Background: Narrowing or blocking blood vessels in the neck and legs can lead to life-threatening consequences, including stroke, insufficient blood supply to the legs, and delayed wound healing.
Methods: A systematic literature review was conducted using the Cochrane database from 2019 to 2024. Thirteen relevant studies were included using MeSH keywords, encompassing randomized controlled trials (RCTs) and cohort studies.
Results: This review analyzed data from 13 studies conducted between 2019 and 2023, with diverse sample sizes and follow-up durations. A major RCT in 2019 involved 4,754 participants and a follow-up period of 12.4 years. All studies focused on stenotic-occlusive vascular lesions in peripheral lower limb and extracranial arteries. Surgical interventions included bypass surgery, endarterectomy, and endovascular stenting. Outcomes demonstrated high primary patency rates, improved ankle-brachial index (ABI), limb salvage, and enhanced functional results, such as increased walking distance and better quality of life. For instance, SUPERA stenting reported 100% primary patency at 12 months and a procedural success rate exceeding 98%. Complications, including infection, thrombosis, and bleeding, were noted but with low periprocedural mortality. Success rates depended on patient-specific factors and precise surgical planning. Additional follow-up revealed that long-term durability of surgical techniques varied across patient groups, emphasizing the importance of tailored management.
Conclusion: Surgical procedures, including bypass surgery, angioplasty, stenting, and endarterectomy, are highly effective for treating arterial occlusion or stenosis. These approaches significantly improve survival chances and functional outcomes while reducing risks when proper management is ensured. Advancing surgical techniques remains critical for enhancing vascular intervention success rates.

Розглянуто проблему обструктивного апное сну. Вказана патологія охоплює значну частину населення. Нічна гіпоксія, яка обумовлена апное та гіпопное, призводить до значної сонливості вдень, зниження працездатності, якості життя. Зростає ризик серцево-судинної патології, порушень метаболічних процесів, підвищується вірогідність потрапляння у дорожньо-транспортні пригоди. Не зважаючи на значні ризики патологія часто залишається не діагностована і такі пацієнти звертаються до лікарів частіше через скарги оточуючих на гучне хропіння.

Оскільки етіологічних факторів що призводять до розвитку апное та гіпопное є багато, необхідно проводити детальне обстеження верхніх дихальних шляхів у таких пацієнтів. До одного з таких факторів відноситься хронічний риносинусит, який у свою чергу може спричинятись алергічним запаленням у носовій порожнині, одонтогенними причинами. Сприятливим фактором виникнення є також порушення архітектоніки носової порожнини. Серед сучасних методів що допомагають у діагностиці хронічних риносинуситів є конусно-променева комп’ютерна томографія, яка дозволяє у трьохвимірній площині вивчити стан носової порожнини, приносових пазух, носоглотки та верхнього ряду зубів як на початку лікування так і в динаміці.

У дослідженні було детально обстежено потовщення стінок носової порожнини, носоглотки, при одонтогенному процесі потовщення нижньої стінки гайморових пазух. Серед пацієнтів із виявленим алергічним запаленням в носі потовщення слизової переважно стосувалося носової порожнини по фенотипу алергічної хвороби центральних відділів. Потовщення у носоглотці у цих пацієнтів сягало більших величин ніж у носовій порожнині. У двох випадках із позитивними алерготестами спостерігалося тотальне потовщення слизової як в носовій порожнині так і в приносових пазухах. У пацієнтів з одонтогенним процесом були виявлені наступні зміни: каріозні зміни зубів, периапікальні кисти та зміни по типу гранулематозного періодонтиту, екструзії пломбувального матеріалу, залишки кореня зуба у пазусі. Потовщення мембрани Шнайдера спостерігалось у проекції проблемної ділянки і сягало різних величин. Серед пацієнтів із порушенням архітектоніки носа спостерігались різні девіації носової переділки, у трьох випадках спостерігались кісткові розростання по типу шипа носової переділки. У частини пацієнтів спостерігалось поєднання різних чинників.

Дослідження показало високу цінність конусно-променевої комп’ютерної томографії у пацієнтів з обструктивним апное сну, що дозволяло візуалізувати зміни які складно виявити іншими методами обстеження. Ретельний аналіз отриманих результатів дозволяє скласти план лікування із залученням спеціалістів різного профілю для зменшення симптомів обструкції та покращення якості життя пацієнтів.

