УДК: 616.5-002.2:612.017.1-053.6

Атопічний дерматит у підлітків асоціюється зі значним зниженням якості життя, порушенням сну та високим рівнем психоемоційного навантаження, що особливо актуально в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій. Стрес-індуковані зміни гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі можуть модифікувати запа-
лення шкіри та інтенсивність свербежу, однак дані щодо ранкової активності гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі у підлітків з атопічним дерматитом за таких умов є обмеженими.
Мета роботи – вивчити вплив ранкової активності гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі на клінічний перебіг атопічного дерматиту у підлітків в умовах надзвичайних гуманітарних ситуацій.
Матеріали і методи. Обстежено 50 підлітків 12–18 років із середньо-тяжким атопічним дерматитом (SCORAD 20–40) у 2022–2024 рр.: місцеві (n = 31) та тимчасово переміщені особи (n = 19). Тяжкість атопічного дерматиту оцінювали за SCORAD, інтенсивність свербежу – за візуальною аналоговою шкалою. Тривалість сну визначали за щоденниками сну. Кортизол у слині вимірювали двічі у два послідовні ранки одразу після пробудження (C0) і через 30 хв (C30) з розрахунком ΔCAR = C30−C0. Загальний IgE визначали методом ELISA.
Результати. Групи не відрізнялися за вихідними характеристиками; SCORAD мав тенденцію до вищих значень у тимчасово переміщених осіб (р = 0,101). Свербіж за Візуальною аналоговою шкалої був вищим у тимчасово переміщених осіб: 7 (6;7,5) проти 5,5 (4;7) см (р = 0,021). Тривалість сну перед забором слини не відрізнялася між групами (7,93 ± 0,87 проти 8,18 ± 1,08 год; р = 0,265). C0 не відрізнявся між групами (p = 0,613), натомість C30 був нижчим у тимчасово переміщених осіб (8,98 ± 1,23 проти 10,3 ± 1,30 нг/мл; p = 0,033), як і ΔCAR (0,96 ± 0,18 проти 2,08 ± 0,26 нг/мл; p = 0,029). Виявлено помірний зворотний звʼязок між ΔCAR та візуальною аналоговою шкалою (r = –0,302; p = 0,039). Рівень tIgE між групами не відрізнявся (p = 0,143) і не асоціювався з тяжкістю атопічного дерматиту.
Висновки. У підлітків з атопічним дерматитом за умов надзвичайних гуманітарних ситуацій, особливо серед тимчасово переміщених осіб, спостерігається знижена ранкова реактивність гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникової осі (нижчі C30 та ΔCAR), що асоціюється з більш вираженим свербежем. Показник tIgE не відображав тяжкість перебігу атопічного дерматиту у дослідженій когорті.

Atopic dermatitis in adolescents is associated with a substantial impairment in quality of life, sleep disturbances, and increased psychoemotional burden, which becomes particularly relevant in the context of humanitarian emergencies. stressinduced alterations of the hypothalamic-pituitary-adrenal axis may modulate cutaneous
inflammation and pruritus intensity; however, data on morning hpa axis activity in adolescents with ad under such conditions remain limited. Purpose – to investigate the impact of morning hpa axis activity on the clinical course
of atopic dermatitis in adolescents living under humanitarian emergency conditions.
Materials and Methods. A total of 50 adolescents aged 12–18 years with moderate ad (scorad 20–40) were examined between 2022 and 2024: local residents (n = 31) and internally displaced persons (n = 19). Atopic dermatitis severity was assessed using the SCORAD index, and pruritus intensity was evaluated with a visual analogue scale. Sleep duration was recorded using sleep diaries. Salivary cortisol was measured on two
consecutive mornings immediately after awakening (C0) and 30 minutes later (C30), with calculation of the cortisol awakening response (ΔCAR = C30 − C0). Total IgE levels were determined by ELISA.
Results. The groups did not differ in baseline characteristics; SCORAD values tended to be higher in idps (p = 0.101). Pruritus intensity was significantly higher in internally displaced persons (median 7 [6; 7.5] vs 5.5 [4; 7] cm; p = 0.021). Sleep duration prior to saliva sampling did not differ between groups (7.93 ± 0.87 vs 8.18 ± 1.08 hours; p = 0.265). No between-group difference was observed for C0 (p = 0.613); however, C30 was
significantly lower in internally displaced persons (8.98 ± 1.23 vs 10.30 ± 1.30 ng/ml; p = 0.033), as was ΔCAR (0.96 ± 0.18 vs 2.08 ± 0.26 ng/ml; p = 0.029). A moderate inverse correlation was found between ΔCAR and pruritus intensity (r = −0.302; p = 0.039). Total IgE levels did not differ between groups (p = 0.143) and were not
associated with atopic dermatitis severity.
Conclusions. Adolescents with atopic dermatitis exposed to humanitarian emergency conditions, particularly internally displaced persons, demonstrate reduced morning hypothalamic-pituitary-adrenal axis reactivity, reflected by lower C30 and δcar values, which is associated with increased pruritus intensity. Total IgE levels did not reflect
disease severity in the studied cohort.

