УДК 614.71:612.014.46:[546.717:546.33]:616-092.9:001.89

Анотація. Натрій перманганат – неорганічна сполука, сіль натрію та перманганатної кислоти. Застосовується в промислових процесах, водопідготовці й інших видах господарської діяльності як реагент (сильний окисник) і дезінфікуючий засіб. В умовах використання натрію перманганату чи його водних розчинів ця сполука може надходити в повітря робочої зони у вигляді диспергаційних аерозолів і негативно впливати на здоров’я працівників, що зумовлює необхідність розробки медико-санітарного нормативу допустимого вмісту в повітрі робочої зони.

Мета роботи – експериментальне встановлення параметрів токсичності натрію перманганату з визначення характеру біологічної дії на організм теплокровних тварин і наукове обґрунтування медико-санітарного нормативу допустимого вмісту в повітрі робочої зони. Натрію перманганат досліджували в гострих і підгострих експериментах. Робота проведена на лабораторних тваринах (білих щурах-самцях, білих мишах-самцях, мурчаках і кролях). Експериментальними дослідженнями й аналізом літературних даних установлено, що натрій перманганат за параметрами гострої токсичності при одноразовому пероральному введенні належить до помірно небезпечних речовин (3 клас небезпечності), при однократному інгаляційному впливі – до надзвичайно небезпечних речовин (1 клас небезпечності). У клінічній картині гострого отруєння переважають симптоми ураження дихальної та центральної нервової систем. Натрій перманганат має сильну кумулятивну активність, проявляє помірну подразнювальну дію при потраплянні на шкіру й сильну подразнювальну дію при потраплянні на слизові оболонки, належить до речовин з вибірковою дратівливою дією. При довготривалому впливі натрію перманганат викликає неврологічні розлади, може впливати на репродуктивну функцію, сенсибілізуючим і мутагенним ефектом не володіє. Канцерогенний ефект не доведений. Медико-санітарний норматив натрію перманганату в повітрі робочої зони – 0,1 мг/м3, 1 клас небезпечності, аерозоль, позначка П – подразнююча дія.

Висновок. Установлено параметри токсичності, характер біологічної дії на організм лабораторних тварин та обґрунтовано медико-санітарний норматив допустимого вмісту натрію перманганату в повітрі робочої зони.

УДК 615.28:547.233.4:613.155:613.6.01

Анотація. Дидецилдиметиламоній хлорид – четвертинна амонієва сполука четвертого покоління, яка належить до групи катіонних поверхнево-активних речовин. Вони порушують міжмолекулярні взаємодії та дисоціацію ліпідних бішарів. Ця хімічна речовина має кілька біоцидних застосувань: мікробіостатичний дезінфікуючий препарат для профілактики цвілі, захисту деревини, знищення водоростей, фітопатогенних грибів і бактерій; активний діючий інгредієнт великої кількості дезінфекційних засобів, зареєстрованих в Агентстві з охорони навколишнього середовища США (USEPA) і маркованих як інактивуючі віруси пташиного грипу типу А на твердих поверхнях. Дидецилдиметиламоній хлорид використовується в гінекології, хірургії, офтальмології, педіатрії, а також для стерилізації хірургічних інструментів, ендоскопів і дезінфекції поверхонь. В умовах виробництва й застосування дидецилдиметиламоній хлорид може потрапляти в організм працюючих при вдиханні або через контакт зі шкірою, що вимагає обґрунтування гранично допустимої концентрації (ГДК) у повітрі виробничих приміщень.

Мета роботи. Аналіз літературних даних стосовно токсичності й характеру біологічної дії на організм дидецилдиметиламонію хлориду й обґрунтування ГДК у повітрі виробничих приміщень. Аналізом літературних даних установлено, що дидецилдиметиламонію хлорид за параметрами гострої токсичності при одноразовому внутрішньошлунковому введенні належить до помірно небезпечних речовин (3 клас небезпечності), при однократному інгаляційному впливі – до високо небезпечних речовин (1 клас небезпечності), при однократному нанесенні на шкіру – до малонебезпечних речовин (4 клас небезпечності), володіє резорбтивно-токсичною дією при нанесенні на шкіру, слабкими кумулятивними властивостями, проявляє подразнювальну дію при попаданні на шкіру та слизові оболонки, не викликає сенсибілізацію організму. Мутагенний, канцерогенний, ембріотоксичний, тератогенний ефекти й токсична дія на репродуктивну функцію не є лімітуючими критеріями шкідливості дидецилдиметиламонію хлориду. ГДК дидецилдиметиламонію хлориду в повітрі виробничих приміщень 0,1 мг/м3, аерозоль, 1 клас небезпечності, позначка + – потребує спеціального захисту шкіри й очей.

