УДК 351.77:578.834.1]-036.22(477)

Медична реформа відкрила можливості для медичних закладів щодо конкуренції за пацієнта. Проте також виникає загроза, що не всі медичні заклади зможуть функціонувати без залучення додаткових коштів з місцевих бюджетів, а також надавати послуги з відповідною якістю для пацієнта. Тож постає питання інтеграції діяльності медичних комунальних неприбуткових підприємств (КНП) сусідніх територіальних громад (ТГ) з метою оптимізації використання наявних обмежених матеріально-фінансових ресурсів для покращення охорони здоров’я населення ТГ в межах певного регіону на засадах співпраці, співфінансування і співвласності. Реформа системи охорони здоров’я (СОЗ) України спрямована на покращення результатів охорони здоров’я та забезпечення більш ефективного використання фінансових ресурсів на всіх рівнях управління СОЗ. Це комплекс заходів, що має охоплювати всі рівні медичної допомоги, але його впровадження розпочалося з ПМД, оскільки цей рівень визнано життєво важливим. На відміну від вторинної медичної допомоги, яка здебільшого пов’язана з лікуванням, ПМД фокусується на забезпеченні добробуту людини, насамперед має на меті допомогти людям уникнути захворювань, а також зберегти якість життя. На відміну від спеціалізованої допомоги. послуги ПМД передбачають популяризацію здорового способу життя в ТГ, запобігання найтяжчим захворюванням, а також здійснення післяопераційної реабілітації. Крім того, ПМД – це спільна відповідальність держави та громадян. Не секрет, що причинами відтоку населення із сільських і віддалених громад є відсутність якісних послуг у тому числі у сфері охорони здоров’я, а також нестача робочих місць. Реформа СОЗ України на сучасному етапі спрямована на покращення результатів охорони здоров’я та забезпечення більш ефективного використання фінансових ресурсів на всіх рівнях управління СОЗ. Надалі мережа КНП буде інтегруватися в медичні об’єднання (ТМО й корпорації) як за інтенсивністю медичної допомоги, так і територіально, щоб уникати надмірної конкуренції та забезпечити необхідну концентрацію ресурсів для ефективного функціонування СОЗ у цілому. 

УДК 351.77 :578.834.1]-036.22(477)

Пандемія COVID-19 показала, що система охорони здоров’я України як і низка інших країн не готова до чергової кризи такого масштабу. Виникла нагальна потреба розробки екстрених стратегічних заходів, в масштабах країни і у всіх сферах, необхідних для підготовки до чергової хвилі цієї епідемії чи інших епідемій. Це включає ефективніше управління медичним персоналом, впровадження мобільних технологій та ІТ-рішень, корисних у боротьбі з пандемією, а також розробка відповідних комунікаційних стратегій під час кризи для протидії маніпуляції громадською думкою. У більшості країн світу розроблені рекомендації уряду для виконання у разі майбутньої епідемії або надзвичайної військової ситуації. Необхідність модифікації системи охорони здоров’я є зрозумілим і перезрілим питанням, добревідомим як експертам, так і особам, що приймають рішення в цій галузі, та громадянам, які користуються медичними послугами. До цього часу, хоча деякі недоліки системи були очевидними (одним із них є недостатнє фінансування), існувала низка сумнівів щодо пріоритетних напрямків змін у системі охорони здоров’я України. Водночас бракувало належних умов, включаючи усвідомлення важливості охорони здоров’я серед державних органів влади та громадськості. Пандемія COVID-19 дозволила зрозуміти ключові проблеми чіткіше ніж раніше і водночас сприяла значному збільшенню соціальної та політичної згоди для впровадження цих змін. Нам потрібно скористатися нинішнім моментом та внести зміни, які в короткостроковій і довгостроковій перспективі сприяли б поліпшенню якості здоров'я громадян та поліпшенню соціально-економічної ситуації. Ключовими моментами тривалого та складного процесу оптимізації системи охорони здоров’я є підвищення рівня обізнаності про важливість охорони здоров’я для суспільства та економіки. У статті демонструється необхідність розробки низки системних рекомендацій, які в умовах кризи необхідно впровадити урядом та структурами державних адміністрацій та виконавчими службами на місцях, щоб максимально забезпечити населення на випадок кризових ситуацій і надзвичайних випадків, перш за все – майбутньої епідемічної чи мілітарної загрози для населення