УДК 616.37-002-036.11:546.41:612.343

Резюме. Актуальність. Підшлункова залоза є унікальним органом, що поєднує екзокринну та ендокринну функції, а внутрішньоклітинний Ca2+ є центральним вторинним месенджером, який координує ці процеси. У нормальних фізіологічних умовах Ca2+ регулює секрецію травних ферментів ацинарними клітинами, секрецію бікарбонату протоковими клітинами, а також активність зірчастих і імунних клітин, що підтримують тканинний гомеостаз. Проте кальцієва сигналізація в клітинах підшлункової залози ще залишається недостатньо дослідженою, особливо у контексті її складної міжклітинної взаємодії. Уточнення цих механізмів є важливим для глибшого розуміння регуляції секреції, енергозабезпечення клітин, антиоксидантного захисту та адаптації до фізіологічного стресу. Мета: систематизація сучасних даних щодо механізмів внутрішньоклітинної кальцієвої сигналізації в клітинах ПЗ за фізіологічних умов, а також аналіз ролі Ca2+ у функціонуванні ацинарних, протокових, зірчастих та імунних клітин як ключового регулятора секреції, метаболізму та міжклітинної взаємодії. Матеріали та методи. Аналізувалися сучасні наукові публікації в базах PubMed, Scopus та Google Scholar, що стосуються кальцієвої сигналізації в ацинарних, протокових, зірчастих та імунних клітинах підшлункової залози. Результати. У нормі кальцієві сигнали в ацинарних клітинах ініціюються через активацію рецепторів до ацетилхоліну і холецистокініну, що запускає вивільнення Ca2+ з ендоплазматичного ретикулуму через IP3R і RyR. Ці сигнали мають характер осциляцій і забезпечують контрольований екзоцитоз секреторних гранул. Мітохондрії виконують роль буфера, що утилізує надлишковий Ca2+, одночасно стимулюючи синтез
АТФ, необхідного для кальцієвих насосів. Протокові клітини за допомогою кальцієвих каналів (TRPV6, Orai1) регулюють транспорт іонів і секрецію бікарбонату, що є ключовим для підтримання pH у тонкому кишечнику. Зірчасті клітини реагують на кальцієві сигнали зміною активності та синтезом компонентів позаклітинного матриксу, контролюючи тканинну структуру. Імунні клітини за допомогою P2Y-рецепторів і кальцієвих каналів продукують цитокіни та реагують на метаболічні подразники, зберігаючи імунний контроль у тканинах залози. Результати свідчать про високий ступінь інтеграції кальцієвих сигналів між органелами та клітинами, що забезпечує точну координацію функцій підшлункової залози. Висновки. Внутрішньоклітинний кальцій є універсальним регулятором функціональної активності клітин підшлункової залози. Скоординована взаємодія кальцієвих каналів, насосів, рецепторів та регуляторних білків забезпечує фізіологічну секрецію, гомеостаз тканин, адаптацію до навантаження та міжклітинну взаємодію. Розуміння цих процесів створює базу для подальших досліджень у галузі панкреатології та потенційної
розробки нових терапевтичних стратегій.
Ключові слова: внутрішньоклітинний кальцій; кальцієва сигналізація; підшлункова залоза; ацинарні клітини; протокові клітини

