УДК: 616.716.8:616.314.165-002.3]-018.4-07-089

У статті розглядається проблема ефективності застосування системної ензимотерапії для лікування післяопераційних гострих запальних процесів щелепно-лицевої ділянки. Під впливом системної ензимотерапії відбувається регуляція продукції цитокінів, необхідних для адекватної запальної відповіді, зменшується концентрація біомаркера запалення - С-реактивного протеїна, а також посилюється фібриноліз. Мета дослідження - вивчити за допомогою клініко-лабораторних методів дослідження у порівняльному аспекті ефективність впливу низки лікарських препаратів для системної ензимотерапії на запальну реакцію у стоматологічних хворих після видалення радикулярних кіст на нижніх щелепах. Матеріал та методи дослідження. Хворим основної групи призначено антибіотик “Далацин Ц”, кетопрофен та «Флогензим». Хворі групи порівняння для системної ензимотерапії отримували «Мовіназу». Місцеві клінічні прояви гострої запальної реакції оцінювали за методикою Sulieman MS. В ротовій рідині досліджували вміст простагландину Е2. Результат. Встановлено, що поєднане застосування кетопрофену з лікарським засобом, що містить комбінацію бромелаїну, рутоциду та трипсину, має кращу анальгетичну дію ніж одночасне вживання цього анальгетика із серратіопептидазою (χ2 – 5,38, р ˂ 0,025). В групі порівняння повільніше проходила редукція запального процесу в щелепно-лицевій ділянці. Висновки. Поєднане застосування кетопрофену з лікарським засобом, що містить комбінацію бромелаїну, рутоциду та трипсину, стоматологічним хворим для лікування післяопераційного больового синдрому й гострого запального процесу в щелепно - лицевій ділянці є більш ефективне у порівнянні з медикаментозною схемою лікування ноцицептивного болю та гострого запалення, в якій поєднуються кетопрофен із серратіопептидазою. 

УДК 616.716.4-073.432.19:616.716.1

Вступ. Сьогодні ультрасонографія (УСГ) є одним із найпоширеніших методів діагностики скроне-во-нижньощелепних суглобів (СНЩС) та навколишніх тканин, адже має цілу низку загальновідомих переваг. Проте цей метод має й певні недоліки: неможливість у повному обсязі дослідити кісткові еле-менти СНЩС, вагома залежність УСГ зображень від топографо-анатомічних особливостей структур СНЩС, залежність якості опису обстеження від досвіду оператора, довготривале навчання оператора. Окремою проблемою УСГ діагностики є стандартизація протоколу обстеження, що, зокрема, потребує встановлення норми УСГ параметрів СНЩС і жувальних м’язів (ЖМ). Також під час аналізу літератур-них джерел не було виявлено УСГ протоколу комплексного дослідження структур СНЩС та ЖМ, який би уніфікував УСГ параметри, важливі для щоденної клінічної практики.

Мета дослідження. Розробити пацієнтоорієнтований протокол УСГ обстеження СНЩС та ЖМ із урахуванням гендерних особливостей та клінічної значимості УСГ-параметрів.

Матеріали та методи дослідження. Волонтерів (53 особи), відібраних згідно з критеріями вклю-чення та виключення, було поділено на дві групи залежно від статі. У групі чоловіків було обстежено 54 СНЩС, а в групі жінок – 52 СНЩС. Для дослідження СНЩС, прилеглих ділянок та жувальних м’язів використовувався УСГ датчик із частотою від 3,0 до 11,5 МГц.

Результати дослідження. Ширина суглобової щілини становила 0,72–1,18 мм та 0,89–1,33 мм у жінок та чоловіків відповідно (p<0,05). Амплітуда переміщення головки вперед становила 12,18–16,02 мм неза-лежно від статі. У жінок товщина жувального м’язу в стані спокою становила 8,24–10,94 мм та 10,97–14,55 мм за стискання. У чоловіків товщина жувального м’язу в стані спокою становила 9,98–12,78 мм та 13,65–17,51 мм за стискання. Відсоток потовщення жувального м’язу для обох статей становив 21,10–31,12 %.

Висновки. Представлений протокол УСГ обстеження СНЩС та ЖМ уніфікує клінічно значимі параметри та містить показники їх норми для різних статей, що робить протокол пацієнтоорієнтованим і полегшує комунікацію між лікарем та пацієнтом.

Актуальною проблемою в МРТ-діагностиці скронево-нижньощелепних розладів (СНР) є стандартизація протоколу обстеження й надання комплексної оцінки різним структурам скроневонижньощелепних суглобів (СНЩС). Сучасний протокол має уніфікувати клінічно значимі параметри МРТобстеження СНЩС із вказанням їхньої норми, представляти стандартизований підхід до діагностики, що знижує ризик несвоєчасного виявлення патологічних змін і підвищує точність обстеження; оптимізувати час і ресурси, адже дозволяє уникнути зайвих повторів обстежень, а також коректно порівнювати результати різних МРТ-досліджень (проведених у різних установах та інтерпретованих різними лікарями).

Мета. Розробити стандартизований протокол МРТ-обстеження СНЩС шляхом уніфікації клінічно значимих параметрів із використанням режимів сканування для отримання статичних і динамічних (кінорежим) зображень.

Матеріал і методи. Для опрацювання повного тексту було відібрано 30 статей за критеріями включення й виключення. У клінічне дослідження було залучено 34 особи з ознаками і симптомами СНР, яким для уточнення діагнозу проведено статичне й динамічне МРТ-обстеження СНЩС, використовуючи апарат Siemens Magnetom AMIRA, 1.5T.