УДК: 616.5-002.2-056.25-053.2:613.221]-07:616.017

Introduction. It is now known that 30% of patients who have recovered from COVID-19 develop long-COVID. According to researchers, the reactivation of herpesviruses plays a significant role in triggering long-COVID. In these patients, alteration in lymphocyte populations and T-lymphocyte subpopulations have been observed, yet the nature of these changes remains unclear. The dysregulation of the immune response caused by SARS-CoV-2 is further exacerbated by the reactivation of human herpesvirus type 6 (HHV-6). Therefore, it is essential to distinguish immune response alterations in long-COVID patients based on HHV-6 reactivation and consider these differences when developing therapeutic approaches.

The aims of this study were: 1) to investigate the associative relationships between the number of lymphocyte populations, T-lymphocyte subpopulations, and the severity of the clinical course of COVID-19 in patients with long-COVID; 2) to determine and compare the percentages of CD3+, CD4+, CD56+, CD8+, CD4/25/127– T-regs and CD19+ cells in long-COVID patients depending on the presence of reactivated HHV-6.

Materials and methods. In our study, we examined 124 patients, including 73 women (59%) and 51 men (41%), with an average age of 43±9.70 years, all of whom had suffered from COVID-19 in the second half of 2023. To confirm HHV-6 reactivation and form study groups, molecular genetic studies (PCR) were conducted on all patients. Subsequently, flow cytometry was used to analyze the lymphocyte populations and subpopulations in peripheral blood samples from the patients.

Results. In patients with long-COVID following severe COVID-19, the percentage of CD3+ T cells, CD8+ cells, and CD4+CD25+CD127– T-regs was significantly lower both in the absence of HHV-6 reactivation (p=0.014; p=0.016; p=0.045, respectively) and during the active phase of HHV-6 reactivation (p=0.045; p=0.005; p=0.008, respectively), compared to the control group. CD4+ T cells were significantly decreased only during the active phase of the herpesvirus (p=0.045). Notably, in the active phase of HHV-6, these cells were further reduced compared to those without herpesvirus reactivation. Additionally, the number of CD19+ B cells was significantly elevated in patients with HHV-6 reactivation, compared to both the control group (p<0.0001) and patients without HHV-6 reactivation (p=0.0002). Furthermore, the percentage of CD56+ NK cells in patients with long- COVID following mild and moderate COVID-19 in the history, without HHV-6 reactivation, did not differ significantly from the control group. However, NK cells were significantly lower in patients with long-COVID after severe COVID-19 in the context of HHV-6 reactivation (p=0.0001).

Conclusions. Our data confirm that HHV-6 reactivation after COVID-19 plays a role in the development of long-COVID. This is mediated through dysregulation of adaptive immune cell interactions, activation of the NF-κB signaling pathway, and increased production of antibodies with defective structure. Based on our results, patients with long- COVID following severe COVID-19, in the context of HHV-6 reactivation, may have an elevated risk of immunopathological complications, potentially including autoimmune disorders. These findings offer valuable insights for future research and potential therapeutic strategies.

