УДК : 616-089-059-038:616-053.9

Стратифікація ризику пацієнта старшого віку та вибір хірургічної стратегії здійснюються з урахуванням крихкості, що є незалежним фактором ризику несприятливих подій після несерцевої хірургії. Комплексна підготовка до операційних втручань пацієнта із крихкістю входить у програму преабілітації, що активно впроваджується в сучасну світову практику. Мета: проаналізувати показник крихкості у пацієнтів із супутньою серцево-судинною патологією, яким проведені планові некардіальні операції, оцінити взаємозв’язок крихкості з клінічними характеристиками, результатами інструментальних та лабораторних обстежень, перебігом періопераційного періоду, лікарняною смертністю. Оцінити значення крихкості для доопераційної стратифікації з метою поліпшення післяопераційного періоду. Матеріали та методи. Ступінь крихкості доопераційно визначено 150 пацієнтам, які перенесли планову некардіохірургічну операцію та мали супутню серцево-судинну патологію. Проаналізовано функціональну здатність, фізичний статус за ASA, клінічні фактори ризику, результати сонографії серця, динаміку 12-канальної ЕКГ, показники загальноклінічного та біохімічного аналізів крові, визначено рівень NT-proBNP. Для оцінки крихкості використано клінічну шкалу крихкості. Результати. Крихкість встановлена у 28 % пацієнтів. Дві третини з них були чоловіками. У пацієнтів із крихкістю була нижча функціональна спроможність. Вони мали більше супутніх захворювань (цукровий діабет, анемія, серцево-судинні хвороби, вищий рівень креатиніну, трансаміназ) та вищий показник індексу серцевого ризику (RCRI). Більшість із них (81 %) належали до класу ASA III. Для крихких пацієнтів типовими були ознаки дисфункції (зниження фракції викиду, підвищення індексу Теі, вкорочення часу викиду в аорту, порушення діастолічного розслаблення) та ремоделювання (зміна геометрії) лівого шлуночка. У них виявлено вірогідно вищі значення натрійуретичного пептиду та середньої ЧСС, тенденцію до подовження інтервалу QT. Крихкі пацієнти довше перебували у стаціонарі, 43 % потребували інтенсивної терапії в післяопераційному періоді (на противагу 6,5 % пацієнтів без крихкості). Більше третини з них були повторно госпіталізовані протягом періоду спостереження. Половина осіб із крихкістю померли (у групі без крихкості — 3,7 %), серед них 75 % на стаціонарному етапі, середній час до смерті становив 23,67 ± 2,44 дня. Висновки. Крихкість асоціюється зі зниженням функціональної спроможності, коморбідністю, вищим ризиком анестезії, потребою в інтенсивній терапії, довшим перебуванням у стаціонарі, підвищеною летальністю. Клінічна шкала крихкості є доступним та надійним діагностичним тестом стратифікації пацієнтів з метою оптимізації та поліпшення післяопераційного відновлення, результатів операції та якості надання медичної допомоги.

