УДК 616.832-004.2:616.89]-036-07

Мета роботи — визначити поширеність і характер депресивних та тривожних розладів у хворих на розсіяний склероз, а також оцінити їхній вплив на клінічний перебіг захворювання, загальний стан здоров’я пацієнтів
та когнітивні функції.
Матеріали та методи. У дослідження було залучено 103 пацієнти з розсіяним склерозом (РС), які перебували під амбулаторним наглядом. Для оцінки психоемоційного стану використовували анкету PHQ-9 (Patient
Health Questionnaire-9), шкалу депресії Бека (BDI) та госпітальну шкалу тривоги і депресії (Hospital Anxiety and
Depression Scale (HADS)). Рівень інвалідності оцінювали за допомогою розширеної шкали інвалідності (Expanded
Disability Status Scale (EDSS)). Аналіз даних здійснювали за допомогою методів описової та варіаційної статистики.
Результати та обговорення. У 40,78 % пацієнтів виявлено симптоми депресії різного ступеня тяжкості.
Значна частина обстежених також мала підвищені показники тривожності за шкалою HADS. Статистично значущих відмінностей за віком чи статтю не виявлено. Установлено чіткий зв’язок між виразністю депресивних симптомів та вищими показниками інвалідності за EDSS. Пацієнти з тривожно-депресивними розладами часто повідомляли про зниження уваги, пам’яті та когнітивної продуктивності, що свідчить про вплив емоційного стану на когнітивні функції.
Висновки. Психоемоційні порушення є поширеними супутніми станами у хворих на РС і негативно впливають на перебіг хвороби, рівень інвалідності та якість життя пацієнтів. Результати дослідження підтверджують
доцільність впровадження регулярного психологічного скринінгу до стандарту ведення хворих на РС для своєчасного виявлення та корекції емоційних розладів, що може поліпшити клінічні результати лікування.
Ключові слова: розсіяний склероз, депресія, тривога, анкета PHQ-9, шкала депресії Бека, госпітальна
шкала тривоги і депресії.

УДК 616.832-002.4:616.89-008.19-008.441.1]-036-07

Проведене дослідження спрямоване на аналіз впливу ступеня тяжкості розсіяного склерозу (РС) за шкалою EDSS на фізичний і психоемоційний стан хворих, зокрема на рівень депресії,
тривоги та самооцінки стану здоров’я. Мета: визначення особливостей психоемоційного та фізичного
стану хворих на РС залежно від ступеня тяжкості захворювання за шкалою EDSS із застосуванням
стандартизованих шкал оцінки депресії та тривоги. Матеріали та методи. Досліджено 103 хворі із
вірогідним діагнозом РС, розподілених на три групи залежно від ступеня тяжкості за шкалою EDSS:
легкий (n = 54), середньої тяжкості (n = 31) та тяжкий РС (n = 18). Психоемоційний стан оцінювали
за госпітальною шкалою тривоги та депресії (HADS), опитувальником депресії Бека (BDI) та анкетою
PHQ-9. Результати. Пацієнти із легким ступенем тяжкості РС частіше оцінювали свій стан здоров’я
як хороший, тоді як хворі з середнім ступенем частіше відзначали посередній стан, а хворі з тяжким
ступенем — поганий стан здоров’я. Найвищі медіанні бали депресії (10,5 [7; 11] балів) та поширеність
клінічно вираженої депресії (50,00 %) зафіксовані серед хворих із тяжким ступенем РС. У пацієнтів із
середнім ступенем тяжкості РС частіше спостерігалася субклінічна тривога (35,48 %), що перевищує
відповідні показники у хворих із легким ступенем тяжкості. Виявлено, що депресія та тривога мають
різну динаміку залежно від ступеня тяжкості захворювання, причому психологічний тягар значно зростає з прогресуванням РС. Висновки. Результати дослідження підкреслюють необхідність врахування
ступеня тяжкості РС у контексті фізичного та психоемоційного стану хворих на РС. Дані свідчать про
потребу у впровадженні комплексних підходів до лікування, які включають не лише медичні втручання, а
й психосоціальну підтримку, спрямовану на зменшення депресії, тривоги та втоми. Отримані висновки
створюють основу для подальших досліджень, спрямованих на вдосконалення індивідуалізованих стратегій терапії РС.
Ключові слова: розсіяний склероз; депресія; тривога; шкала депресії Бека; госпітальна шкала тривоги
і депресії; розширена шкала інвалідності (Expanded Disability Status Scale)

