616.381-07-072.1

Резюме.  Актуальність. Лапароскопічні операції стають пріоритетними у хірургії захворювань органів
черевної порожнини, маючи низку переваг перед відкритими втручаннями. Тривалий т с релапаротомія
була і залишається основним способом усунення післяопераційних ускладнень. Роль і ефективність рела-
пароскопії у ліквідації ускладнень залишаються не вивченими. Мета: з’ясувати ефективність і доціль­
ність використання релапароскопії для усунення ускладнень після лапароскопічних операцій. Матеріали
та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів лікування оперованих лапароскопічно, з
них у плановому порядку — 943 (48,8 %), ургентно —  988 (51,2 %). Більшість оперованих у плановому
порядку — 55і (58,4% ) — становили хворі із хронічним калькульозним холециститом. Чотирипортовий
спосіб застосовано у 547випадках, одштортовий — у 4(0,7% ). У невідкладному порядку виконано 421
лапароскопічну холецистектомію при явищах блокованого жовчного міхура, місцевого або дифузного пе­
ритоніту. Лапаростпічну тендектомію виконано 445 хворим. Явища гострої спадкової непрохідності
тонкої кишки усунуто лапароскопічно у 122 пацієнтів, із них обтураційної — 83, странгуляційної — 39.
Адгезіолізис у хворих зі спотовою хворобою застосовано у 122 пацієнтів. Лапароскопічні герніотомії, ало-
гертоттстшси виконано 39 пацієнтам, із них пахових — 21, пупкових — 13, післяопераційних— 5. Рукавні
резекції застосовано 10 особам із  морбідним ожирінням. У 126 випадках основною метою лагшроскотчної
операції були: оцінка поширеності злоякісного пухлинного процесу, біопсія метастазів, лімфатичних вузлів
для патвморфолтічтго дослідження. Результати, Післяопераційні ускладнення розвинулися у 53(2,7 Щ
оперованих лапароскопічно, з них після планових втручань — 0,8 %, невідкладних — 1,9 %: внутрішня
кровотеча — 16 (0,8-% ), жовчетеча у черевну порожнину — ІЗ (0,6 %), рання, спадкова непрохідність
тонкої кишки — II (0,5 %), абсцес/перитоніт —  13(0,6 ). Релапаротомії виконано 7 хворим (0,3 %),
із них після планових втручань 4(0,2% ) і 3 ургентні (0, /  %), здебільшого при нестабільній гемодинаміці
та септичному стані. Летальних випадків у цій групі не було. Релапароаатію для діагностики й усунен­
ня післяопераційних ускладнень застосовано у 28 (1,4 %) випадках, із них після планових втручань —  10
(0,5 %), ургентних —  18 (0,9 %), без летальності. Конверсію вимушено застосовано після релапароскопії
16 пацієнтам (57,1 %), здебільшого через труднощі у верифікації життєздатності кишки та зупинки
кровотечі. Померли після операції двоє хворих (12,5 %) від поліорганноїнедостатності, сепсису, тромбо-
емболіїлегеневої артерії. Висновки. І. Релапароскопія є ефективним способом діагностики та ліквідації
ускладнень в оперованих лапароскопічно. 2. Релапароскопію доцільно використовувати лише за умови
гемодинамічної стабільності пацієнта. 3. Релапароскопія з конверсією призводить до найгірших резуль­
татів у хворих із післяопераційними ускладненнями.
Ключові слова:  лапароскопічно хірургія; післяопераційні ускладнення; релапароскопія

УДК: 616"364"(063) 

Дана робота присвячена поширеному патологічному стану, особливо актуальному серед військовослужбовців, в яких він виникає внаслідок інтенсивних фізичних навантажень і важких умов праці. За особистими спостереженнями за останні 2 роки значно зросла кількість пацієнтів саме з поперековою радикулопатією, і більша частина цих пацієнтів – військові. Дана патологія має негативний вплив на якість життя та працездатність. Метою даної роботи є оцінити якість життя пацієнтів з поперековою радикулопатією до та після проведеного курсу реабілітації. 

Плеврит є одним із захворювань органів дихання, який займає чималу питому вагу в пульмонології.
Ця патологія складає 3,8-6,5% від усіх випадків легеневих захворювань.
На сьогодні плевральний випіт діагностується близько у 1 млн хворих на Україні. Ураження плеври спостерігається у 5-10% хворих, які лікуються в стаціонарних умовах.
Плеврити за останні десятиріччя набули соціально-економічного значення через те, що спричиняють періоди непрацездатності, призводять до інвалідності хворих.
У цьому зв’язку вивчення нової літератури з даного питання, здійснення узагальнення сучасних наукових матеріалів та подання у вигляді монографічного видання має важливе значення як для студентів, так і для лікарів, особливо пульмонологів, фтизіатрів, торакальних хірургів, сімейних лікарів та терапевтів.
Монографія містить опис анатомо-фізіологічних особливостей органів дихання, етіології, патогенезу, класифікації, клінічної картини, діагностики і диференціальної діагностики, ускладнень, невідкладної допомоги та принципів лікування і профілактики плевритів.
Четверте видання зазнало суттєвих змін. Доповнені і розширені 1, 2, 4, 5, 6 та 11 глави, в яких висвітлюються питання анато-фізіологічних особливостей плеври, патогенезу клінічної картини та лікування плевритів.
Особливу увагу звернуто на особливості клінічного перебігу різних видів плевриту та їх диференційоване лікування.
Книга ілюстрована схемами, таблицями, малюнками і закінчується списком використаної літератури.