УДК 616.36-002-099:547.262]-092.9:615.835.13

У дослідженнях показано широкий терапевтичний спектр впливу на організм інтервального гіпоксичного тренування (ІГТ), здатного підвищувати резистентність організму до пошкоджуючих факторів за рахунок індукування механізмів економного використання енергетичних ресурсів. Установлено, що у адаптованих до ІГТ тварин алкогольна інтоксикація супроводжується збільшенням активності супероксиддисмутази та глутатіонпероксидази у крові та тканинах печінки відносно щурів, що споживали етанол як єдине джерело пиття. За цих умов виявлено тенденцію до наростання загальної антиоксидантної активності та активності каталази відносно щурів, які тривалий час отримували етанол. При даній моделі у тварин спостерігається виражений потяг до алкоголю. Процес двофазний, що, очевидно, відображає етапність алкоголізації. Застосування на початку алкоголізації, як протекторного засобу, методу ІГТ відтерміновує фазу формування вираженого потягу до етанолу та зменшує кількість добового споживання спирту.

It was shown a wide therapeutic effects of intermittent hypoxic training (IHT) on the human organism which can increase the organism's resistance to damaging factors by inducing mechanisms of the safety use of energy resources. It was found that alcohol intoxication of animals adapted to IHT is accompanied by an increase in the activity of superoxide dismutase and glutathione peroxidase in the blood and liver tissue against rats that consumed ethanol as the only source of drink. A tendency to increase total antioxidant activity and catalase activity against rats that received ethanol for a long time under these conditions was revealed. Analyzing the process of consumption of ethanol solution by animals, we can conclude that animals have a pronounced craving for alcohol in this model of alcoholization. The application of IHT at the beginning of alcohol intoxication as a protective agent delays the phase of formation of a pronounced craving for ethanol and reduces the amount of daily alcohol consumption.

УДК 616.36:616.316:615.37:579.26

Борис Галина Зіновіївна. Клініко-експериментальне обґрунтування профілактики і лікування захворювань слинних залоз у хворих з гепатобіліарною патологією :  дис. ... канд. мед. наук : [спец.] 221, 22 / Г. З. Борис. - Одеса, 2020. - 165 с. - Бібліогр.: с. 134-162 (245 назв).

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального наукового завдання стоматології, а саме підвищення
ефективності профілактики та лікування захворювань слинних залоз у хворих з гепатобіліарною патологією на основі вивчення патогенезу їх
уражень та обгрунтування використання комплексної терапії, що володіє протизапальнними, антиоксидантними, імуномоделюючими та
гепатопротекторними властивостями.
1. Показано, що експериментальне моделювання токсичного гепатиту та дисбіозу підвищує рівень печінкових маркерів у сироватці крові щурів:
вміст загального білірубіну на 40 %, активність АлАТ на 85 %, активність ЛФ – у 4,0 раза. У гомогенатах привушних слинних залоз експериментальних тварин зростає вміст МДА – на 36 %, активність еластази – у 1,9 раза, активність уреази – у 2,3 раза, натомість знижується активність каталази та показник індексу АПІ – на 32 %.
2. Доведено, що експериментальний стеатогепатит та дисбіоз, також, сприяє зростанню маркерів запалення (вміст МДА – на 15,5-17,4 % та
активність еластази – на 9,1 %), збільшується показник мікробного обсіменіння (активність уреази – у 2,0-2,7 раза) у гомогенатах великих
слинних залоз піддослідних тварин. Натомість, у гомогенатах підщелепових слинних залоз знижується активність лізоциму у 7,7 раза і, як наслідок,
зростає ступінь дисбіозу – у 21,5 раза.
3 Показана здатність поліфункціонального засобу «Лізоцим-форте» нівелювати негативні зміни, як у слизових оболонках травного тракту щурів
(суттєве зниження активності еластази та уреази та зростання активності каталази), так і в гомогенатах великих слинних залоз тварин в умовах
моделювання експериментального стеатогепатиту та дисбіозу про що свідчить зниження вмісту МДА – у 1,2 раза, активності еластази на 33,3%, активності 132 у рази – у 1,3-2,6 раза. У гомогенатах підщелепових залоз підвищувалась активність лізоциму – у 6,6 раза та знижувався СД – у 8,6 раза.
4. Встановлено, що активність ферментів АсАТ, АлАТ, ЛФ та вміст ЗБ у сироватці крові хворих з захворюванням СЗ на тлі ГБП значно вищі, так
само, як і параметри ротової рідини, які свідчать про розвиток запалення у СЗ та органах порожнини рота (зниження АПІ та зростання СД), порівняно з даними осіб без соматичних захворювань. Застосування АДЗ «Лізоцимфорте» у комплексному лікуванні хворих з аліментарним сіалозом на тлі ГБП, дозволило суттєво та на тривалий час покращити вказані показники, а саме: знизити активність АлАТ – у 1,5 раза, АсАТ – у 2,4 раза, ЛФ – у 2,2 раза, вміст ЗБ – у 2,4 раза, СД – у 3,9 раза та підвищити АПІ у 1,7 раза.
5. Клінічні показники стану порожнини рота у хворих з захворюванням СЗ обтяжених ГБП були суттєво гірші порівняно з особами без соматичної
патології, а застосування у комплексному лікуванні таких хворих АДЗ «Лізоцим-форте» сприяло вагомому покращенню клінічних показників та
отриманню вираженого позитивного ефекту. Зокрема, індекс гігієни ОНІ–S знизився у 7,7 раза, індекс РМА у 7,9 раза та індекс РВІ у 6,9 раза, також, суттєво покращилась салівація та позитивно змінилося значення рН ротової рідини.