УДК [616.832:616.711.5]:616-006.447]-036

У статті наведено клінічний випадок пацієнта з екстрамедулярною плазмоцитомою грудної
стінки, яка зумовила розвиток множинної мієлопатії та спричинила компресійне ураження спинного
мозку на рівні Th10. Описано клінічні прояви захворювання, включаючи наростаючий нижній спастичний парапарез із порушенням функції тазових органів. Проведено комплексну діагностику із залученням
методів нейровізуалізації (МРТ, КТ), морфологічних досліджень (біопсії м’яких тканин і кісткового
мозку), а також консультацій мультидисциплінарної команди спеціалістів. Пацієнту було проведено
курс променевої терапії, що сприяло частковій регресії пухлинного процесу, а також симптоматичну та
нейропротекторну терапію, що дозволило поліпшити рухову активність нижніх кінцівок, зменшити прояви гіпестезії та відновити функцію сечового міхура. Наведений випадок ілюструє необхідність ранньої
діагностики пухлинних уражень хребта та спинного мозку, оскільки своєчасне втручання може значно
поліпшити прогноз для пацієнтів із подібною патологією. Крім того, цей клінічний випадок підкреслює
важливість мультидисциплінарного підходу при веденні пацієнтів з онкогематологічною патологією, що
ускладнюється неврологічними порушеннями.
Ключові слова: плазмоцитома; мієлопатія; спинний мозок; променева терапія

UDC 616.832-004.2-07:577.164.11:577.161.3

Introduction. Multiple sclerosis (MS) is a chronic autoimmune disease of the central nervous system
characterized by demyelination and neurodegeneration. Emerging evidence suggests a potential role
of folate metabolism, vitamin D status, and MTHFR gene polymorphisms in MS pathogenesis and
progression. In populations without food fortification, such as Ukraine, these factors may be particularly
relevant, highlighting the need to study their interrelationships with clinical disease features.
Aim. To investigate the relationship between folate metabolism markers (homocysteine, folic acid, and
vitamin B12), vitamin D levels, MTHFR gene variants, and the clinical characteristics of disease progression
in patients with MS.
Materials and methods. This study assessed biochemical markers of folate metabolism (homocysteine,
folic acid, vitamin B₁₂), vitamin D levels, and the MTHFR rs1801133 genotype in 113 MS patients, with
in-depth biochemical analysis conducted in a randomly selected subgroup of 36 patients. Clinical and
demographic data were collected, and statistical analyses were performed to evaluate correlations
between biochemical, genetic, and clinical parameters.
Results. Patients demonstrated elevated median homocysteine levels and suboptimal concentrations of
folic acid, vitamin B₁₂, and vitamin D. Significant inverse correlations were observed between homocysteine
and folic acid levels, as well as between vitamin D levels and EDSS scores. Smokers had significantly lower
vitamin B₁₂ levels. Although the difference was not statistically significant, patients with the TT genotype
of MTHFR rs1801133 showed a trend toward lower folic acid levels. Homocysteine levels were highest in
patients with secondary progressive MS, indicating a possible link to disease progression.
Conclusions. Findings highlight the potential contribution of disrupted folate metabolism and vitamin D
deficiency to MS pathogenesis, particularly in populations lacking food fortification. These results
underscore the need for further research into vitamin-based interventions as possible strategies for
modifying disease course.
Keywords: folate metabolism, homocysteine, methylenetetrahydrofolate reductase, multiple
sclerosis, neurodegeneration, vitamin B₁₂, vitamin D

УДК : 616.832-004.2:57.082.13:616.155.37-097]-037

Гичка Катерина Миколаївна.  Розсіяний склероз: дослідження коморбідної патології та розробка діагностично-прогностичних критеріїв з використанням гліканових маркерів імуноглобулінів. :  дис. ... д-ра філософії : [спец.] 222, 22 / К. М. Гичка - Львів, 2020. - 205 с. - Бібліогр.: с. 179-205 (259 назв).