УДК 616.37-002-06: (616.37+617.553)]-005.98-003.2]-08

Анотація. Гострий панкреатит є основним видом гастроентерологічної патології з інцидентністю 13-45 випадків на 10 000 населення, водночас 270 000 пацієнтів потребують госпіталь­ної допомоги. Клінічний перебіг набряково-інтерстиційного гострого панкреатиту й асептично­го панкреонекрозу супроводжується розвитком набряків тканин підшлункової залози та жирової клітковини заочеревинного простору, які потребують нівелювання.
Мета роботи. Опрацювати схему медикаментозного лікування набряків і набряково-ексудатив­них уражень підшлункової залози та м ’ яких тканин парапанкреатичного заочеревинного простору у хворих на гострий панкреатит.
Матеріали та методи. Дослідження проведено в 64 пацієнтів віком від 37 до 69років з інтерстиційно-набряковою і асептично-некротичною формами гострого панкреатиту з наявними набряка­ми тканин підшлункової залози та заочеревинного простору. Діагноз захворювання встановлювався на підставі оцінювання клінічних, лабораторно-біохімічних та променевих (ультразвукове дослі­дження, комп ’ютерна томографія) методик обстеження. Пацієнтам основної групи (38) призна­чались діосмін-гесперединвмісні лікарські засоби групи флавоноїдів згідно з оригінальним способом. У порівняльній групі (26) застосовувалось конвенційне лікування. В оцінюванні ефективності ліку­вання враховувались клінічні та лабораторні дані, результати динамічноїультрасонографїї, проби на гідрофільність тканин, наявність асептичності/інфікованості запального процесу. Визначення здійснювалось в динаміці -  на 1-у, 3-ю і 5-у добу від початку лікування. Розрахунок середніх величин проводився у формі середньої арифметичної зі стандартною погрішністю (М ±  т). Застосовувався критерій Стьюдента, статистично значущою приймалась різниця за Р < 0,05.
Результати. Констатовано позитивну динаміку клінічних проявів захворювання, рівня лейкоци­тозу та локальної гідрофільності тканин в основній групі пацієнтів. За даними ультрасонографії спостерігалось статистично значуще зменшення розмірів набряку голівки, тіла (уже на третю добу) та хвоста підшлункової залози (на п ’ ятий день), -а також передньо-задніх та верхньо-ниж­ніх показників набряково-ексудативних змін клітковини заочеревинного простору. Асептичність запалення зберігалась у 74% випадків. Запропонований лікувальний алгоритм за асептичного пан­
креонекрозу з використанням протинабрякової терапії та інтервенційної ультрасонографії.
Висновки. Протинабрякова медикаментозна терапія є важливим компонентом лікування набряково-інтерстиціальної і асептично-некротичної форм гострого панкреатиту.
Ключові слова:  гострий панкреатит, протинабрякова терапія, гесперединвмісні лікарські засоби.

УДК 616.37-002-036.11-008.61:577:15:616.33-002.446]-08-089-084

Анотація. Лікування гострого панкреатиту являє собою мультидисциплінарну проблему, у якій, поряд з операційно-хірургічними аспектами, не менш великого значення набувають компоненти консервативної медикаментозної та інфузійної терапії, спрямованої на основні патофізіологіч­
ні ланки виникнення та прогресування патологічного процесу. Розвиток гострого панкреатиту характеризується активізацією зовнішньосекреторної функції підшлункової залози з надмірною секрецією ферментів і виникненням гіперферментеміі. Окрім цього, серед низки місцевих усклад­нень спостерігаються ерозивно-виразкові ураження шлунку та дванадцятипалої кишки, які також потребують медикаментозної корекції.
Мета роботи. Обгрунтувати доцільність і визначити зміст антисекреторної терапії, спря­мованої на пригнічення функції підшлункової залози й елімінацію органічних уражень початкових відділів шлунково-кишкового тракту у хворих на гострий панкреатит.
Матеріали та методи. Методики антисекреторної терапії реалізовано у вибірковій групі хворих у кількості 73 осіб віком від 28 до 67 років. Усіх пацієнтів поділено на дві групи. В основній групі (46) антисекреторну терапію реалізовано з використанням препаратів - інгібіторів протонної помпи згід­но з опрацьованими оригінальними методиками. У порівняльній групі (27) застосовувалися синтетич­ні аналоги соматостатину - октреотиди. Ефективність лікування оцінювалася за показниками рівня а-амілази в сечі. Характер і ступінь вираженості органічних уражень верхніх відділів шлунково-кишко­вого тракту та їхня динаміка внаслідок лікування виявлялися за допомогою езофагогастродуоденоскопії.
Результати. Констатовано, що інгібітори протонної помпи сприяли статистично вірогідному зменшенню амілазурії вже на третю добу з 880,4 ±  20,2 до 612 ±  18,4 од. (р < 0,05) з остаточною нормалізацією її на п ’ ятий день - 430 ±20,4 од. (р < 0,05). Призначення октреотиду приводило до
нормалізації рівня а-амілази в сечі лише на п ’ яту добу - 910 ±  18,4 проти 452 ±  16,2 од. (р < 0,05). У 32 пацієнтів із виявленими езофагогастродуоденоскопічно ерозивно-виразковими ураженнями шлунка та дванадцятипалої кишки внаслідок терапії інгібіторами протонної помпи відбувалась елімінація зазначених органічних змін.
Висновки. Антисекреторна терапія інгібіторами протонної помпи являє собою важливий ком­понент лікування гострого панкреатиту, який нормалізує рівень амілазурії та нівелює ерозивно-виразкові ураження шлунка та дванадцятипалої кишки.
Ключові слова:  гострий панкреатит, ефективність антисекреторної терапії.

