УДК 616.36-008-02:[616.12:616.61]

РЕЗЮМЕ. Прояви кардіоренального метаболічного синдрому (КРМс) за умов супутньої метаболічно асоційованої стеатотичної хвороби печінки (МАСХП), яка має важливе значення для постпрандіального вуглеводного метаболізму, описані недостатньо.
Мета роботи – оцінити прояви кардіоренального метаболічного синдрому в кардіологічних пацієнтів з супутньою МАСХП.
Матеріал і методи. У дослідження включено 395 пацієнтів з ішемічною хворобою серця та артеріальною гіпертензією 2 ст., з яких у 299 була супутня МАСХП стадій стеатозу S2-3 фіброзу F0-1, що поділялись на групи зі стеатозом печінки (СП; n=263) та стеатогепатитом (СГ; n=36). У 96 пацієнтів діагностовано інтактний стан печінки. Дослідження проведено з дотриманням Гельсінської декларації прав людини та наказів МОЗ України. Проводили пероральний глюкозотолерантний тест, обчислювали площу під кривою глюкози та індекси інсуліночутливості МкАулей, Матсуда та Де Фронзо. Креатинін визначали ензиматичним методом, швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) за MDRD. Результати опрацьовано статистично з логістично-регресивним аналізом.
Результати. Частота КРМс за зниженням ШКФ <90 серед 395 пацієнтів становила 46,67–56,72 %, не залежала від наявності чи відсутності МАСХП та її стадії. Кардіоренальна взаємодія проявлялись тим, що по мірі зростання креатиніну та зменшення ШКФ прогресували артеріальна гіпертензія, гіпертрофія та дилатація шлуночків, систолічна дисфункція. Ренальнометаболічна складова характеризувалась нижчими значеннями глюкози у всіх вимірах перорального глюкозотолерантного тесту по мірі зменшення ШКФ і зміною секреції інсуліну та інсуліночутливості тканин за індексами.
Висновок. Кардіоренальний метаболічний синдром у пацієнтів з супутньою МАСХП характеризувався структурними змінами серця і зміною секреції інсуліну та інсуліночутливості тканин по мірі зменшення швидкості клубочкової фільтрації.
КЛЮЧОВІ СЛОВА: кардіоренальний метаболічний синдром; метаболічно асоційована стеатотична хвороба печінки; швидкість клубочкової фільтрації; інсуліночутливість; структура серця.

УДК 616.36-008-02:[616.12:616.61]

Роль печінки та її функціональний стан залишаються недооціненими за умов кардіоренального метаболічного синдрому (КРМс).
Мета – оцінити функціональний стан печінки залежно від стадії КРМс та визначити асоціації маркерів функціонального стану печінки зі структурнофункціональними параметрами серця.
Матеріали і методи. Oбстежено 100 пацієнтів із гострими формами ішемічної хвороби серця, яких розподілили на групи залежно від стадії КРМс: Г0, Г1, Г2, Г3. Дослідження проводили з дотриманням Гельсингської декларації прав людини, під контролем комісії з біоетики ДНП«ЛНМУ» (протокол №2 від 21.2.2022) та інформованою згодою пацієнтів. Функціональний стан печінки оцінено за рівнями трансфераз, індексу де Рітіса, білірубіну та гамма-глютамілтранспептидази (ГГТП); стан вуглеводного метаболізму – за пероральним глюкозотолерантним тестом. Додатково розраховані швидкість клубочкової фільтрації за MDRD та Cockcroft-Gault; тригліцеридоглюкозний індекс (ТГГІ); показники чутливості печінки до інсуліну – індекси McAuley та QUICKI, чутливості периферійних тканин до інсуліну Matsuda та Avignon; індекс сумарної секреції інсуліну Drivsholm. Статистичну обробку проводили за допомогою програми «Statistica 6.0», величини представлені як середнє арифметичне з похибкою (M±m), кореляційний аналіз проведено за Спірменом-Пірсоном (r), відмінності оцінені за t-критерієм, за рівень істотності прийнято р<0,05.
Результати. Низький рівень білірубіну <10 мкмоль/л спостерігали у 19% пацієнтів 2-ї стадії КРМс та не реєстрували у пацієнтів із 3-ю стадією, у четвертини яких він, навпаки, зростав понад норму. Зменшення білірубіну за умов КРМс корелювало з метаболічною дисфункцією зі збільшенням ТГГІ і зменшенням індексу чутливості печінки до інсуліну McAuley. У міру погіршення функціонального стану нирок спостерігали незначні підвищення активності трансаміназ та зменшення рівня ГГТП, що корелювало з умістом креатиніну, метаболічними показниками, активністю запалення. За умов відсутності КРМс та при 1-й його стадії зростання трансаміназ і ГГТП не супроводжувалось змінами серця, тоді як за умов 2-3-ї стадій КРМс погіршення функціональної здатності печінки асоціювалося з гіпертрофією міокарда та дилятацією лівого передсердя.
Висновок. Функціональний стан печінки погіршувався у міру прогресування КРМс. За умов 2-3-ї стадій КРМс погіршення функціональної здатності печінки асоціювалось із гіпертрофією міокарда та дилятацією лівого передсердя.

