УДК 811.124’373.7

Фразеологізми антропоцентричної спрямованості є одним з найцікавіших та найцінніших об’єктів дослідження. Незважаючи на велику кількість наукових розвідок з проблем фразеології, ціла низка питань, зокрема тих, які стосуються латинської фразеології, залишається невисвітленою.
Статтю присвячено вивченню латинських фразеологізмів, які відображають концепт «зовнішність людини». У процесі дослідження проведено семантичний аналіз та структуризацію фразеологізмів на позначення зовнішності людини, які яскраво вербалізують ментальність, звичаї та традиції античності. Виокремлено основні фразеосемантичні групи та підгрупи і здійснено їх опис і тлумачення в рамках макроконцепту «homo» (людина). У результаті дослідження встановлено, що концепт «зовнішність людини» у латинській фраземіці асоціюється насамперед з соматичними характеристиками, одягом, психоемоційним станом, характером та ґендерними стереотипами тощо. Встановлено, що фразеологічні одиниці можуть нести як позитивну (схвалення, переконання), так і негативну (засудження, іронія) оцінку. Найвища частотність зафіксована у фразеосемантичних групах «Загальна оцінка зовнішності», «Зовнішній вигляд окремих частин тіла», «Фізичний стан», «Одяг людини як елемент зовнішності». Серед
фразеологізмів у процесі дослідження зафіксовано багато метафоричних перенесень з компонентами-зоонімами та компонентами-фітонімами. Фразеологічні одиниці, що описують зовнішність людини в латинській мові, відіграють важливу роль у передачі образності, експресії та етнокультурних особливостей сприйняття. Встановлено, що для глибшого розуміння латинської фразеології часто необхідні фонові знання про традиції римського народу, його звичаї, історичні події, відомих особистостей тощо. Перспективу подальших досліджень вбачаємо у вивченні інших фразеосемантичних полів макроконцепту «людина» в латинській фразеології, оскільки вони яскраво ілюструють притаманну їхнім носіям афористичність мислення, лаконічність, образність, здатність до реактуалізації в нових історичних умовах та стали невичерпним джерелом поповнення фразеологічного фонду сучасних мов.
Ключові слова: латинська мова, латинська фразеологія, фразеологічна одиниця, концепт «зовнішність людини», мовна картина світу, антропоцентризм.

УДК 811.124’373.46:61]-13

Особлива увага сучасного мовознавства сконцентрована на проблематиці дослідження саме національної специфіки мовних і мовленнєвих явищ. Відтак концепт ЗДОРОВ’Я як ключовий концепт культури справедливо посідає основне місце серед 
категорій ментального, світоглядного, аксіологічного порядку, знання яких потребують усі, хто вивчає мову й культуру. Тож репрезентоване дослідження спрямоване на розширення розуміння мовної та концептуальної картин світу давніх римлян, зокрема на подальше вивчення механізмів вербалізації мовної картини світу, що реалізується здебільшого на лексичному рівні. Особливу увагу сконцентровано на інтегрованому аналізі одного з ключових концептів давньоримської етносвідомості, який має значну культурно-аксіологічну цінність. Дослідження здійснено крізь призму синтагматики як універсального методологічного підходу до вивчення концептів, що дає змогу виявити концептуальну інформацію через класифікаційні одиниці мови. 
Саме цей підхід дозволяє найбільш точно описати особливості мовної маніфестації екзистенційних феноменів, до яких належить розглянутий концепт. Експлікація змісту концепту ЗДОРОВ’Я реалізується через аналіз розгалуженої системи синтагматичних зв’язків між лексемами-вербалізаторами цього концепту. З метою виявлення недостатньо досліджених аспектів концепту ЗДОРОВ’Я в латинській мові, а саме встановлення додаткових когнітивних ознак, у статті здійснено поглиблений аналіз синтагматичних зв’язків лексем-вербалізаторів субконцепту VALETUDO. У цьому контексті ключову роль відіграє детальний розгляд семантичних груп у різних комбінаціях, що дозволяє виділити окремі семи, визначити їх інтегровані характеристики, а також дослідити лексичну сполучуваність для встановлення специфічних рис субконцепту. Крім того, у межах дослідження змодельовано семантичне поле субконцепту, визначено його ядро, приядерну зону, а також ближню та дальню периферії. Аналіз синтагматичних відношень імені субконцепту дав змогу окреслити його семантичний потенціал. Отримані результати дозволяють ідентифікувати додаткові когнітивні ознаки, що сприятимуть глибшому розумінню концепту ЗДОРОВ’Я у латинській мові.