УДК: 616.5:579.852:616-036.1

Некротизуючий фасціїт (НФ) – це швидкопрогресуюча, життєзагрозлива інфекція м’яких тканин, яка характеризується вираженим некрозом фасції, підшкірної клітковини та прилеглих структур з розвитком тяжкої системної інтоксикації.
Мета дослідження – на основі систематизації інтраопераційних ознак НФ сформулювати основні принципи виконання хірургічного втручання та охарактеризувати критерії ефективної або ж неефективної санації НФ.

Матеріал і методи. Дане дослідження ґрунтується на аналізі спостережень за пацієнтами, які перебували в лікувальних установах, що є базами клінік хірургії Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького протягом 1999-2024 років.

Результати та їх обговорення. На основі спостережень за даними пацієнтами нами встановлені основні інтраопераційні ознаки, що були характерними для НФ: відсутність кровотечі, наявність некротичних тканин, гній у вигляді «помийної рідини», газ у тканинах, легка дисекція. Дані інтраопераційні ознаки мають вирішальне значення для підтвердження діагнозу та визначення об’єму хірургічного втручання. Розпрацьовано «алгоритмічний» Протокол хірургічного втручання, який передбачає виконання чотирьох стандартизованих послідовних етапів операції: хірургічний доступ, верифікація НФ, ексцизійний етап (визначення меж поширення НФ), завершальний етап (гемостаз, санація ранових порожнин, пухке дренування).

Висновок. Некротизуючий фасціїт є тяжким поліетіологічним захворюванням, що часто має замаскований характер розвитку та перебігу, який потребує чітких виважених та послідовних хірургічних дій для забезпечення проведення адекватної діагностичної та лікувальної програми. Забезпечення алгоритмічної послідовності діагностично-лікувальних дій дає можливість зменшити летальність при НФ з 29,0% до 12,0%.

УДК: 616.5:579.852:616-036.1

Вступ. Некротизуючий фасціїт (НФ) — це важке та загрозливе для життя захворювання, що уражає м'які тканини, зокрема фасцію та підшкірну клітковину, яке характеризується швидким прогресуванням, що може призвести до масштабного некрозу тканин, системної інтоксикації та навіть смерті, якщо діагностика та лікування затримуються. Раннє розпізнавання клінічних симптомів є вирішальним фактором для встановлення своєчасного діагнозу.

Мета дослідження – вивчити особливість прогресування клінічних ознак некротизуючого фасціїту на різних етапах догоспітального періоду.
Матеріал і методи. Проаналізовано первинну медичну документацію 150 пацієнтів, які упродовж 1999 – 2024 років лікувалися на клінічних базах Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького з приводу некротизуючого фасціїту.

Результати та їх обговорення. У результаті проведеного аналізу усі ознаки та симптоматика були розподілені на три групи: ранні, важкі та критичні симптоми. До початкових симптомів віднесені: набряк та збільшення в об’ємі анатомічного сегмента; біль непропорційний до видимого патологічного процесу чи анамнезу; зміна поверхні шкіри у вигляді «лимонної кірки»; гіперчутливість або втрата чутливості поверхні шкіри; зміна кольору шкіри; затримка капілярного наповнення шкіри та перепади локальної температури шкіри. До «важких симптомів» НФ віднесли наступні: субепідермальні міхурі з прозорим вмістом; збільшення кількості або розмірів міхурів, поява міхурів із геморагічним або каламутним вмістом; швидке екстенсивне розширення зони патологічного процесу; охоплення патологічним процесом більше одного анатомічного сегмента; відсутність ефекту від консервативного лікування; системні ознаки інфекції (SIRS) та ознаки інтоксикації; гарячка, гіпотонія, лейкоцитоз, гіперглікемія, гіпонатріємія. До критичних симптомів НФ віднесли: некрози шкіри на тлі усіх (або більшості) попередніх симптомів; крепітація (або наявність газоутворення) у підшкірній клітковині; гіпотонія, поліорганна недостатність і септичний шок.