Ключові слова: кардіоренальний метаболічний синдром, трансамінази, гаммаглютамілтранспептидаза, білірубін, чутливість до інсуліну, гіпертрофія міокарда.

УДК: 616.36-003.826:616.151.1

Резюме. Хоча діагностика метаболічно-асоційованого стеатозу печінки (МАСП) із використанням ультразвукової методики не викликає труднощів, жирова хвороба печінки та її перша стадія – МАСП – недостатньо діагностується. Для спрощення діагностики запропонована низка розрахункових
індексів, у тому числі гепато-стеатозний індекс (ГСІ, Hepatic Steatosis Іndex, HSI), збільшення якого понад 36 визнано критерієм стеатозу. Однак у пацієнтів кардіоваскулярного профілю його діагностична цінність дотепер не вивчена.
Мета – оцінити величину ГСІ, особливості перебігу основної нозології за умов його підвищення та визначити чутливість і специфічність як діа- гностичного тесту у пацієнтів кардіоваскулярного профілю.
Матеріали. Обстежено 75 стаціонарних пацієнтів з ішемічною хворобою серця (ІХС), стабільною стенокардією (31 чол., 44 жін., середній вік – 44,0 рр.), які були поділені на 2 групи: з МАСП (n = 56; вік 49,1 рр.; 26 чол., 30 жін.) та з інтактною печінкою (n = 19; вік 39,0 рр.; 5 чол. та 14 жін.), і в яких було додатково визначено ГСІ. Результати опрацьовані статистич- но; значимість ГСІ як діагностичного тесту перевірені за ROC-аналізом (Receiver Operating Characteristic).
Результати. У пацієнтів з ІХС, стабільною стенокардією і сонографічно діагностованим МАСП рівень ГСІ був істотно вищим, ніж у пацієнтів без стеатозу, та перевищував діагностичний поріг стеатозу. Значення ГСІ ≥ 36 супроводжувалось гіршими структурними параметрами серця та зростан- ням загального холестерину. За кореляційним аналізом Спірмена-Пірсона, рівень ГСІ асоціювався зі структурними характеристиками серця (аорта, ліве передсердя), ліпідними параметрами та скринінговими критеріями тромбоутворення. За ROC-аналізом, ГСІ є достовірним діагностичним тестом (AUC = 0,753) для діагностики МАСП з помірними чутливістю (58,7 %) та специфічністю (66,7 %).
Висновок. Гепато-стеатозний індекс є достовірним діагностичним тестом діагностики МАСП з помірними чутливістю та специфічністю, що дає змогу використовувати його в комплексній діагностиці у пацієнтів зі стабільними формами ІХС.

