УДК 159.9:81’234:61

У статті досліджено ефективну мовленнєву комунікацію лікаря/лікарки з пацієнтом/пацієнткою в психолінгвістичному аспекті. Актуальність теми зумовлена потребою у створенні не травматичної, екологічної та результативної взаємодії в комунікативній системі «лікар/лікарка – пацієнт/пацієнтка», що особливо важливо у ситуаціях повідомлення складної, невтішної або критичної медичної інформації. Метою статті є з’ясування основних комунікативних стратегій і тактик, які сприяють збереженню психологічного комфорту пацієнта/пацієнтки, а також підвищують ефективність професійного спілкування медичного працівника працівниці. Об’єктом дослідження постає мовленнєва діяльність лікаря/лікар-
ки у процесі фахової комунікації, а предметом – психолінгвістичні особливості реалізації мовленнєвої взаємодії в галузі охорони здоров’я та соціального захисту. У процесі аналізу виявлено, що успішна комунікація передбачає не лише коректне застосування медичної термінології,
але й формування змістовно та емоційно збалансованих мовленнєвих актів, які відповідають принципам діалогічної взаємодії, психологічної підтримки та толерантності. Розглянуто комунікативні стратегії, з-поміж яких особливо виокремлюються емпатійність, коректність висловлювань, адаптація медичної інформації до рівня розуміння пацієнта/пацієнтки, а також тактики пом’якшення, поступового повідомлення та утримання емоційного контакту як засоби підвищення довіри та співпраці. У висновках наголошується, що комунікативна компетентність лікаря/лікарки є важливим складником професійної успішності, що безпосередньо впливає на якість лікувального процесу та задоволеність пацієнтів. Формування цієї компетентності має стати обов’язковою частиною медичної освіти, оскільки вміння ефективно і чутливо спілкуватися є ключовим чинником у покращенні результатів медичного втручання та психологічного стану пацієнтів.

Ключові слова: психолінгвістика, комунікація, лікар/лікарка, пацієнт/пацієнтка, емпатія, стратегія, тактика, діалог, мовленнєва взаємодія.

УДК 159.9

Ілюзії як феномен психіки має малу історію дослідження. Проте він є важливим для розумін-
ня бачення людиною світу та себе як об'єкта та суб'єкта існування в цьому світі і зокрема відіграє 
провідну роль у розумінні нами навколишнього світу, його можливостей пізнання.
Ілюзія – це помилкове, спотворене, викривлене. що має природне або неприродне зовнішнє 
оформлення, що супроводжується більшою чи меншою афективною реакцією суб'єктивно-репер-
цептивне відчуття чи сприйняття об'єктивно існуючого предмета, явища чи дії.
Автори ставлять перед собою завдання пояснення цього феномену, як інструмент розуміння 
світу, його трактування та обмеження, які він (феномен ілюзій) накладає на здатність пізнати себе та 
оточуючий світ. А також розкрити його природу.
Охарактеризовано низку принципово різних ілюзорних феноменів: ілюзії фізичні і фізіоло-
гічні; елементарні неврологічні ілюзії відчуття; ілюзії органічні (дисметаморфопсії та ін.); ілюзії 
рефлекторні (синестезії); ілюзії функціональні (парейдолічні; рефлекторні і функціональні ілюзії 
принципово відрізняються від рефлекторних і функціональних галюцинацій так як взагалі ілюзії 
відрізняються від галюцинацій); ілюзії психічні (психогенні, афективні) 
ілюзії гіпнотичні (навіювання при відкритих очах); ілюзії при синдромах поїраного свідомо-
сті; ілюзії хибного впізнавання; ілюзії інтерпретативні, абсурдні аутосуггестивні тощо.
Існують ілюзії уваги, афективні ілюзії та парейдолічні ілюзії. Охарактеризовано кожну із 
них. Виокремлено п’ять суттєвих ознак ілюзій: наявність об’єктивного предмету чи явища, що дійс-
но існує; помилкове, спотворене відчуття та сприйняття предмету чи явища; суб’єктивна оцінка 
предмету чи явища, що спотворено сприймається в якості такого, що реально існує; участь інте-
лектуальної (мислительної) активності суб’єкту при формуванні феномену; сенсорний, чуттєвий 
характер феномену. 

УДК: 159.9:316.6

У дослідженні взяли участь 612 здобувачів вищої освіти закладів ІІІ та IV рівнівакредитації м. Львова (середній вік 20,31 ± 2,99 років), з них: 351 чоловік та 261 жінка.Усі респонденти самостійно заповнювали два опитувальники: опитувальник Порівняльногоіндексу почуття неповноцінності (для визначення наявності чи відсутності феноменавласної неповноцінності) та 10-пунктовий опитувальник рис особистості (для визначеннята вимірювання глибинних психологічних рис).Метою роботи було досліджування рис особистості залежно від феномена власноїнеповноцінності.У результаті проведеного дослідження встановлено, що у групі осіб з індексом над-цінності феномена власної неповноцінності були найнижчі середні бали чотирьох рисособистості: екстраверсії, дружелюбності, добросовісності та емоційної стабільності(p < 0,05 проти осіб без феномена зміненої самооцінки).Середні значення щодо відкритості новому досвіду достовірно не відрізнялись між ана-лізованими групами, а найбільше значення виявлено в групі осіб з індексом надцінностіфеномена власної неповноцінності.Отримані унікальні результати, що важливі для практичного застосування, зокрема,для розроблення ефективних стратегій психотерапії та психологічної підтримки людей,які стикаються з феноменом власної неповноцінності, залежно від змінених рис особистості.