Результати. Запропоновано стандартизований протокол обстеження СНЩС і латеральних крилоподібних м’язів, в якому об’єднані вибрані клінічно значимі МРТ-параметри і представлено їхні норми з опрацьованих літературних джерел. Застосування динамічної МРТ (імпульсна послідовність HASTE) дозволило уточнити характер зміщення диска, зокрема випадки з поперемінним блокуванням, а також з ознаками адгезії диска до суглобових поверхонь.

Висновки. У розпрацьованому протоколі запропоновано стандартизацію підходу до МРТобстеження СНЩС, що покращує якість діагностики СНР, заощаджує час і ресурси й лікаря, і пацієнта. Вагомою перевагою протоколу є пацієнтоорієнтованість, оскільки вказування норми для кожного МРТпараметра полегшує інтерпретацію отриманих даних і комунікацію лікаря й пацієнта.

УДК 616.716.8-07-002:616.314-07(045)

Мета. Визначити валідність клінічних діагностичних ознак при обстеженні осіб з підозрою на скронево-нижньощелепні розлади за Гамбурзьким протоколом.

Матеріали та методи. Дослідження включало 60 пацієнтів зі скронево-нижньощелепними розладами (СНР) віком 20–69 років, серед яких 80 % становили жінки, а 63 % — особи 30–49 років. Діагностика перед-бачала загальне стоматологічне обстеження, Гамбурзький протокол, панорамну рентгенографію, КТ, МРТ (за показаннями) та аксіографію. Пацієнтів було розподілено на групи з м’язовими, суглобовими та комбінованими розладами.

Результати. Виявлено, що 51,67 % пацієнтів мали м’язові розлади, 16,67 % — суглобові, і 31,67 % — комбіновані. Серед пацієнтів з м’язовими розладами 77,4 % мали лише два симптоми, тоді як у комбінованих роз-ладах симптоми були більш численними (36,8 % мали три, 31,6 % — чотири, 26,3 % — п’ять). Найчастішими симптомами були: біль при пальпації жувальних м’язів (100 % при м’язових і 94,7 % при комбінованих), наяв-ність шумів у суглобах і порушення траєкторії відкривання рота (по 80 % при суглобових, по 78,9 % при комбі-нованих розладах). Симптом «передчасні контакти» спостерігався у понад 50 % пацієнтів усіх груп.

Висновки. Гамбурзький протокол є доцільним діагностичним тестом для попередньої експрес-діагностики скронево-нижньощелепних розладів, навіть за наявності лише двох симптомів, проба потребує подальшого ретельного обстеження пацієнта з залученням об’єктивних методів діагностики.

УДК 616.716.4 - 089.843 - 073.7-018

   Ефективність методів регенерації кісткової тканини є важливим фактором успіху в лікуванні дефектів щелепно-лицевої ділянки. Хітозан, завдяки своїй біосумісності, має потенціал для покращення процесів загоєння. Проте дослідження щодо його впливу на регенерацію кісток щелепно-лицевої ділянки, зокрема, механізмів та динаміки відновлення тканини, залишаються недостатньо вивченими. Дана робота спрямована на розкриття детальної картини взаємодії хітозану з кістковою тканиною та його ролі в процесі регенерації. Мета дослідження. Визначити та порівняти морфологічні, рентгенологічні та лектиногістохімічні особливості остеорегенерації після трансплантації в експериментальний дефект нижньої щелепи кролика активованого хітозану (Хітозан-А). Матеріали і методи. Для дослідження використовували статевозрілих кроликів-самців віком 6-7 місяців, вагою 2,5-3 кг. До контрольної групи увійшли тварини з дефектом кісткової тканини, який загоювався під кров’яним згустком. Експериментальну групу складали кролики, у яких кістковий дефект заповнювали активованим хітозаном (Хітозан-А). Контроль посттравматичного стану кісткової тканини в ділянці дефекту здійснювали впродовж 84 діб. Серед застосованих методик були наступні: моделювання кісткового дефекту, оцінка макроструктури щелеп, рентгенографічне дослідження, радіовізіографічне дослідження, вивчення мікропрепаратів шліфів кістки та лектиногістохімічні дослідження зрізів декальцинованої кістки. Результати. Дослідження макроструктури експериментального кісткового дефекту нижньої щелепи після імплантації в його порожнину хітозану, активованого оцтовою кислотою (Хітозан-А), дозволило виявити численні регенераційні зміни, що відбувалися після нанесення травми та корелювали з даними рентгенографічного, радіовізіографічного дослідження. Вивчення мікропрепаратів шліфів кістки дозволило встановити фазовий характер динаміки досліджуваних регенеративних змін та склад регенерату.

   Висновки. Встановлено, що за умов застосування матеріалу Хітозан-А відбувалося обмеження розвитку і тканинних перебудов на всіх термінах експерименту, щільність кісткової тканини тварин експериментальної групи максимально наближалась до норми і була на 10,2% нижчою, ніж у контролі наприкінці експерименту. Мікроскопічне вивчення шліфів засвідчило ремоделювання кісткової тканини з ознаками неповноцінної геометрії новостворених остеонів із залишками матеріалу Хітозан-А.
   Ключові слова: нижня щелепа, зубощелепний апарат, регенерація кісткової тканини, хітозан, остеопластичні матеріали, морфологічне дослідження, рентгенографічний метод, радіовізіографія, лектиногістохімія, шліфи.