616.36-003.826:612.015.11:612.12:615.356:577.164.1]-092.9

Вступ. Захворювання печінки, зокрема стеатогепатоз, належить до основних проблем сьогодення та ускладнюється серцево-судинними, неврологічними, нирковими захворюваннями. Одним із методів корекції ураження печінки може бути використання інозитолу.
Мета дослідження – оцінити зміни окисномодифікованих протеїнів та активності антиоксидантів у крові щурів із стеатогепатозом і провести корекцію міо-інозитолом.
Методи дослідження. Досліди виконано на 80 білих щурах обох статей лінії Вістар. Тварин поділили на чотири групи: 1-ша – контроль (інтактні); 2-га – стеатогепатоз; 3-тя – міо-інозитол; 4-та –стеатогепатоз + корекція міоінозитолом. Стеатогепатоз викликали шляхом давання 5 % розчину глюкози замість пиття протягом 60 днів. Порошок міо-інозитолу домішували щурам до корму (каші) впродовж 60 днів у перерахунку на міоінозитол 400 мг/кг маси тіла тварини після закінчення моделювання стеатогепатозу. В сироватці крові визначали вміст окисномодифікованих протеїнів (ОМП) при довжинах хвиль 370 і 430 нм та супероксиддисмутазну (СОД) і каталазну (КАТ) активність.
Результати й обговорення. У самців і самиць 2-ї групи достовірно зріс вміст ОМП. У 3-й групі, порівняно 1-ю, він збільшився, але був меншим, ніж у 2-й. У 4-й групі показник був вищим порівняно з 1-ю, але нижчим, ніж у 2-й, і більшим порівняно з 3-ю. У всі терміни спостереження значення ОМП були меншими в самиць порівняно із самцями: вміст ОМП370 у самців 1-ї групи був більшим на 26,9 % (p<0,001), 2-ї – на 21,1 % (p<0,001), 3-ї – на 52,2 % (p<0,001), 4-ї – на 25,0 % (p<0,001); рівень ОМП430 у самців 1-ї групи був вищим на 39,3 % (p<0,001), 2-ї – на 23,4 % (p<0,001), 3-ї – на 56,6 % (p<0,001), 4-ї – на 23,6 % (p<0,001). У самців 2-ї групи, порівняно з тваринами 1-ї групи, СОД активність знизилася на 14,4 % (p<0,001), КАТ активність – на 14,1 % (p<0,001). У самців 3-ї групи, порівняно з тваринами 1-ї групи, СОД активність зросла на 17,9 % (p<0,001) і була більшою, ніж у щурів 2-ї групи, на 37,8 % (p<0,001), КАТ активність була вищою, порівняно з 1-ю групою, на 18,0 % (p<0,001), а порівняно з 2-ю – на 37,3 % (p<0,001). У 4-й групі СОД активність була меншою, ніж у 3-й, на 18,1 % (p<0,001), КАТ активність – на 24,5 % (p<0,001). У самиць 2-ї групи, порівняно з тваринами 1-ї групи, СОД активність знизилася на 13,4 % (p<0,001), КАТ активність – на 13,8 % (p<0,001). У самиць 3-ї групи СОД активність була вищою, ніж у тварин 2-ї групи, на 19,2 % (p<0,001), КАТ активність – на 22,0 % (p<0,001). У 4-й групі, порівняно з 2-ю, СОД активність була більшою на 12,8 % (p<0,001), КАТ – на 18,0 % (p<0,001). Тільки в 3-й групі КАТ активність була меншою в самиць, ніж у самців, – на 19,2 % (p<0,001).
Висновки. Стеатогепатоз у щурів викликає зростання вмісту ОМП, зниження СОД і КАТ активності. Міо-інозитол у дозі 400 мг/кг спричинює накопичення ОМП незалежно від статі й значну активацію антиоксидантів у крові щурів-самців. При лікуванні стеатогепатозу міо-інозитол у дозі 400 мг/кг у разі нормалізації харчових звичок зумовлює значно менше накопичення ОМП.

In the pathogenesis of acute widespread peritonitis and accompanying diabetes, a vital link is an endogenous intoxication caused by the translocation of microorganisms and their toxins from the intestine into the blood, metabolic changes, and immunological reactivity of the body. Our work aimed to investigate the microbial composition in the parietal intestinal biotope and the features of the blood cytokine profile in animals with acute disseminated peritonitis on the background of streptozotocininduced diabetes. The study was conducted on 56 sexually mature non-linear white male rats. Diabetes mellitus was modeled by a single intraperitoneal injection of streptozotocin (60 mg/kg). On the 14th day of the development of streptozotocin-induced diabetes mellitus, a 10% filtered fecal suspension (0.5 mL) was injected into the abdominal cavity of animals, and acute generalized peritonitis was initiated. Sowing on nutrient media was carried out for bacteriological research to isolate a pure culture of microorganisms and their identification. The concentration of TNF-α, IL-1β, and IL-6 was studied by solid-phase enzyme immunoassay.
The research results demonstrate an imbalance of cytokines in the dynamics of experimental acute disseminated peritonitis against the background of diabetes and quantitative and qualitative changes in the microbiota of the parietal intestinal biotope. A decrease in the number of Escherichia coli strains isolated in monoculture and an increase in the number of twocomponent and three-component microbial associations were revealed, among which Enterobacter aerogenes, Escherichia coli, Bacteroides spp., Proteus mirabilis, Klebsiella spp. and Candida species prevailed.