У дисертаційній роботі представлено новий підхід щодо покращення діагностики розсіяного склерозу із урахуванням коморбідної патології при цьому захворюванні та визначення нових діагностичних і прогностичних біомаркерів цього захворювання у зразках сироватки крові та цереброспінальної рідини(ЦСР).
1. У результаті комплексного клініко-неврологічного аналізу виявлено, що в одного пацієнта із РС в середньому діагностувалось 1,73±0,14 випадків
супутніх захворювань. Згідно МКХ-10 було констатовано наявність 16 класів коморбідних захворювань та діагностовано 61 вид нозологій: 26 у
чоловіків та 48 у жінок. Найчастіше у пацієнтів із РС діагностували захворювання органів травлення – у 18,80±3,39% обстежених, кістково-
м’язової системи, сполучної тканини – у 17,29±3,28% та органів дихання – у 15,04±3,10%. У поширеності коморбідної патології домінували
остеохондроз (15,58±4,13 випадки на 100 осіб) та гастродуоденіт (11,69±3,66 випадки на 100 осіб).
2. Переважну більшість (p<0,01) випадків виникнення коморбідного захворювання було відзначено після дебюту РС. Встановили достовірні
відмінності між віком на момент дебюту розсіяного склерозу (р<0,05), віком на момент виникнення коморбідної патології (р<0,05), тривалістю
РС (р<0,01), тривалістю супутнього захворювання (р<0,01) поміж пацієнтами, у яких коморбідне захворювання винико до дебюту РС та
пацієнтами, у яких супутню патологію було констатовано через деякий час після перших проявів симптомів цього захворювання. Рівень важкості
захворювання оцінений у балах за шкалою EDSS був вищим на 17,9% у пацієнтів із коморбідним захворюванням, що виникло після дебюту РС,
порівняно з тими, у кого воно зафіксовано до нього (3,49±0,14 проти2,96±0,19). Найбільший інтервал (12,17±3,74 років) між моментом
виникнення супутньої патології та дебютом РС був у пацієнтів із ендокринної системи, розладами харчування і порушенням обміну речовин. Після дебюту розсіяного склерозу найбільший інтервал до виникнення супутнього захворювання спостерігався у пацієнтів, яким діагностували захворювання сечостатевої системи - 11,00±2,52 років.
3. Виявили істотні зміни гліканових маркерів у складі імуноглобулінів IgG у сироватках крові здорових донорів, хворих на РС та ЦСР пацієнтів із РС,
які дозволяють відрізнити як сироватку ЗД від сироватки хворих, так і ЦСР від сироватки пацієнтів із РС, що несе в собі важливий діагностично-
прогностичний потенціал при цьому захворюванні. Показано, що зміни гліканів імуноглобулінів у сироватці крові хворих на розсіяний склероз
носять прозапальний характер. Глікозилювання імуноглобулінів ЦСР достовірно різниться від глікозилювання імуноглобулінів сироватки крові,
і тому відображає досі невідому властивість імуноглобулінів ЦСР до зміненого глікозилювання. Змінене глікозилювання виявлено для
фукозовмісних та сіаловмісних гліканів імуноглобулінів IgG, і є важливим діагностичним маркером при РС, так як визначення вказаних показників
у сироватці крові є набагато простішим та доступнішим методомдіагностики у порівнянні з дослідженням ліквору.
4. Імуноглобуліни у ЦСР хворих на РС містять достовірно менше мішеней зв’язування лектинів SNA та PSqL - залишків сіалової кислоти приєднаної
α2,6-звязком до галактози у складі розгалужених N-гліканів (p<0.001), достовірно вищу кількість мішеней лектину AAL - залишків фукози
приєднаних до корового залишку N-ацетилгалактозаміну (p<0.05) та збільшену кількість мішеней зв’язування лектину LCA (p<0.05) у
порівнянні із сироваткою пацієнтів, хворих на РС. Дослідження процесів глікозилювання антитіл у ЦСР та сироватці крові хворих на РС є
надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки впатогенезі захворювання, так і як надійного діагностичного біомаркера
цього патологічного стану та біомаркера переходу клінічно ізольованогосиндрому розсіяного склерозу (КІС) в клінічно достовірний розсіяний
склероз (КДРС).
5. При аналізі зміни глікоформ IgG встановили, що зміни глікоформ при РС співпадають з такими ж змінами, раніше описаними для інших
аутоімунних захворювань. При РС відбувається зростання вмісту бісектуючих форм гліканів, що пояснює зростання зв’язування лектину
LCA та, можливо, AAL. Дослідження нових патогенетичних механізмів РС має наукове та практичне значення і є перспективним для подальшого
вивчення.
6. Аналіз методами капілярного електрофорезу та мас-спектрометрії показав, що зростання експонування мішеней зв’язування лектину LCA на
імуноглобулінах ЦСР при РС пов’язане із збільшенням вмісту бісектуючих (повністю чи частково) десіалованих форм гліканів, зокрема FABG2S1,
FA2B(6)G1, FA2BG2. Водночас, в ЦСР вміст бісектованих глікоформ був достовірно нижчим (p<0.05) у порівнянні із зразками сироваток на усіх
досліджуваних субкласах імуноглобулінів, як от IgG1, IgG2/3 та IgG4. Достовірно нижчий вміст сіалових кислот у ЦСР у порівнянні з
сироваткою, виявлено лише для субкласу імуноглобулінів IgG4 (p<0.05), у ЦСР у порівнянні із сироваткою крові. Отже змінені глікоформи
імуноглобулінів IgG можуть слугувати біомаркером аутоімунного процесу при розсіяному склерозі.
7. Група хворих на РС, що зазнавала терапії інтерфероном β-1B характеризувалась зменшеним рівнем антитіл до ОБМ класів IgG та IgM, у
порівнянні з нелікованими хворими. Рівні антитіл наближались до таких у клінічно здорових донорів. Після проведеної терапії спостерігався
посилений рівень експонування антизапальних сіалових залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах, а також
посилене експонування фукозильованих корових триманозидних залишків на молекулах IgG та асоційованих нативних імунних комплексах.
Вивчення процесів глікозилювання антитіл у лікворі та сироватці крові на РС є надзвичайно важливим як з позиції розгляду їх як ключової ланки в патогенезі захворювання, так і як надійного біомаркера активності, прогресування РС та терапевтичної відповіді при цьому патологічному
стані, що дозволяє покращити діагностику цього захворювання і оцінити ефективність проведеної терапії.