УДК 616.37-002-06: (616.37+617.553)]-005.98-003.2]-08

Анотація. Гострий панкреатит є основним видом гастроентерологічної патології з інцидентністю 13-45 випадків на 10 000 населення, водночас 270 000 пацієнтів потребують госпіталь­ної допомоги. Клінічний перебіг набряково-інтерстиційного гострого панкреатиту й асептично­го панкреонекрозу супроводжується розвитком набряків тканин підшлункової залози та жирової клітковини заочеревинного простору, які потребують нівелювання.
Мета роботи. Опрацювати схему медикаментозного лікування набряків і набряково-ексудатив­них уражень підшлункової залози та м ’ яких тканин парапанкреатичного заочеревинного простору у хворих на гострий панкреатит.
Матеріали та методи. Дослідження проведено в 64 пацієнтів віком від 37 до 69років з інтерстиційно-набряковою і асептично-некротичною формами гострого панкреатиту з наявними набряка­ми тканин підшлункової залози та заочеревинного простору. Діагноз захворювання встановлювався на підставі оцінювання клінічних, лабораторно-біохімічних та променевих (ультразвукове дослі­дження, комп ’ютерна томографія) методик обстеження. Пацієнтам основної групи (38) призна­чались діосмін-гесперединвмісні лікарські засоби групи флавоноїдів згідно з оригінальним способом. У порівняльній групі (26) застосовувалось конвенційне лікування. В оцінюванні ефективності ліку­вання враховувались клінічні та лабораторні дані, результати динамічноїультрасонографїї, проби на гідрофільність тканин, наявність асептичності/інфікованості запального процесу. Визначення здійснювалось в динаміці -  на 1-у, 3-ю і 5-у добу від початку лікування. Розрахунок середніх величин проводився у формі середньої арифметичної зі стандартною погрішністю (М ±  т). Застосовувався критерій Стьюдента, статистично значущою приймалась різниця за Р < 0,05.
Результати. Констатовано позитивну динаміку клінічних проявів захворювання, рівня лейкоци­тозу та локальної гідрофільності тканин в основній групі пацієнтів. За даними ультрасонографії спостерігалось статистично значуще зменшення розмірів набряку голівки, тіла (уже на третю добу) та хвоста підшлункової залози (на п ’ ятий день), -а також передньо-задніх та верхньо-ниж­ніх показників набряково-ексудативних змін клітковини заочеревинного простору. Асептичність запалення зберігалась у 74% випадків. Запропонований лікувальний алгоритм за асептичного пан­
креонекрозу з використанням протинабрякової терапії та інтервенційної ультрасонографії.
Висновки. Протинабрякова медикаментозна терапія є важливим компонентом лікування набряково-інтерстиціальної і асептично-некротичної форм гострого панкреатиту.
Ключові слова:  гострий панкреатит, протинабрякова терапія, гесперединвмісні лікарські засоби.

УДК 616.37-002-036.11-008.61:577:15:616.33-002.446]-08-089-084

Анотація. Лікування гострого панкреатиту являє собою мультидисциплінарну проблему, у якій, поряд з операційно-хірургічними аспектами, не менш великого значення набувають компоненти консервативної медикаментозної та інфузійної терапії, спрямованої на основні патофізіологіч­
ні ланки виникнення та прогресування патологічного процесу. Розвиток гострого панкреатиту характеризується активізацією зовнішньосекреторної функції підшлункової залози з надмірною секрецією ферментів і виникненням гіперферментеміі. Окрім цього, серед низки місцевих усклад­нень спостерігаються ерозивно-виразкові ураження шлунку та дванадцятипалої кишки, які також потребують медикаментозної корекції.
Мета роботи. Обгрунтувати доцільність і визначити зміст антисекреторної терапії, спря­мованої на пригнічення функції підшлункової залози й елімінацію органічних уражень початкових відділів шлунково-кишкового тракту у хворих на гострий панкреатит.
Матеріали та методи. Методики антисекреторної терапії реалізовано у вибірковій групі хворих у кількості 73 осіб віком від 28 до 67 років. Усіх пацієнтів поділено на дві групи. В основній групі (46) антисекреторну терапію реалізовано з використанням препаратів - інгібіторів протонної помпи згід­но з опрацьованими оригінальними методиками. У порівняльній групі (27) застосовувалися синтетич­ні аналоги соматостатину - октреотиди. Ефективність лікування оцінювалася за показниками рівня а-амілази в сечі. Характер і ступінь вираженості органічних уражень верхніх відділів шлунково-кишко­вого тракту та їхня динаміка внаслідок лікування виявлялися за допомогою езофагогастродуоденоскопії.
Результати. Констатовано, що інгібітори протонної помпи сприяли статистично вірогідному зменшенню амілазурії вже на третю добу з 880,4 ±  20,2 до 612 ±  18,4 од. (р < 0,05) з остаточною нормалізацією її на п ’ ятий день - 430 ±20,4 од. (р < 0,05). Призначення октреотиду приводило до
нормалізації рівня а-амілази в сечі лише на п ’ яту добу - 910 ±  18,4 проти 452 ±  16,2 од. (р < 0,05). У 32 пацієнтів із виявленими езофагогастродуоденоскопічно ерозивно-виразковими ураженнями шлунка та дванадцятипалої кишки внаслідок терапії інгібіторами протонної помпи відбувалась елімінація зазначених органічних змін.
Висновки. Антисекреторна терапія інгібіторами протонної помпи являє собою важливий ком­понент лікування гострого панкреатиту, який нормалізує рівень амілазурії та нівелює ерозивно-виразкові ураження шлунка та дванадцятипалої кишки.
Ключові слова:  гострий панкреатит, ефективність антисекреторної терапії.

УДК 616.37-002-036.11-009.7-084-085.015.21

Анотація. Ефективність профілактики та нівелювання больового синдрому вивчено у вибір­ковій групі пацієнтів із гострим панкреатитом у кількості 62 осіб віком від 43 до 67 років. Усіх пацієнтів поділено на дві групи. В основній групі (39) застосовано оригінальний спосіб мультимодального знеболення на основі поєднання аналгетика центральної дії нефопаму та нестероїдного протизапального засобу диклофенаку. У порівняльній групі (23) використовувались традиційні аналгетики та спазмолітики. Оціне­но також спосіб знеболення з використанням сучасних ко-аналгетиків та спазмолітиків у таблетованій формі (32) в зіставленні зі звичайними методами знеболення (16). Аналгезивний ефект оцінювався за допомогою візуально-аналогової шкали болю (у балах) та рівня стресового гормону кортизолу у крові. Констатовано, що в основній групі пацієнтів уже із 30-оїхвилини відбувалось зниження інтен­сивності болю від 19 ±  1,2 до 11 ±  1,4 балів (р < 0,05) з подальшим його цілковитим купуванням
і зменшенням рівня кортизолу у крові від другої доби - 685 ±  24 птоІ/Ь проти 1 041 ±  12 птоІД(р < 0,01) з наступною остаточною нормалізацією. У порівняльній групі такої динаміки не спосте­рігалось. У разі використання схеми з та бл ет ован іти формами препаратів виявлялось зменшення
інтенсивності болю з 19 ±  1,2 до 6 ±  1,2 балів (р < 0,05). Тобто запропоновані методи не тільки ефективно профілактували та нівелювали больовий синдром і відповідали сучасним тенденціям розвитку хірургічного лікування хворих на гострий панкреатит, зокрема принципу 'Газі-Гаск ”- хірургії.
Ключові слова:  гострий панкреатит, оригінальні схеми мультимодальної аналгезії.