УДК: 616.986.7-036"32"(477.83)

Метою даного дослідження було вивчення сезонних особливостей клінічного перебігу лептоспірозу, а також лабораторних змін у пацієнтів із цією патологією на території Львівського регіону.

Матеріали і методи. Нами було проведено ретроспективний аналіз медичних карт 395 пацієнтів із діагнозом "Лептоспіроз", пролікованих у Львівській обласній інфекційній клінічній лікарні протягом 15 років. Статистичний аналіз відносних величин проводився за допомогою двохстороннього критерію Фішера.

Результати досліджень та їх обговорення. У статті проаналізовано сезонні особливості клінічного перебігу лептоспірозу на території Львівського регіону, починаючи з 2002 року. Попри найбільшу частоту виникнення випадків лептоспірозу у літньо-осінній період, найтяжчий перебіг спостерігався навесні та взимку. Це можна пояснити пояснити зниженням реактивності орга­нізму у ці пори року. Встановлено, що при лептоспірозі тяжкість хво­роби, а також вираженість основних симптомів та змін у лабораторних показниках можна умовно виразити таким рядом: весна > зима > осінь > лі­то. Із сезонних клінічних характеристик лептоспірозу серед госпіталізованих пацієнтів найбільше привертають увагу наступні: жовтяниця найчастіше відзначалася взимку, основні ускладнення лептоспірозу (гостре пошкодження нирок, інфекційно-токсичний шок та тромбогеморагічний синдром) – протягом весняних місяців, а пневмонія – взимку. Зі змін у лабораторних показниках уваги заслуговують наступні: тромбоцитопенія та суттєва анемія були більш вираженими у пацієнтів навесні, а лейкоцитоз та гіперазотемія – взимку.

Висновки. Отримані дані, які характеризують клініко-лабораторні сезонні особливості перебігу лептоспірозу, засвідчують факт тяжчого перебігу лептоспірозу навесні та взимку порівняно з іншими порами року.

УДК: 616.986.7-036.21(477.83)

Вступ. У деяких регіонах Львівщини захворюваність на лептоспіроз перевищує показник 10/100 тис. населення. Відтак, визначення зон ризику інфікування цією недугою у Львівській області є актуальним з огляду на потребу в прогнозуванні епідситуації щодо цього захворювання.

Мета роботи. Метою нашої роботи була оцінка територіального поширення лептоспірозу та встановлення територій високого ризику інфікування цією недугою у Львівській області із застосуванням геокартографічних систем.

Методи. За допомогою геоінформаційної системи з використанням програми QGIS 2.0.1, на основі попередньо створеної електронної структурованої бази даних із внесеною в неї інформацією із використанням програми Microsoft Excel (дані за 2008-2019 рр.) проведено аналіз щодо випадків лептоспірозу у людей та зараженості мишовидних гризунів на території Львівщини.

Результати. За допомогою ГІС-технологій проведено пошарове нанесення даних на карту Львівської області – випадків захворювання на лептоспіроз у людей (n=259) та зараженості мишовидних гризунів (n=3524) із врахуванням географічних координат по кожному конкретному випадку. Виявлено, що найвищою зараженість гризунів є у Лісостеповій зоні – 13,16%, проти 10,66% у Лісовій зоні та 10,26% у зоні Українських Карпат (р < 0,05). Подібну закономірність виявлено й щодо захворюваності на лептоспіроз у людей: вірогідно частіше випадки хвороби фіксувались у Лісостеповій зоні – 62,94%, порівняно з Лісовою зоною (24,32%) та зоною Українських Карпат (12,74%), р < 0,001.

Висновки. Застосування ГІС-технологій дало змогу отримати просторове уявлення про розповсюдженість лептоспірозу на Львівщині. Проведене зонування території Львівської області, на основі ландшафтно-географічного розподілу, дало змогу визначити, що територією найвищого ризику зараження лептоспірозом для людей є лісо-степова зона Львівщини.

УДК 616.986.7–036.1:616.1]–074

Вступ. Лептоспіроз – один із найпоширеніших зоонозів у світі. В основі патогенезу є ураження ендотелію судин. Порушення функцій ендотелію, виникнення ендотеліяльної дисфункції (ЕД) призводять до ушкодження клітинної мембрани, втрати судинної цілісності, ішемії, некрозу та розвитку дисфункції органів. У літературі інформації про ЕД у хворих із лептоспірозом недостатньо, тож розроблення і стандартизація методів оцінювання дисбалансу ендотелію судин у хворих із різною тяжкістю лептоспірозу є важливим завданням. Одним із основних маркерів ЕД є ендотелін-1 (ЕТ-1), визначення якого може стати дієвим інструментом для прогнозування тяжкости перебігу хвороби.
Мета. Дослідити показники ендотеліну-1 у хворих із різною тяжкістю перебігу лептоспірозу та їхні зміни під впливом семиденного лікування.
Матеріяли й методи. Вміст ЕТ-1 у сироватці крови хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні з діагнозом лептоспіроз, визначали методом імуноферментного аналізу. Абсолютні величини порівнювали з використанням критерію Г. Б. Манна – Д. Р. Вітні (U-test), відносні – за допомогою двостороннього критерію Р. Е. Фішера (F-критерій). Кореляційний аналіз здійснювали за методом Ч. Спірмена. Статистично вірогідною вважали відмінність, якщо р < 0,05.
Результати. Вміст ЕТ-1 визначали на час шпиталізації у перший день і через сім днів від початку лікування. Хворих (n = 43) поділили на дві групи залежно від тяжкости перебігу лептоспірозу: у першій групі – 21 хворий із середньотяжким перебігом, у другій – 22 хворих із тяжким перебігом. До контрольної групи увійшли 20 здорових добровольців. Під час обстеження хворих із лептоспірозом у обох групах концентрація ЕТ-1 була вірогідно вищою порівняно з контрольною групою (р < 0,01). Крім цього, частка хворих із концентрацією ЕТ-1 понад 5,5 пг/мл у крови на сьомий день лікування серед хворих першої групи становила 13,3 %, тоді як серед хворих другої групи – 43,8 %, що вірогідно більше порівняно з хворими із середньо-тяжким перебігом (р < 0,05). У хворих обох груп після семиденного лікування спостерігали вірогідне зростання концентрації ЕТ-1 (p<0,01).
Висновки. Результати дослідження продемонстрували, що в обох групах як на час шпиталізації, так і через сім днів лікування був вірогідно вищий показник ендотеліну-1 порівняно з контрольною групою (р < 0,01). Визначено, що на сьомий день лікування показник концентрації ендотеліну-1 був вірогідно вищим у групі хворих із тяжким перебігом лептоспірозу, ніж у хворих із середньотяжким перебігом (р < 0,05). У хворих обох груп через сім днів лікування спостерігали вірогідне зростання вмісту ендотеліну-1 (р < 0,05).