616.379-008.64:575.1

Type 1 diabetes (T1D) is a complex autoimmune disorder with a strong genetic component. While ge-nome-wide association studies have identified over 90 loci associated with T1D, the contribution of rare, coding, and population-specific variants remains poorly explored. A new international collaborative effort, based in Ukraine in partnership with Uzhhorod National University and coordinated with Oakland University, was launched to enrol 20,000 individuals (10,000 clinically confirmed T1D cases and 10,000 ethnically/geographically matched controls) from Ukraine and neighbouring Poland, generate high-coverage whole-exome sequences (WES) and genome-wide genotypes, and create an open, GDPR-compliant data resource.Genomics of Type 1 Diabetes in Ukraine initiative established a nationwide network of endocrinologists linked to a –80 °C biobank and REDCap phenotyping platform at Uzhhorod National University (Uzhhorod, Ukraine). Peripheral-blood DNA is extracted locally; WES (Illumina No-vaSeq X, Twist capture) and array genotyping are performed at the Regeneron Genetics Center (NY, USA), with joint calling and quality control on the HPC cluster (Oakland University, MI, USA).Despite wartime logistical constraints, more than 12,000 volunteer participants were recruited across Ukraine, and high-quality exome and genotype data were generated for 10,000 samples for a case-control genome-wide association study. Association testing is underway to confirm the known and identify several new Eastern-European-specific coding variants; re-analysis of exomes also enabled molecular re-diagnosis of monogenic diabetes in multiple families.

УДК 616.379-008.65-06:616.61:616-002-039.54:57.083.3

Актуальність. Цукровий діабет 2-го типу (ЦД2) є хронічним захворюванням, поширеність якого щорічно зростає. Метаболічні зміни та запалення, спричинені гіперглікемією при ЦД2, призводять до погіршення функціонального стану нирок. Діабетична хвороба нирок (ДХН) — поширене ускладнення ЦД2 та провідна причина термінальної стадії ниркової недостатності. Ми досліджували прогностичну цінність проадреномедуліну (Pro-ADM) як нетрадиційного біомаркера прогресування ниркових порушень у пацієнтів з ЦД2. Мета: дослідити роль проадреномедуліну в прогресуванні діабетичної хвороби нирок в осіб із цукровим діабетом 2-го типу. Матеріали та методи. Обстежено 86 пацієнтів з ЦД2 та ДХН. Дослідження проводилося на клінічній базі кафедри ендокринології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького — у Львівському обласному державному клінічному лікувально-діагностичному ендокринологічному центрі. Пацієнтів розділено на 3 групи відповідно до ступенів ризику прогресування ДХН. Крім стандартних клініко-лабораторних обстежень, хворим вимірювали концентрацію Pro-ADM у сироватці крові. Отримані цифрові дані оброблено статистично, з оцінкою рівня вірогідності та кореляційних взаємозв’язків. Результати. Рівень Pro-ADM в усіх досліджуваних пацієнтів з ЦД2 та ДХН значно змінювався залежно від ступеня прогресування ДХН. У групі 1 рівень Pro-ADM становив 19,65 ± 0,98 пмоль/л, у групі 2 — 35,15 ± 2,46 пмоль/л, а у групі 3 — 72,02 ± 2,82 пмоль/л. Результати показали вірогідне підвищення рівня Pro-ADM відповідно до прогресування ДХН (р < 0,001). Проведено кореляційний аналіз між Pro-ADM і віком пацієнтів, тривалістю захворювання, рівнем глікованого гемоглобіну (HbA1c), загальним холестерином, сечовиною, креатиніном, рШКФ, альбумін-креатиніновим співвідношенням (САК). Виявлено у групі 1 прямий слабкий кореляційний зв’язок Pro-ADM з віком (R = 0,02; p < 0,01); рівнем холестерину (R = 0,03; p > 0,05); сечовини (R1 = 0,17; p < 0,01); креатиніном (R = 0,12; р < 0,01); САК (R = 0,16; p < 0,01). Прямий помірний кореляційний зв’язок спостерігався зі тривалістю ЦД2 (R = 0,39; p < 0,05) та рівнем HbA1c (R = 0,31; p < 0,05). Також визначено помірний зворотний зв’язок з рШКФ (R = –0,51; p < 0,01). У групі 2 спостерігався прямий слабкий кореляційний зв’язок Pro-ADM з віком (R = 0,12; p < 0,01); тривалістю ЦД2 (R = 0,28; p < 0,05); рівнем загального холестерину (R = 0,06; p > 0,05) та сечовини (R = 0,06; p > 0,05). Прямий помірний кореляційний зв’язок спостерігався з рівнем HbA1c (R = 0,31; p < 0,05); креатиніну (R = 0,47; р < 0,01) та САК (R = 0,32; p < 0,01). Також виявлено помірний зворотний зв’язок з рШКФ (R = –0,33; p < 0,01). У групі 3 визначався прямий слабкий кореляційний зв’язок Pro-ADM з тривалістю ЦД2 (R = 0,24; p < 0,05) та рівнем загального холестерину (R = 0,19; p > 0,05). Прямий помірний кореляційний зв’язок прослідковувався з віком (R = 0,53; p < 0,01); з рівнем HbA1c (R = 0,33; p < 0,05); сечовини (R = 0,42; p > 0,05); креатиніну (R = 0,34; р < 0,01) та САК (R = 0,36; p < 0,01). Також виявлено сильний зворотний зв’язок з рШКФ (R = –0,71; p < 0,01). Висновки. Виявлено вірогідне підвищення рівня Pro-ADM у пацієнтів з ЦД2 залежно від прогресування ДХН. Виявлені кореляційні зв’язки між Pro-ADM та клінічними показниками ЦД2 й функціонального стану нирок свідчать про те, що рівень Pro-ADM пов’язаний з прогресуванням ДХН. Ці результати вказують на важливість визначення Pro-ADM як потенційного маркера для оцінки прогресування ниркових порушень у пацієнтів з ЦД2.