616.329-006.311.03-072.1-073.4:616-089.87

Esophageal hemangioma (EH) is an exceedingly rare benign vascular neoplasm, accoun-ting for less than 0.04 % of all endoscopic findings. Due to location and vascular nature, it poses significant diagnos-tic challenges and a high risk of life-threatening hemorrhage. Traditionally, surgical resection was the mainstay of treatment, but the paradigm has shifted toward minimally invasive endoscopic techniques at present. The purpose of the study was to highlight the importance of a multimodal diagnostic approach in differentiating rare EH from other subepithelial lesions, to demonstrate the feasibility, safety, and effectiveness of endoscopic submucosal dissection (ESD) for the treatment of a giant cavernous EH in the cervical esophagus and to provide an updated review of cur-rent diagnostic and therapeutic strategies based on recent clinical evidence. Case presentation. We report a clinical case of a 57-year-old female presenting with progressive dysphagia when drinking liquids. Endoscopy revealed a large soft elastic tuberculate cyanotic subepithelial mass on the posterior wall of the cervical esophagus, extending from 16 to 21 cm from the incisors (50 mm in length), which filled up to 2/3 of the esophageal lumen, flattened under pressure with the device and restored its shape. Endoscopic ultrasonography (EUS) confirmed a heterogeneous hypoechoic lesion within the submucosal layer with no active intralesional arterial blood flow. MSCT-angiography identified peripheral phleboliths, further supporting the diagnosis of a cavernous EH. The patient successfully under-went ESD. Despite the technical complexity, the lesion was resected en bloc without complications. Histopathology confirmed a cavernous hemangioma (ICD-O 9120/0). The patient was discharged on the second postoperative day. Conclusions. This case illustrates that advanced operative endoscopy, specifically ESD, is a safe and effective organ-preserving alternative to radical surgery for large EH, even in challenging anatomical locations such as the cervical esophagus. Multimodal imaging (EUS and MSCT) is crucial for accurate preoperative planning.

UDC 616.329-007.251-021.3-07-089

Boerhaave’s syndrome is a rare disease with an incidence of 3.1/1,000,000 per year, has a high mortality rate due to late diagnosis and difficulty in treatment. The purpose of the message is to draw the attention of doctors to the variety of clinical manifestations of Boerhaave’s syndrome, which complicates early diagnosis and decision making. Clinical observation of two patients with Boerhaave’s syndrome is presented. One patient was hospitalized 7 hours after the onset of pain in the upper left side, nausea, vomiting. Clinical examination, ultrasound and chest X-ray revealed no pathology. However, after 3 hours, the patient’s condition deteriorated sharply, emphysema of the neck and chest appeared. X-ray revealed left-sided pneumohemothorax. Thoracotomy revealed a 3.5-cm long rupture in the lower third of the esophagus on its left lateral wall, which was sutured. The chest cavity and mediasti-num are debrided and drained using tubes. A gastrostomy was formed. The postoperative period was complicated by multiple organ failure and sepsis. Patient was in the intensive care unit for 29 days. The esophageal wound healed on the 46th day and the patient was discharged for outpatient observation. Another patient was hospitalized three hours after onset of illness with a left-sided pneumohemothorax and acute abdomen symptoms. Chest tube on the left was placed and a dark brown liquid released under pressure. The peritonitis clinical symptoms prompted surgeons to perform urgent laparotomy during which no pathology of the abdominal organs was detected. Only after computed tomography, a rupture of the esophagus was diagnosed. As a result of delayed surgery, infection complications and sepsis developed, which led to the patient’s death.

