616.288.7-001-089.843 

Анотація.  Мета: з'ясувати проблеми і перспективи надання медичної допомоги постраждалим із травмою зовнішнього вуха.  Об'єкти і методи дослідження. У клініку упродовж 2006-2021 рр. госпіталізовано 54 пацієнтів з травмами зовніш­нього вуха. Обставинами отримання травми вуха були дорожньо-транспортні пригоди — 20 (37,1%), виробнича травма (падіння скла) — 12 (22,2%), укус собаки — б (11,1%), ножове поранення — 16 (29,6%). Час від моменту одержання трав­ми до госпіталізації знаходився в межах 1-23 год: до 1 год — 19 (35,2%), 1-3 год — 12 (22,2%), 3-12 год — 9 (16,7%), після 12 год — 14 (25,9%).  Результати. Усіх пацієнтів прооперовано: впродовж 1 год від госпіталізації — 26 (48,1 %), 2-4 год — 15 (27,8%), 5-8 год — 13 (24,1%). Одноетапні операції застосовано у 28 (51,9%) випадках, двоетапні — у 26 (48,1%). Автохрящ
для заміщення вади використано у 24 (44,4%), позавушний клапоть — у 26 (48,1%), повну реконструкцію вуха здійснено у 4 (7,5%) випадках. Післяопераційні ускладнення виникли у 7 (12,9%) пацієнтів.  Висновок. Головною проблемою надання медичної допомоги постраждалим із значними вадами вушної раковини є запізніле звертання в установи, що не мають досвіду пластичних операцій. Перспектива в розв'язанні проблеми полягає в генній інженерії та сучасних біотехнологіях.
Ключові слова:  травма вуха, первинна допомога, вторинна допомога, спеціалізована допомога, проблеми, перспективи.

УДК 616.288.6/.7-001-089.844

Резюме. Реконструктивна пластика зовнішнього вуха належить до складних пластичних операцій, яка дає можливість відновити відсутнє зовнішнє вухо або його окремі частини, втрачені при травмі. Метою статті є визначити диференційовані показання до хірургічної реконструкції вушної раковини з частковими посттравматичними дефектами. В основу роботи покладено аналіз результатів реконструктивних операцій 26 пацієнтів із частковими дефектами зовнішнього вуха. У дослідження внесено пацієнтів лише з дефектами вушної мушлі через отримані механічні пошкодження. Перед операцією ретельно аналізували дефект зовнішнього вуха - розміри, співвідношення його із завитком, протизавитком, мушлею та долькою. Особливу увагу звертали на стан навколишніх тканин (забруд­нення, життєздатність тканин). У 14 пацієнтів (53,8 %) був великий периферичний дефект верхньої третини вуш­ної раковини, у 8 осіб (30,8 %) - дефект, що залучав середню третину вуха, у 4 хворих (15,4 %) - нижню третину вуха. Всі пошкодження були однобічні. Основні контури вушної мушлі у більшості постраждалих були збережені - обриси завитка, протизавитка, вушна ямка. Щоб усунути дефект верхньої та середньої третин вуха, для 23 постраждалих використали позавушний клапоть на 1 етапі. Другий виконували через 5-8 тижнів - відсікали його від ложа. У 12 випадках ми використали двоетапну отопластику за І. ОіґґспЬасЬ із застосуванням автохряща. Відновлення дефекту нижнього відділу вушної раковини вважаємо найскладнішим у визначенні хірургічної тактики. Спочатку ми поетапно відновлювали м’які тканини з навколишніх частин. Через 5 місяців імплантували протез. Отже, відновлення часткових післятравматичних дефектів вушної раковини є складним і для досягнення задовільного результату хірургічної операції необхідні ретельний передопераційний аналіз, складання індивідуалізованого диференційованого плану проведення реконструктивної операції залежно від локалізації де­фекту, його розмірів та стану навколишніх тканин, щадне оперування.
Ключові слова: зовнішнє вухо, травма, частковий дефект, реконструкція.

УДК: 616.288.7:616-089.844

Мета роботи: встановити показання та розробити спосіб заміщення великих дефектів вушної раковини реберним хрящовим ав­тотрансплантатом.
Матеріали і методи. Двох пацієнтів чоловічої статі віком 22 і 43 роки прооперовано у Львівському обласному госпіталі ветеанів війни та репресованих імені Юрія Липи протягом 5 років (2000-2024 рр.) з дефектами верхньої і середньої третин вушної рако­ вини унаслідок ножового поранення та укусу собаки. Діагноз поставили, виходячи з даних огляду чоловіків. В одного госпіталі­ зованого зазначили забруднення рани, що потребувало інтенсивного її промивання та економної хірургічної обробки. Пацієнтів, яких помістили в клініку, були гемодинамічно стабільними..Після рутинних лабораторних досліджень у кожному випадку перед операцією прицільно фотографували вушну раковину з юридичних та тактичних мотивів. Чоловіків прооперували в день госпі­ талізації; метод вибору знеболювання - ендотрахеальний наркоз. Тривалість операцій - 1 год 25 хв; 2 год 10 хв. Забір хрящового автотрансплантата здійснювали з УП-УІИ ребер, враховуючи хондроархітектоніку реберної дуги. Пневмоторакс не виник у жод­ ному випадку.
Результати. Пацієнтам формували каркас вушної раковини з власного реберного хряща, яким відновлювали її форму і розміри. Каркас хряща покривали темноральною фасцією на судинній ніжці. На фасцію трансплантували розщеплений автотрансплантат. При травмі середньої частини вушної раковини потрібно відновити втрачені м'які покривні тканини і дефект хряща. Виконували двоетапну пластику - спочатку усували дефект м’яких тканин, а дальше - дефект хрящової тканини власним реберним хрящем. Ускладнень не було. Отримано задовільний косметичний результат.
Висновки. Травматичні дефекти верхньої і середньої третин вушної раковини, великі за розміром, потребують застосування трансплантатів. 