УДК 616.37-002-036.11-009.7-084-085.015.21

Анотація. Ефективність профілактики та нівелювання больового синдрому вивчено у вибір­ковій групі пацієнтів із гострим панкреатитом у кількості 62 осіб віком від 43 до 67 років. Усіх пацієнтів поділено на дві групи. В основній групі (39) застосовано оригінальний спосіб мультимодального знеболення на основі поєднання аналгетика центральної дії нефопаму та нестероїдного протизапального засобу диклофенаку. У порівняльній групі (23) використовувались традиційні аналгетики та спазмолітики. Оціне­но також спосіб знеболення з використанням сучасних ко-аналгетиків та спазмолітиків у таблетованій формі (32) в зіставленні зі звичайними методами знеболення (16). Аналгезивний ефект оцінювався за допомогою візуально-аналогової шкали болю (у балах) та рівня стресового гормону кортизолу у крові. Констатовано, що в основній групі пацієнтів уже із 30-оїхвилини відбувалось зниження інтен­сивності болю від 19 ±  1,2 до 11 ±  1,4 балів (р < 0,05) з подальшим його цілковитим купуванням
і зменшенням рівня кортизолу у крові від другої доби - 685 ±  24 птоІ/Ь проти 1 041 ±  12 птоІД(р < 0,01) з наступною остаточною нормалізацією. У порівняльній групі такої динаміки не спосте­рігалось. У разі використання схеми з та бл ет ован іти формами препаратів виявлялось зменшення
інтенсивності болю з 19 ±  1,2 до 6 ±  1,2 балів (р < 0,05). Тобто запропоновані методи не тільки ефективно профілактували та нівелювали больовий синдром і відповідали сучасним тенденціям розвитку хірургічного лікування хворих на гострий панкреатит, зокрема принципу 'Газі-Гаск ”- хірургії.
Ключові слова:  гострий панкреатит, оригінальні схеми мультимодальної аналгезії.

616.37-002.1-089.87:617-089.6

The surgical treatment of acute pancreatitis, particularly the choice of operative technique, is becoming increasingly relevant.

Objective — to develop a surgical approach for treating patients with acute complicated pancreatitis by determining the effectiveness of minimally invasive and traditional operative techniques, both independently and in combination.

Materials and methods. Surgical treatment was performed on 170 patients with acute complicated pancreatitis. In the main group (Group M) — 109 patients were predominantly treated with minimally invasive techniques (MITs), while in the comparative group (Group C) — 61 patients underwent standard operations. The age of hospitalized patients ranged from 22 to 74 years, including 36 women (33%) and 73 men (67%).

Results. MITs were performed as «final» in 62 cases (69%), «staged» in 16 cases (18%), and «stabilizing» in 12 cases (13%). The number of combined interventions was higher in Group M — 26% versus 12% in Group C (p=0.04), while standard operations dominated in Group C — 67% compared to 17% in Group M (p <0.0001). Primary laparotomy was performed in 41 patients (67%) in Group C and 19 patients (17%) in Group M (p <0.0001). The volume of standard operations in Group M mainly consisted of necrosectomy and the Beger procedure, including closed drainage — 26 cases (55%) and 15 cases (31%), respectively. Necrosectomy with subsequent staged debridement for general purulent‑necrotic lesions did not differ statistically between the groups — 11 cases (23%) and 13 cases (26%) (p >0.05).

Conclusions. The developed approach to the surgical treatment of acute complicated pancreatitis with the independent and combined use of MITs and standard operations demonstrated a tendency to reduce the frequency of postoperative complications and postoperative mortality rates — from 13.1% to 8.3% and from 14.8% to 9.2%, respectively.