УДК 617.761.41:616.8-009.3:615.213

Міокімія верхнього косого м’яза ока — це рідкісне ідіопатичне захворювання, яке характеризується раптовими самовільними ритмічними однобічними скороченнями верхнього косого м’яза ока і типово виявляється монокулярною осцилопсією та диплопією. Цей патологічний стан найчастіше вражає пацієнтів середнього віку без супутніх системних захворювань. Метою роботи було вивчити особливості клінічного перебігу, діагностики та методів лікування міокімії верхнього косого м’яза ока на прикладі клінічного випадку. Наведено клінічний випадок міокімії верхнього косого м’яза ока у пацієнта 1983 року народження. Діагноз установлено на підставі клінічних виявів у вигляді раптових епізодів вертикальної осцилопсії та диплопії у полі зору правого ока, що виникали як самовільно при тривалій роботі за комп’ютером, водінні транспортного засобу, так і у відповідь на стимуляцію світлом. Пацієнт описував хворобу як наявність періодичних нападів, під час яких виникали розмитість зору, подвоєння та рухливість предметів у полі зору правого ока протягом 2 — 3 с, після чого зір повертався до норми.
Кількість нападів становила до 100 на добу і суттєво погіршувала якість життя хворого. Під час проведення неврологічного огляду виявлено появу епізоду вертикальної осцилопсії з диплопією при скеруванні світла на праве  око. Не спостерігали інших патологічних змін з боку нервової системи, ока та решти систем і органів, що підтверджено лабораторними та інструментальними методами дослідження, оглядами і консультаціями суміжних спеціалістів. У пацієнта відзначено позитивний терапевтичний ефект при лікуванні міокімії верхнього косого м’яза ока прегабаліном у дозі 150 мг/добу. Важливе значення мали рекомендації щодо зменшення тривалості роботи за комп’ютером та дотримання здорового способу життя. Міокімія верхнього косого м’яза ока — рідкісний патологічний стан, що виявляється раптовими епізодами монокулярної вертикальної осцилопсії та диплопії. Прегабалін може бути розглянутий як препарат вибору при лікуванні цього захворювання. Необхідно провести додаткові дослідження для створення уніфікованих протоколів лікування.