УДК 578.834: 615.281.8:616-092.4

Анотація. З огляду на широке розповсюдження у світі коронавірусної інфекції COVID-19, значні збитки, які завдає ця небезпечна хвороба населенню планети, постійне виникнення й циркуляція серед людей усе нових варіантів збудника цього захворювання та складність боротьби з цією недугою, пошук нових ефективних протикоронавірусних препаратів залишається актуальною проблемою. Метою дослідження було визначити противірусну активність вітчизняного препарату «Тетлонг-250» при експериментальній коронавірусній інфекції в лабораторних мишей, викликаній коронавірусом гепатиту мишей, щоналежить до тієї ж підгрупи коронавірусів (рід Betacoronavirus), до якої входить і збудник пандемії COVID-19 – вірус SARS-CoV-2. Визначення активності цього засобу проводили порівняно з дією на вказаний коронавірус відомого противірусного препарату «Аміксин». Установлено, що протиалкогольний препарат «Тетлонг-250» володіє високою статистично достовірною (Р<0,001) протикоронавірусною активністю, яка визначалася в межах 55,0–64,7% захисту порівняно з контрольними тваринами. Водночас інтерфероніндукуючий препарат «Аміксин» захищав лабораторних мишей від летальності, спричиненої коронавірусом, на рівні 20%. На високу достовірну протикоронавірусну ефективність досліджуваного засобу «Тетлонг-250» указують і показники середньої тривалості життя піддослідних тварин, які становили при всіх 6 схемах уведення в межах 9,8–11,7 днів, що на 4,7–6,6 дня були вищими від аналогічного показника в контрольних тварин і на 2,7–4,6 дня вищими, ніж при оптимальному застосуванні аміксину. Отримані результати дають підставу заявити про доцільність проведення відповідних широких клінічних випробувань препарату «Тетлонг-250» з метою його ймовірного ефективного використання для лікування хворих людей від багатьох коронавірусних інфекцій, у тому числі COVID-19.

УДК 613.632:685.34.02/.04

Вступ. Активне застосування клейових композицій на різних етапах виготовлення взуття та широкий спектр їхніх складових актуалізує питання моніторингу цих речовин на робочих місцях з метою оцінки потенційних ризиків для здоров’я працюючих у галузі.
Мета дослідження – проаналізувати склад основних клеїв, які застосовуються у взуттєвому виробництві та за рівнями компонентів клейових сполук у повітрі робочої зони оцінити умови праці робітників на підприємствах цієї галузі.
Матеріали та методи дослідження. Проаналізовано 1359 вимірів хімічних речовин на робочих місцях робітників основних професій взуттєвих підприємств, які контактують із клеями, а саме: формувальників заготівок, затя­гувальників, складальників взуття.
Результати. На підприємствах із виготовлення взуття застосовуються клеї-розчини (поліуретанові, поліхлоро­пренові), клеї-дисперсії (бутадієн-стирольні, хлоропренові) та клеї-розплави (поліамідні, поліефірні, на основі сополімерів етилену та вінілацетату). Структурні складові цих клеїв представлені речовинами різних класів небезпечності, що зумовлює ризики для здоров’я працюючого контингенту за умов надходження інгаляційним шляхом і забруднення шкірних покривів. Концентрації хімічних речовин, які мігрують із клейових сполук у повітря виробничих приміщень, переважно не перевищують гранично допустимі концентрації. На окремих стадіях технологічного процесу було підтверджено перевищення гігієнічних нормативів за окремими інгредієнтами. Перевищення концентрацій розчинників етилацетату (15,0 %), толуолу (7,7 %) реєструється на етапі формування заготівок при дворазовому нанесенні вручну поліуретанового клею Bonicol PUR і поліхлоропренового клею Boterm GTA з використанням термо­активаторної установки, а також на етапі складання взуття при використанні двокомпонентних клеїв-розчинів, які готують безпосередньо в цеху. Перевищення концентрацій бензину (26,7 %) як розчинника реєструється при галогенуванні підошов перед нанесенням клею та застосуванні клеїв-розчинів; хлоропрену (10,0 %) – при використанні хлоропренового латексу на етапі затягування заготівок; фенолу (18,8 %) – при використанні клеїв-розчинів і клеїв-дисперсій на етапах складання взуття; формальдегіду (16,7 %) – при використанні поліефірних клеїв-розплавів на етапі затягування частин заготівок.
Висновки. Умови праці робітників, які задіяні на клейових операціях, за дії хімічного чинника в заготівельних цехах оцінюються як допустимі (клас 2), в окремих випадках як шкідливі (клас 3.1) – при застосуванні поліхлоропренових, поліуретанових клеїв-розчинів, клеїв-дисперсій хлоропренових, (клас 3.4) – поліефірних клеїв-розплавів; у складальних цехах – як допустимі (клас 2) при застосуванні латексних клеїв і шкідливі
(клас 3.1) – двокомпонентних клеїв-розчинів. Отримані результати є науковою основою для подальшого формування груп дослідження в оцінці ризиків для здоров’я робітників, що контактують із взуттєвими клеями, і підґрунтям для розробки заходів оптимізації умов праці у взуттєвій галузі.

УДК 61.001.5(091)

Анотація. Упродовж 85 років з часу заснування Науково-дослідного інституту епідеміології та гігієни, діяльність колективу пов’язана з вирішенням завдань зниження і ліквідації ряду інфекційних захворювань.

Вступ. Науково-дослідний інститут епідеміології та гігієни ДНП «ЛНМУ імені Данила Галицького» має славну 85-річну історію діяльності. Це важливий підсумок всього історичного шляху, здобутків наших попередників, які створили унікальні наукові школи і виховали цілу плеяду учнів та внесли вагомий вклад у боротьбу з інфекційними захворюваннями. Сьогодні науковий колектив Інституту є структурним підрозділом ДНП «ЛНМУ імені Данила Галицького» та продовжує здійснювати свою місію. Основні напрямки діяльності включають наукову, лікувальну, консульта­тивну та просвітницьку роботу. На договірних засадах виконується широ­кий спектр досліджень: молекулярно-генетичних, імунологічних, біохіміч­них, токсикологічних. В Інституті розробляються та впроваджуються нові експериментальні дослідницькі методи та підходи наукової діяльності.