Синдром Бурхаве є рідкісним станом із захворюва-ністю 3,1/1 000 000 на рік, має високий рівень смертності через пізню діагностику та труднощі в лікуванні. Мета: привернути увагу лікарів до різноманітності клінічних проявів синдро-му Бурхаве, що ускладнює ранню діагностику та прийняття рішень. Наведено клінічне спостереження двох пацієнтів із синдромом Бурхаве. Один хворий госпіталізований через 7 годин після появи болю у верхньому боці зліва, нудоти, блю-вання. При клінічному огляді, ультразвуковій діагностиці та рентгенологічному дослідженні патології не виявлено. Про-те через 3 години стан хворого різко погіршився, з’явилася емфізема шиї та грудної клітки. Рентгенологічно виявлено лівосторонній пневмогемоторакс. При торакотомії в нижній третині стравоходу на його лівій латеральній стінці виявлений розрив довжиною 3,5 см, який було зашито. Грудну порожнину та середостіння очищено і дреновано за допомогою трубок. Сформовано гастростому. Післяопераційний період усклад-нився поліорганною недостатністю та сепсисом. Пацієнт пе-ребував у відділенні інтенсивної терапії 29 днів. На 46-ту добу рана стравоходу зажила, хворий виписаний на амбулаторне спостереження. Інший пацієнт був госпіталізований через 3 години після початку захворювання з лівостороннім пневмо-гемотораксом та симптомами гострого живота. Встановлено грудну трубку ліворуч, під тиском виділилася темно-коричнева рідина. Клінічні симптоми перитоніту спонукали хірургів до термінової лапаротомії, під час якої патології органів черевної порожнини не виявлено. Лише при комп’ютерній томографії діагностували розрив стравоходу. Внаслідок пізньої операції розвинулись інфекційні ускладнення та сепсис, що призвело до смерті хворого.

 УДК 616.329/.33-002-06-07-08

Мета — проаналізувати результати діагностики та лікування ускладненої гастроезофагеальної рефлюксної хвороби (ГЕРХ).
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів діагностики та лікування 1232 пацієнтів з ускладненою ГЕРХ у Львівському обласному клінічному діагностичному центрі та лікарні швидкої медичної допомоги Святого Пантелеймона м. Львова — базі кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького в період із 2018 до 2023 р. Жінок було 690 (56 %), чоловіків — 542 (44 %). Середній вік пацієнтів становив (57,0 ± 4,5) року. Середній індекс маси тіла — 32,7 кг/ м 2 . Аналізували скарги й анамнез пацієнтів, тривалість симптомів, результати інструментальних досліджень (езофагогастродуоденоскопія, рентге-
носкопія шлунково-кишкового тракту зі сульфатом барію), способи та техніки операцій. Статистичний аналіз даних проведено за допомогою програми Statistica 10.0 (StatSoft).
Результати. Хворі з пептичною виразкою стравоходу отримували інгібітори протонної помпи, прокінетики. Через 4 — 16 тиж після консервативного лікування їм виконано лапароскопічну антирефлюксну операцію. У 4 хворих із пептичною стриктурою стравоходу проведено балонну дилатацію і консервативне лікування впродовж 12 тиж, у 9 хворих із верифікованим стравоходом Барретта — аргоноплазмову коагуляцію і/або радіочастотну абляцію. До операції впродовж 8 — 12 тиж усі пацієнти отримували інгібітори протонної помпи, 2 пацієнтів — після операції. У 10 пацієнтів із гострою кровотечею з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту виконано комбінований гемостаз (ін’єкційний + аргоноплазмова коагуляція) у поєднанні з інфузійною гемостатичною та противиразковою терапією. Прооперовано лапароскопічним методом 105 пацієнтів.
Висновки. Із ускладнень ГЕРХ стравохідно-шлункову кровотечу діагностовано у 14,3 % пацієнтів, грижу стравохідного отвору діафрагми — 90,5 %, стравохід Барретта з циліндричною стовпчастою метаплазією (columnar-lined esophagus, CLE) — у 7,9 %. Виконання комбінованого гемостазу (ін’єкційний + аргоноплазмова коагуляція) у поєднанні з інфузійною гемостатичною та противиразковою терапією дало
змогу зупинити кровотечу й підготувати пацієнтів до планового операційного втручання.
Ключові слова: гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, стравохід Барретта, кровотеча, пептична стриктура стравоходу, діагностика, лікування.