Background. Risk stratification in elderly patients and the choice of surgical strategy are performed with consideration of frailty, which is an independent risk factor for adverse outcomes after non-cardiac surgery. Comprehensive preoperative preparation of frail patients is part of prehabilitation programs that are actively being implemented in modern medical practice. Goals of study was to analyze the level of frailty in patients with concomitant cardiovascular disease undergoing elective non-cardiac surgery; to assess the relationship between frailty and clinical characteristics, instrumental and laboratory findings, perioperative course, and in-hospital mortality; consequently, to evaluate the role of frailty in preoperative risk stratification to improve postoperative outcomes. Materials and methods. Frailty was assessed preoperatively in 150 patients who underwent elective non-cardiac surgery and had concomitant cardiovascular pathology. Functional capacity, physical status according to the ASA classification, clinical risk factors, echocardiographic findings, 12-lead ECG dynamics, general clinical and biochemical blood parameters, and NT-proBNP levels were analyzed. Frailty was evaluated using the Clinical Frailty Scale. Results. Frailty was identified in 28 % of patients, two-thirds of whom were male. Frail patients demonstrated lower functional capacity and had a higher burden of comorbidities (diabetes mellitus, anemia, cardiovascular diseases, higher creatinine and transaminase levels) as well as a higher Revised Cardiac Risk Index. Most of them (81 %) were classified as ASA III. Frail patients commonly exhibited signs of left ventricular dysfunction (reduced ejection fraction, increased Tei index, shortened aortic ejection time, impaired diastolic relaxation) and remodeling (changes in geometry). They also had significantly higher levels of natriuretic peptide, higher mean heart rate, and a tendency toward QT interval prolongation. Frail patients had longer hospital stays, and 43 % required postoperative intensive care (compared to 6.5 % of non-frail patients). More than one-third were rehospitalized during the follow-up period. Half of the frail patients died (compared to 3.7 % in the non-frail group), with 75 % of deaths occurring during hospitalization; the mean time to death was 23.67 ± 2.44 days. Conclusions. Frailty is associated with reduced functional capacity, higher comorbidity burden, increased anesthetic risk, greater need for intensive care, longer hospital stay, and higher mortality. The Clinical Frailty Scale is an accessible and reliable tool for patient stratification, aimed at optimizing post­operative recovery, improving surgical outcomes, and enhancing the quality of medical care.

 UDC: 616-089.844.168.1-06:616.211-00724

Background, Pollybeak deformity is the most common delayed complication o f rhinoplasty. The pre­
vention practicehave not been fully determined. The purpose was to analyze and evaluate the results o f using
different variants ofsurgical approaches and modified methods of preservation rhinoplasty and their importance in
preventing the development o f pollybeak deformity. Materials and methods. The study included 154 patients with
similar aesthetic nasal deformities. They were divided into 3 groups, depending on the techniques and methods of
rhinoplasty applied. In group l (68 patients), the cartilaginous skeleton of the nasal Up was isolated supraperiehon-
drially, then, crossing the Pitanguy’s ligament and the scroll ligament complex, the dorsum o f the nose was isolated supraperichondrially in the cartilaginous part, and subperiosteally in the bone part. In group 2 (27patients), the cartilaginous skeleton of the tip of the nose was isolated subperichondrially and, without crossing the Pitanguy’s ligament, scission o f this ligament was performed vertically. In this type of access, the scroll ligament complex was no damaged. The dorsum of the nose was excised subperichondrially and subperiosteally. In group 3 (59 patients), soft tissue separation was performed under the perichondrium and under the periosteum. A suture was placed between the anterior septal angle and the Pitanguy’s ligament in the supratip region. Results. Pollybeak deformity ingroups /, 2, and 3 occurred in 14(20.6 %), 3(11.1 %), and 2(3.4 %) cases, respectively. 11 (16.2 %), 3(11.1 %), and 2 (3.4 %) patients developed a mild degree., respectively. Moderatand severe cases were detected only in group Jo f the study: in  2 (2.9 %)  and 1(1.5%) patients, respectively. The rhinoplasty method used ingroup 3 allowed to significantly (p < 0.05) reduce the overallfrequency of mild pollybeak deformity compared to group l. Conclusions.
Preventing the development of pollybeak deformity involves the application of modified techniques.
Keywords: preserving rhinoplasty; complications; pollybeak deformity; prevention

