Практика показує, що болі лицевої ділянки голови сприймаються пацієнтами і лікарями, як прояв 
риносинуситу. Неможливість віддиференціювати риногенний від нериногенного болю голови  призводить до 
гіпердіагностики риносинуситу, а те, у свою чергу, до неадекватного лікування.
Метою нашого дослідження стало опрацювання клінічного випадку пацієнта з кластерними болями голо-
ви на тлі рецидивуючого риносинуситу.
Описано клінічний випадок пацієнта Х, 38 років, який звернувся із скаргами на приступоподібні, інтенсивні 
болі пекучого характеру у лобній ділянці голови зліва, що виникали вночі та супроводжувалися відчуттям за-
кладеності, лоскотання і свербіжу в носі та незначною кількістю слизових виділень. Болі тривали до 2-3 годин, їх інтенсивність не зменшувалася після прийому нестероїдних протизапальних препаратів. Також пацієнт відмічав одноразову блювоту на фоні болю, після чого остання дещо зменшилася і залишилося відчуття ниття (синяка) у ділянці брови зліва.
Проведено аналіз анамнезу, результати об’єктивного обстеження та комп’ютерної томографії порожнини  
носа і приносових пазух. З’ясовано  структурні та морфометричні особливості лобових, верхньощелепних, та 
клиноподібної пазух і комірок решітчастого лабіринту, проведено аналіз виявлених змін. Для корекції симп-
томатичного лікування призначено консультацію ненвропатолога. На підставі результатів огляду  пацієнту 
доповнено діагноз та відкориговано лікування. Після відкоректованого лікування, пацієнт відмітив зниження 
інтенсивності лицевого болю. Беручи до уваги полігамність симптомів риносинуситу, серед яких є і біль у лицевій ділянці  голови, інколи  важко віддифенціювати причину останнього. Тому пацієнтам із риносинуситами, у яких характер болю не є типовим, не відповідає важкості запалення слизової оболонки носової порожнини та приносових пазух та не піддається лікуванню,  необхідна консультації суміжних спеціалістів для визначення подальшої тактики лікування. 
Ключові слова: риносинусит, лобна пазуха, верхньощелепна пазуха, кластерний біль голови, носова перегородка.

 
Анотація. Розглянуто проблему поєднання хронічних риносинуситів із  синдромом обструктивного апное сну. Актуальність теми зумовлена високою поширеністю обох патологій у популяції, а також їх суттєвим впливом на якість життя та ризиком розвитку ускладнень. Хронічний  риносинусит визначається тривалістю запальних змін у ділянці носа та придаткових пазух понад три місяці й характеризується такими проявами як закладеність носа, виділення з носа та болем. Додаткову значущість має такий фенотип хронічного риносинуситу як алергічна хвороба центральних відділів носа, що часто трапляється у пацієнтів й може залишатися недостатньо діагностованою. Одонтогенний риносинусит  – ще один важливий аспект, оскільки патологія верхнього ряду зубів що межують з верхньощелеповою пазухою може призводити до вторинного запалення у ній та у носі. Представлені результати обстеження 37 пацієнтів різного віку й ступеня тяжкості синдрому обструктивного апное сну, у яких у 94,59 ± 3,72% випадків виявлено наявність хронічного риносинуситу. У 25 (67,57  ± 7,70 %)  алергічний риносинусит (23 (62,16 ± 7,71 %) із алергічною хворобою центральних відділів носа та 2 (5,41 ± 3,72 %) із тотальним поліпозом носа та пазух). У 12 (32,43 ± 7,70 %)   – 
вторинний одонтогенний хронічний риносинусит, у меншої частки пацієнтів 9 (24,32 ± 7,06 %)   виявлено порушення архітектоніки носа у вигляді 
викривлення або/та шипа носової перегородки. Частина осіб (18 пацієнтів) із хронічним алергічним запаленням не підозрювала про алергічний  патогенез процесу. У 7 осіб із встановленим раніше алергічним ринітом симптоми не контролювались належним чином і продовжували турбувати періодична закладеність носа та постназальні затікання. Алергологічна патологія носа та пазух часто поєднувалась або з одонтогенним процесом та/або із порушеннями архітектоніки носової порожнини. Отримані дані підтверджують наявність тісного взаємозв’язку між синдромом обструктивного апноє сну і запальними процесами у носі й придаткових пазухах. При цьому часто потрібний інтегрований підхід, що поєднує отоларингологічні, стоматологічні та алергологічні методи діагностики й лікування. Комбінація декількох різновидів хронічних 
риносинуситів у одного хворого ускладнюють клінічну картину, призводячи до більш виражених епізодів зупинки дихання й підвищеної сонливості вдень, ризику ускладнень при супутній серцево-судинній патології. Результати роботи вказують на необхідність вчасної діагностики та комплексного лікування первинних і вторинних різновидів хронічного риносинуситу, включно з усуненням стоматологічної патології, корекцією анатомічних порушень архітектоніки носової порожнини, контролю алергологічної патології носа, що забезпечить зменшення загального навантаження на дихальну систему під час сну. 
Ключові слова:  хронічний риносинусит, синдром обструктивного апное сну, алергічна хвороба центральних відділів носа, одонтогенний 
риносинусит, викривлення носової перегородки