УДК : 616.36/362-053.2.616.074

Холестатичні захворювання печінки в дітей раннього віку характеризуються швидким прогресуванням фіброзу, високим ризиком розвитку печінкової недостатності та потребою в ранньому хірургічному або трансплантаційному втручанні. Своєчасне виявлення цих патологій дає змогу передбачити прогресування захворювання. Це потребує інтеграції клінічних, лабораторних, морфологічних і молекулярних маркерів.
Мета – комплексно оцінити клініко-лабораторні, морфологічні та імуногістохімічні особливості холестатичних захворювань печінки в дітей раннього віку для оптимізації лікувально-хірургічної і трансплантаційної тактики.
Матеріали і методи. Обстежено 82 дитини віком від 1 місяця до 3 років із різними формами холестатичних захворювань печінки. Проведено клінічне оцінювання, біохімічні та коагулологічні аналізи, ультразвукову діагностику, еластографію, магнітно-резонансну томографію. Морфологічне дослідження біоптатів печінки виконано з використанням шкал METAVIR та Ishak, імуногістохімічно визначено експресію α-SMA, CK19 та Caspase-3. Статистичний аналіз проведено з використанням параметричних і непараметричних методів, рівнем значущості прийнято p<0,05.
Результати. Встановлено, що найпоширенішою формою холестазу є біліарна атрезія, яка асоціюється з раннім дебютом захворювання, вищими рівнями прямого білірубіну та γ-глутамілтрансферази, а також частішим виявленням вираженого фіброзу (F3-F4) порівняно з іншими формами холестазу (p<0,05). Внутрішньопечінкові та генетично-метаболічні форми холестазу характеризуються повільнішим морфологічним прогресуванням і переважно помірним фіброзом (F1-F2), однак у частини пацієнтів відзначається висока активність фіброгенезу. Виявлено достовірні кореляції між рівнями жовчних кислот, прямого білірубіну, активністю аланінамінотрансферази та експресією α-SMA (r=0,72-0,82; p<0,001). Завдяки інтегрованому клініко-морфологічного підходу оптимізовано строки хірургічного втручання та обґрунтовано показання до трансплантації печінки, що супроводжується поліпшенням біохімічних показників функції печінки (p<0,01).
Висновки. Комплексне оцінювання клінічних, лабораторних, морфологічних та імуногістохімічних параметрів дає змогу своєчасно ідентифікувати дітей із високим ризиком прогресування фіброзу, персоніфікувати лікувальну тактику та знизити потребу в ранній трансплантації печінки.
Дослідження виконано відповідно до принципів Гельсінської декларації. Протокол дослідження погоджено локальним етичним комітетом установи. На проведення досліджень отримано інформовану згоду батьків, дітей.

УДК: 616.36-008.51:616.364/.367-007.271-07-089.843]-053.31

Мета – вивчити особливості дифдіагностування холестатичних жовтяниць у дітей перших місяців життя, терміни і методи консервативного і/або хірургічного лікування до розвитку непоправних циротичних змін печінки.
Матеріали і методи. Об’єкт дослідження – 274 дитини віком від 1 до 8,5 місяця із клініко-біохімічними, інструментальними ознаками гепатобіліарної патології на фоні затримки фізичного і нервово-психічного розвитку. Методи дослідження: загальноклінічні, інструментальні методи, визначення маркерів генетичних захворювань, вірусних гепатитів, TORCH інфекцій; гістологічні дослідження біоптатів печінки, мультидисциплінарні консиліуми.
Результати. Під час обстеження дітей отримано такі результати: хвороба і синдром Байлера – 2, синдром Алажила – 4, тирозинемія – 1, дефіцит α1-антитрипсину – 1, хвороба Каролі – 1, галактоземія – 1, позапечінкові кісти холедоха – 2, біліарна атрезія (БА) – 56, неонатальні гепатити – 186 дітей. На тлі лікування (консервативного і хірургічного) поліпшилися або нормалізувалися біохімічні й клінічні показники. При деяких орфанних захворюваннях трансплантація печінки (ТП) у семи дітей забезпечила повноцінне якісне життя. Термін хіругічних втручань (операція Касаі, ОК) у випадках БА становив до 60 діб життя. Обсяги хірургічних втручань залежали від форми і виду БА, показів до ТП. У 37 дітей із БА проведено ТП. Померло троє дітей із холестатичним гепатитом через супутні множинні вроджені вади розвитку і критичні вроджені вади серця і крупних судин.
Висновки. Діагностування метаболічних спадкових орфанних холестатичних захворювань слід починати з неонатального скринінгу, але на цей час не для всіх цих захворювань наявний в Україні. Тому навіть до віку 1 місяць слід діагностувати орфанні захворювання з холестазом. ТП показана пацієнтам, у яких холестатичний процес діагностований пізно, у разі виникнення рецидивних холангів після ОК, наявності загрози формування мультиорганної недостатності.