УДК 616-089.844:616.211

Резюме. Естетична корекція носа, тобто ринопластика на сьогодні є однією з найпопулярніших операцій у пластичній естетичній хірургії. Показник кількості таких операцій, звичайно, є досить варіабельним та залежить від економіки, достатку населення, впливу локальних та світових епідемій тощо. Проте як у світовій статистиці, так і в українській з кожним роком відзначається позитивна динаміка щодо кількості проведених ринопла-
стик.
Мета. Оцінити різні варіанти органозберігаючих хірургічних доступів при первинній естетичній корекції носа та їх вплив на виникнення пізніх післяопераційних естетичних ускладнень.
Матеріал і методи. У хірургічному відділенні Львівської міської косметологічної лікарні в 2016-2020 рр. проведено 462 первинні ринопластики.
УВсім пацієнтам проводилась передопераційна консультація з плануванням хірургічного втручання. Пацієнти були розділені на 2 групи.
Результати. В цьому дослідженні, як у першій, так і в другій групі, частота Pollybeak deformity є досить високою, як в абсолютних показниках, так і в порівнянні з частотністю інших пізніх естетичних ускладнень. Однак, у 2 групі відзначалось різке зменшення частоти цього ускладнення, порівняно з 1 групою, - 11,1% щодо 20,6%. Причиною Pollybeak deformity в 1 групі могло бути надмірне розростання фіброзної тканини в надкінчиковій зоні, що призводило до руйнування Pitanguy’s lig. та Scroll Ligament Complex. У 2 групі, де Pitanguy’s lig. не пересікалась, а тільки вертикально розшаровувалась, при цьому не втрачалось з’єднання між цією зв’язкою та SMAS у надкінчиковій зоні, а також не руйнувався SLC, де дзьобоподібна деформація хоч і спостерігалася - 11,1%, проте була в легкій формі і не потребувала хірургічного лікування.
Висновки. Ринопластика є однією з найскладніших операцій. Відсоток ускладнень після ринопластики на сьогодні залишається досить високим. Відсоток деформацій носа як ускладнення ринопластики залежить від методів доступів та технік виконання хірургічної корекції носа. Для попередження дзьобоподібної деформації носа як ускладнення первинної ринопластики та зменшення частоти цього ускладнення потрібно більш детально вивчити причини виникнення та методи профілактики.
Ключові слова: деформації носа, ринопластика, типи ринопластик, ускладнення  ринопластики, дзьобоподібний ніс, деформація кінчика носа, лікування, профілактика.

УДК 616-089.843:355.01(477)

Одним з провідних напрямків розвитку української медицини впродовж останніх декількох років є трансплантація органів, адже це метод лікування, який залишається останньою надією на порятунок, коли будь-які інші методи вже неефективні. Та, попри успіхи у цій сфері, виникають і проблемні моменти, основний з яких – нестача донорських органів. Головною причиною даного дефіциту вважається незгода родичів на вилучення органів, у зв’язку з низьким рівнем інформованості населення щодо процедури констатації смерті мозку. Та, не зважаючи на це, а також попри тяжкі умови праці в часі війни, українська трансплантологія безупинно розвивається, про що свідчать дані МОЗ та Українського центру трансплант-координації. Значним успіхом у сфері трансплантології є нещодавно проведена друга в Україні та перша, здійснена самостійно українськими лікарями, трансплантація легень.

Мета роботи: проаналізувати власний досвід виконання роботичних операцій.
Матеріали і методи. На базі Першого територіального медичного об’єднання м. Львова Лікарня Святого Пантелеймона та кафедри хірургії, пластичної хірургії та ендоскопії ФПДО Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького проведено 45 роботичних операції за допомогою системи da Vinci S з грудня 2020 р. до лютого 2023 р. Дорослих пацієнтів було 31, дітей – 14.
Результати досліджень та їх обговорення. Середня тривалість операції – (210±15) хв, середній ліжкодень – (2±1,2) дня. Не було жодних інтраопераційних ускладнень та конверсій. Перевагами виконання роботичних операцій, на нашу думку, були: стабілізований тривимірний стереоскопічний контроль операційного поля, підвищена чіткість зображення та сприйняття глибини позастандартним лапароскопічним монітором, цифрове 20-кратне збільшення високої чіткості забезпечувало більшу впевненість у точності хірургічних маніпуляцій, підвищена маневреність інструментів створила додатковий ступінь свободи від п’яти рухів до семи у хірургічному полі в пацієнтів з тяжкою хірургічною патологією. Це дозволяє значно зменшити число інтраопераційних ускладнень (кровотечі, ушкодження інших органів).
Ключові слова: роботична хірургія; роботична система da Vinci; мініінвазійні технології.