно вигідним, так і науково обґрунтованим підходом для ранньої діагностики КАН у пацієнтів із ЦД 2-го типу. Отримані дані можуть стати основою для створення ефективних стратегій профілактики, а також нових методів своєчасної діагностики та терапії ВПО, хворих на ЦД 2-го типу.

Емоційні реакції на психосоціальний стрес у внутрішньо переміщених осіб (ВПО) супроводжуються порушенням стану вегетативної нервової системи (ВНС). Дисфункція ВНС відіграє важливу роль у модуляції хронічного запалення низької інтенсивності (ХЗНІ), асоціюється з розвитком інсулінової резистентності (ІР) та кардіальної автономної нейропатії (КАН).

Мета. Провести оцінку особливостей деяких показників ХЗНІ та ІР у ВПО при субклінічній діабетичній КАН.

Матеріали та методи. Обстежено 15 практично здорових осіб (1-ша група, контроль), пацієнтів з цукровим діабетом 2 типу (ЦД2) із субклінічною КАН, які постійно проживають у м. Львові та області (2-га, n = 15) і хворі на ЦД2 із субклінічною КАН, які отримали статус ВПО (3-я група, n = 15). Вік, стать, тривалість ЦД2, ІМТ і HbA1c в групах не відрізнялись (Р > 0,05). Субклінічна КАН визначалася при верифікації порушених тестів кардіоваскулярних рефлексів та результатів короткочасної варіабельності ритму серця. Вміст імунореактивного інсуліну (ІРІ), високочутливого С-реактивного білка (вчСРБ), фактора некрозу пухлин (ФНП-α), інтерлейкіну (ІЛ)-1β, ІЛ-6 та ІЛ-10 в крові визначали за допомогою імуноферментних тест-систем. Розраховували індекс ІР (НОМА-ІР), а також ФНП-α/ІЛ-10. Отримані дані порівнювали за допомогою непараметричного критерію Манна-Уїтні, для їх опису використовували медіану (Me) та інтерквартильний розмах (Q25-Q75). Статистична значущість на рівні Р < 0,05. Програмне забезпечення – TIBCO Software Inc. (v. 14.0.0.15).

Результати. Встановлено, що найбільш виразна ІР спостерігалась у хворих на ЦД2 із субклінічною КАН, які отримали статус ВПО (5,2 ± 1,7 [2,8; 8,1]) у порівнянні з пацієнтами 2-ої групи (Р₂ < 0,05). У пацієнтів із субклінічною КАН виявлено збільшення вчСРБ, що особливо характерно для хворих 3-ї групи (9,9 ± 4,9 [2,1; 18,7] мг/л, Р₂ < 0,05). Одночасно зафіксовано підвищення вмісту ФНП-a, ІЛ-6, ІЛ-10, а також показники співвідношення ФНП-α/ІЛ-10. Найбільш виразне збільшення ФНП-a і ФНП-α/ІЛ-10 спостерігалось у ВПО із субклінічною КАН (17 ± 4,9 пг/мл [2,8; 21,6], Р₂ < 0,001) і 3,0 ± 2,9 [0,2; 9,9] (Р₂ < 0,05).

Висновки. Найбільш виразна ІР спостерігається у хворих на ЦД2 із субклінічною КАН, які отримали статус ВПО. Субклінічна КАН у ВПО, хворих на ЦД2, характеризується більш значним збільшенням концентрації вчСРБ, ФНП-α, показників ФНП-α/ІЛ-10.

616-036.83:612.176:355.4

Резюме. Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є прогностичним фактором для розвитку метаболічного синдрому (МС), цукрового діабету (ЦД) 2-го типу, підвищує ризик виникнення кардіометаболічних
патологій і нейродегенеративних захворювань (НДЗ). Водночас ЦД 2-го типу та МС також здатні спричиняти
розвиток основних неврозоподібних та психіатричних симптомів, притаманних для ПТСР. Їхній вплив може
проявлятися через негативні ефекти на центральну нервову систему, зокрема розвиток НДЗ. Оксидантний стрес (ОС) і хронічне запалення низької інтенсивності (ХЗНІ) відіграють важливу роль у патофізіології
ПТСР, МС та ЦД 2-го типу, роблячи їх основними терапевтичними мішенями. Цілеспрямований вплив на
ОС, ХЗНІ та порушення мітохондріального метаболізму, використання антиоксидантів, зокрема α-ліпоєвої
кислоти (α-lipoic acid, ALA), може позитивно вплинути не лише на перебіг коморбідних захворювань, але й
на основні прояви ПТСР. In vitro та in vivo продемонстровано, що ALA модулює низку шляхів, пов’язаних із
ОС. Крім того, результати клінічних досліджень підтверджують антиоксидантний механізм дії ALA у пацієнтів
з ожирінням, МС, ЦД 1-го та 2-го типів. Нейропротекторна активність ALA активно вивчається і засвідчує
свою перспективність як терапевтичний підхід в лікуванні ПТСР та НДЗ. Попри значний терапевтичний потенціал ALA, її клінічне застосування обмежене низкою суттєвих бар’єрів. Зокрема, клінічним дослідженням
бракує стандартизованих протоколів лікування, а також детальної оцінки ефективності ALA як монотерапії.
Крім того, фармакокінетичний профіль ALA залишається обмеженим, що є одним із основних факторів, які
ускладнюють її використання. У цьому контексті прослідковуються певні перспективи щодо створення систем
транспортування ALA на основі наночастинок, які потенційно здатні вирішити низку зазначених проблем. Крім
того, технології застосування твердих ліпідних наночастинок, зокрема ніосом, ліпосом, наноструктурованих
ліпідних носіїв і міцел, забезпечують можливість місцевого або системного використання ALA. Проте для
остаточного визначення клінічної доцільності та терапевтичного потенціалу ALA необхідне проведення подальших доклінічних і клінічних досліджень. Пошук проводився в Scopus, Science Direct (від Elsevier) і PubMed,
включно з базами даних Medline. Використані ключові слова «α-ліпоєва кислота», «посттравматичний стресовий розлад», «цукровий діабет», «метаболічний синдром». Для виявлення результатів досліджень, які не
вдалося знайти під час онлайн-пошуку, використовувався ручний пошук бібліографії публікацій