УДК 616.288.7–089.197.7–06–038–084

Резюме. Вродженою клаповухістю страждає близько 5% людства, що, як правило, є причиною виражених психо-соматичних розладів. Незважаючи на багаторічний досвід естетичної хірургії, дотепер не існує оптимального способу отопластики. Мета. Розробити методику хірургічної корекції вродженої відстовбурченості вух задля оптимізації безпосередніх та віддалених результатів отопластики. Матеріал і методи. Нами обстежено 120 пацієнтів з вродженою клаповухістю. Віддаль від соскоподібного відростка до вушної чаші більше за 20 мм та аурікуло-цефальний кут понад 30° вважали об'єктивною ознакою клаповухості. Хірургічну корекцію саме високої чаші та збільшеного аурікуло-цефального кута визначено
провідними векторами у розробці оригінальної методики отопластики. Під місцевою анестезією «S» – подібним розрізом шкіри просуваємось на глибину до охрястя задньої поверхні вушного хряща. Проводимо дугоподібний розріз хряща чаші на усю глибину, мобілізуємо за допомогою распатора охрястя та шкіру передньої поверхні вушної раковини від хрящової «пелюстки» до межі зовнішнього слухового проходу. Основу хрящової «пелюстки» розсікаємо на 2/3 товщини по вертикальній осі між ніжкою завитка та протикозелком. Завершальним етапом операції є ощадлива резекція надлишків шкіри, зашивання рани обвивним швом, ліквідація «мертвого» простору з метою профілактики гематом.
Результати. Використання запропонованої методики «пелюстки» 98 (81,3%) пацієнтів оцінили результат отопластики, як добрий, 17 (14,3%) пацієнтів оперованих оцінили результат корекції клаповухості, як задовільний. Незадоволеними результатом були 5 (4,3%) оперованих.
Висновки. Можна констатувати, що розроблена методика «пелюстки» надійно ліквідовує «пружини пам’ять форми», створюючи стабільний хрящовий каркас та природню форму зовнішнього вуха, одночасно мінімізуючи рецидивів клаповухості в майбутньому.
Ключові слова: естетична хірургія, клаповухість, отопластика, ускладнення, рецидиви, профілактика.

УДК 616.288.7-018.3-002:616-001.17-06

Мета роботи: прошаиізуваш результати лікування пацієнтів з хондроперихондритом, викликаним опік-,з: ? : траженням.
Матеріали і ш о р , Прсшшзвшо 18 пацієнтів, які перезвеш опіки толовії, у 12 (66,66 %) з них перебц захворювання усклад­
нився імрихондрнгом, хощроперихондригом - у 6 (33,34 %) хворих. Вік пацієнтів становив від 18 до б- рс кіз. Чаювіків було 16
(88,88 %), жінок—2 (11,12 %), У 15(83,33 Ж) пацієнтів було одностороннє ураження, у 3 (16,67 % ) - дзсстороанє.
Результати. У всіх пацієнтів лікування нернховдриту починали з місцевого застосування антисептик.; хлоргексцдин, розчин
бетадину/опейісєпт, декасав, мазі з аевомежмем, сульфцціазином срібла; та інші). Пацієнтам із поширеними опіками тіла про­
водиш інфузійну терапію для покращення мітфоциркуляції в рані сольовими, безсольовими і, за показаннями, білковими пре­
паатами, пацієнти отримували реосорбілакг, рінгер-лактаг пентоксифітін, трентал, актовегін, антиб^кіероноьні препарати. При
вираженому набряку проводили раннє дренування розрізом із видаленням некротичних тканин. Пре фодаг.-ванні некротичного
струпа виконували недрєкгомію з видаленням частини хряща в межах здорових тканин. При оголених хзящах, коли формування
грануляційної тканини було неможливим, проводили реваскулярнзадію оголеного хряща клаптем темюральної фасції на судин­
ній ніжці. Найпоширенішою причиною глибокого ошву* вушної раковини був опік полум'ям. В vds пацієнтів, у яких розвинувся
перихондрит, було діагностовано глибом опіки. Перихондрит і хоццроперихондрит вушної раковини - це дуже складне захворю­
вання, же вимагає комплексного медикаментозного лікування і швидкого оперативного втручання - дренування. В усіх випадках
наманишся зберегти оголений хрящ і -закрити його місцевими тканинами, нас