Висновки. Клінічні симптоми НФ є динамічними та залежать від стадії захворювання. Своєчасне раннє розпізнавання як найменших початкових, так і критичних симптомів є ключем до порятунку життя. Лікарі усіх спеціальностей повинні бути обізнаними із проявами цієї хвороби. Це дозволить знизити рівень смертності та поліпшити результати лікування.

УДК 616.5–002.525.2–031.81:616.1]–06

Вступ. Системний червоний вовчак (СЧВ) – хвороба з численними клінічними проявами й непередбачуваним перебігом. Часто перебігає упродовж декількох місяців або років, із чергуванням ремісій і загострень. Можуть бути уражені одночасно декілька органів із різним ступенем тяжкости, що призводить до виникнення коморбідних уражень, пов’язаних із лікуванням та хворобою, включаючи хвороби органів системи кровообігу, які є однією з основних причин смерти хворих СЧВ.

Мета. З’ясувати характер і частоту коморбідних уражень органів системи кровообігу у хворих на системний червоний вовчак, охарактеризувати залежно від стати, віку, тривалости хвороби.

Матеріали й методи. Для виконання дослідження після підписання добровільної згоди на участь, відповідно до вимог Гельсінкської декларації прав людини, Конвенції Ради Європи про права людини і біомедицину, в рандомізований спосіб із попередньою стратифікацією за наявністю СЧВ включено 112 хворих, серед яких більшість жінок (89,29 %), хворих працездатного віку (57,14 % молодого і 39,29 % середнього віку), що не працювали (58,04 %), мали ІІІ групу інвалідности (45,54 %), були жителями міста (62,50 %). За результатами оцінювання тривалости хвороби, значна частина хворих на СЧВ з коморбідними ураженнями органів системи кровообігу хворіли 1-5 років (36,61 %) і понад 10 років (38,39 %). Усі вони були пацієнтами ревматологіч­ного відділу Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна лікарня» з 2016 по 2021 рік.

Дослідження проводили в декілька етапів, на яких визначали характер і частоту коморбідних уражень органів системи кровообігу в усіх хворих на СЧВ із наступною характеристикою залежно від стати, віку, тривалости хвороби.

Результати. Під час проведеного дослідження майже у половини хворих на СЧВ діагностовано синдром А. Г. М. Рейно, недостатність мітрального клапана та атеросклероз, близько у третини – міокардит, ангіопатію сітківки, симптоматичну артеріальну гіпертензію та ретикулярне ліведо, а також зі спадаючою частотою були виявлені варикозна хвороба вен нижніх кінцівок, гіпертонічна хвороба, дифузний кардіосклероз, недостатність трикуспідального клапана, тромбоз вен, посттромбофлебітний синдром, недостатність клапана аорти, капілярит, легенева гіпертензія, ІХС: стабільна стенокардія, кардіоміопатія, ІХС: постінфарктний кардіосклероз.

Синдром А. Г. М. Рейно достовірно частіше фіксували у жінок і осіб молодого віку, ангіопатію сітківки, ретикулярне ліведо і симптоматичну артеріальну гіпертензію – у жінок і тих хворих, СЧВ яких триває понад 10 років, міокардит, варикозну хворобу вен нижніх кінцівок – у чоловіків, капілярит – у хворих із найменшою тривалістю СЧВ, атеросклероз і недостатність мітрального клапана – у хворих похилого віку та хворих, СЧВ у яких триває 6-10 років, тромбоз вен і стабільну стенокардію – у хворих похилого віку й тих, які хворіють на СЧВ понад 10 років; гіпертонічна хвороба, дифузний кардіосклероз, недостатність клапана аорти, постін­фарктний кардіосклероз – найбільш характерні для хворих на СЧВ похилого віку.

Висновки. У хворих на системний червоний вовчак виявлено низку коморбідних уражень органів системи кровообігу. Вивчивши й проаналізувавши їхній характер і частоту, залежно від стати, віку, тривалости хвороби, ми з’ясували певні особливості, які потрібно брати до уваги під час скринінгового обстеження уражень органів системи кровообігу хворих на системний червоний вовчак і надання інтегрованої допомоги для поліпшення якости життя. Із огляду на це системний червоний вовчак потребує подальшого детального дослідження.