УДК  616.36:616–003.234]–06

Актуальність. Сучасна наука розглядає зміни кишкової мікробіоти як патогенетичну ланку розвитку багатьох хвороб, зокрема метаболічно-асоційованої жирової хвороби печінки та стеатозу печінки (МАСП). Хоча дисбіоз є на кожній стадії розвитку жирової хвороби печінки, дотепер точно не встановлені типові ознаки окремо для МАСП, що зумовлює актуальність та доцільність нашого дослідження.

Мета дослідження: охарактеризувати стан кишкової мікробіоти у пацієнтів з МАСП.

Матеріали та методи. Обстежено 19 пацієнтів, зних 14 амбулаторних пацієнтів з метаболічним синдромом та МАСП і 5 пацієнтів без метаболічного синдрому з інтактною печінкою, які істотно відрізнялись лише за індексом маси тіла, з аналогічними гендерно-віковим розподілом, артеріальним тиском, параметрами ліпідного та вуглеводного метаболізму. Крім стандартних клініко-лабораторних обстежень, пацієнтам проведений метагеномний аналіз мікробіому кишечника методом полімеразно-ланцюгової реакції у сертифікований лабораторії. Пацієнти лікувались та обстежувались відповідно до нормативних документів та Гельсінської декларації прав людини. Цифрові результати опрацьовано статистично, рівень вірогідностi р<0,05.

Результати. Зміни мікробіому кишечника у пацієнтів з жировою хворобою печінки починалися вже на стадії стеатозу та проявлялися збільшенням загальної бактеріальної маси на третину, нижчою кількістю облігатних штамів (Lactobacillus, Bifidobacterium, Bacteroides thetaiotaomicron, Akkemansia muciniphila) та збільшенням умісту умовно-патогенних штамів (Сlostridium perfringens, Klebsiellapneumonia, Klebsiella oxytoca, Escherichia coli enterоpathogenic, Shigella, Proteus, Salmonella) порівняно з пацієнтами з інтактною печінкою. Основну масу бактеріальних ДНК становили ДНК Bacteroidetes (50,66 %;порівняно з інтактною печінкою Δ= +8,29 %) та Firmicuts (31,97 ± 3,19 %; Δ= –10,87 %), тоді як 7,47 ± 2,69 %становили ДНК Actinobacteria (Δ= +40,41 %). Зміни метагеномного стану мікробіому кишечника пов’язані з масою тіла, системною гемоциркуляцією та ліпідним і вуглеводним метаболізмом.

