УДК: 616.334-007.271-007.61-053.31-036-078.4-073.48

Гіпертрофічний пілоростеноз немовлят (ГПСН) характеризується звуженням пілоричного каналу, що зумовлює виникнення блювання без домішків 
жовчі і потребує хірургічного втручання. Виникнення ГПСН різниться серед етнічних груп у цілому світі, а частота виникнення становить 1–4 випадки на 1000 живих новонароджених. Незважаючи на поширеність ГПСН, чіткі етіологічні чинники захворювання не встановлені. Неспецифічна клінічна симптоматика захворювання в ранньому неонатальному періоді зумовлює певні труднощі в діагностуванні ГПСН. Це вказує нанеобхідність комплексного аналізу клінічних, лабораторних та ультрасонографічних даних для своєчасного встановлення діагнозу ГПСН, що попереджує розвиток тяжких водно-електролітних і метаболічних порушень. Дослідження C.W. Iqbal зі співавт. (2012) показує зв’язок ультрасонографічних (УСГ) розмірів пілоричного каналу з віком і масою тіла дитини. Основними УСГ-критеріями для діагностування ГПСН є довжина пілоричного каналу (ДПК) і товщина пілоричного м’яза (ТПМ). Проте граничні показання цих параметрів, які чітко розділяють пілоростеоз і пілороспазм, залишаються 
предметом дискусій. Інші параметри, зокрема, пілоричний об’єм і пілоричне співвідношення, не мають широкого застосування.
Водночас у деяких дослідженнях визначено УСГ-параметри залежно від основних клінічних проявів ГПСН – наявності симптому «оливи» і блювання «фонтаном», натомість не проведено комплексних досліджень, які б аналізували наявність/відсутність кореляційних зв’язків між УСГ-роз мірами пілоричного каналу та основними клініко-лабораторними параметрами.

Гіпертрофічний пілоростеноз (ГПС) у новонароджених є одним із найчастіших факторів блювання, який потребує хірургічного втручання [1,8,20]. Незважаючи на достатньо високу частоту цієї вади, етіологія захворювання чітко не встановлена [14,25]. ГПС характеризується стовщенням м’язів пілоричного відділу шлунка, яке зумовлює його обструкцію [6]. Переважно діагноз ГПС встановлюється на основі клінічного обстеження, зокрема, наявності симптому «оливи» та видимої перистальтики кишок [6,12,19]. Проте часто ці симптоми не виявляються під час клінічного обстеження дитини, що може зумовити запізнілу діагностику і, як наслідок, подальше блювання із суттєвими розладами водно-електролітного балансу, зневодненням організму і порушенням функції нирок [4,23]. Усе це зумовлює необхідність швидкого і точного встановлення діагнозу. Упродовж багатьох років основним діагностичним методом у дітей з підозрою на ГПС була рентгеноскопія. Незважаючи на високу точність рентгенологічних методів обстеження, вони несуть певні ризики, зокрема ризик виникнення блювання із можливою аспірацією, а крім того, це достатньо тривале обстеження зі значним променевим навантаженням [11]. У 1977 р. вперше використали ультрасонографію (УСГ) у діагностуванні ГПС [21]. Поступово УСГ стала основним діагностичним методом у дітей з підозрою на ГПС.