Висновки. За умов жирової хвороби печінки вже на стадії стеатозу спостерігався кишковий дисбіоз зі збільшенням загальної бактеріальної маси, нижчою кількістю облігатних та збільшенням умовно-патогенних штамів, що через метаболічні впливи може зумовлювати прогресування хвороби печінки.

UDC 616.36-003.826-06-008.9:616.98:578.834.1

The combination of metabolic-associated liver disease starting with liver steatosis (MASLD) and coronavirus disease (COVID-19) in the clinic has not been sufficiently studied. We reviewed the literature on the combination of COVID-19 and liver steatosis in the Pubmed database and assessed the frequency of its manifestations in patients with COVID-19-associated community-acquired pneumonia of clinical group III by examining 22 inpatients aged 54.7±2.1 years. It was found that liver steatosis can either be a background condition or occur as a result of COVID-19 due to hepatocyte damage by the virus, excessive activation of the systemic inflammatory response, hypoxia, coagulopathy, endotheliitis, cardiac right ventricular failure, and drug-induced liver damage. Adverse effects on hepatocytes of high doses of glucocorticosteroids, azithromycin and several antiviral drugs have been described, which may be aggravated by taking them in combination with NSAIDs. Background liver disease is also important, as COVID-19 has been described to activate the persistence of hepatitis B and C viruses, and treatment of COVID-19 with massive doses of corticosteroids may affect viral replication. According to their own observations, 68% of inpatients with COVID-19-associated community-acquired pneumonia of clinical group III of mature age were diagnosed with MASLD, which was manifested by a heterogeneous structure with increased echogenicity (100%) with clear, even liver contours and non-expanded bile ducts and normal choledochus; moderate increase in liver size (92%), loss of liver vascular pattern (23%). At the same time, normal liver function tests and lipid metabolism were observed, moderate hyperglycaemia and a more pronounced inflammatory syndrome were noted. However, the course of pneumonia was more severe with lower oxygen saturation.

УДК 616.36-004-06+616.149-008.341.1+616.24-008-092

Резюме. Портопульмональна гіпертензія визначається як розвиток легеневої артеріальної гіпертензії на тлі портальної. Точну її поширеність важко визначити через відсутність рутинного скринінгу у пацієнтів з портальною гіпертензією. Гемодинамічні зміни, пов’язані з портальною гіпертензією, включно з гіпердинамічним станом, портосистемними шунтами та спланхнічною вазодилатацією, викликають значні порушення в легеневому судинному руслі та відіграють ключову роль у патогенезі захворювання.
Без лікування портопульмональна гіпертензія призводить до прогресуючої правосерцевої недостатності з поганим прогнозом. Незважаючи на те, що допплерівська ехокардіографія є найкращим інструментом початкового скринінгу для симптомних пацієнтів і кандидатів на трансплантацію печінки, катетеризація правих відділів серця залишається золотим стандартом для діагностики захворювання. Лікування пацієнтів з портопульмональною гіпертензією спрямоване на поліпшення серцевої функції, зменшення легеневого судинного опору, оптимізацію функціональної здатності. ЛАГ-специфічна терапія, яка включає агоністи простацикліну і його рецепторів, антагоністи рецепторів ендотеліну, інгібітори фосфодіестерази та стимулятори гуанілатциклази, відіграє ключову роль у лікуванні пацієнтів з портопульмональною гіпертензією. Невеликі неконтрольовані та нещодавні поодинокі рандомізовані контрольовані дослідження повідомили про багатообіцяючі результати вазодилататорної терапії щодо клінічного та гемодинамічного поліпшення хворих, що дозволило певній частині пацієнтів провести трансплантацію печінки. У цьому огляді обговорюються епідеміологія, підхід до діагностики та лікування хворих із портопульмональною гіпертензією. Для пошуку літературних джерел використовували базу даних MedLine на платформі PubMed і бібліотеку Cochrane за ключовими словами: portopulmonary hypertension, portal hypertension, lung arterial hypertension, liver cirrhosis, pulmonary complications.
Ключові слова: портопульмональна гіпертензія; легенева артеріальна гіпертензія; гемодинаміка; трансторакальна ехокардіографія; катетеризація серця; лікування; трансплантація печінки