Ресинхронізаційна терапія – сучасний метод лікування пацієнтів із серцевою недостатністю та систолічною дисфункцією лівого шлуночка в поєднанні з порушеннями внутрішньошлуночкової провідності. Суть ресинхронізаційної терапії полягає у відновленні передсердно шлуночкової, внутрішньошлуночкової та міжшлуночкової синхронії, що дає змогу забезпечити координацію роботи шлуночків та покращити їх систолічну функцію. Існує два основних методи ресинхронізаційної терапії – бівентрикулярна кардіостимуляція та стимуляція провідної системи серця. «Класичним» методом ресинхронізаційної терапії з найбільшою доказовою базою є бівентрикулярна кардіостимуляція. Проте останнім часом велика увага приділяється стимуляції провідної системи, що є відносно новим методом ресинхронізації. За багатьма критеріями стимуляція провідної системи, а особливо зони лівої ніжки пучка Гіса, не лише зіставна з бівентрикулярною кардіостимуляцією, а навіть має переваги порівняно з нею. У деяких випадках для
досягнення кращого ресинхронізаційного ефекту застосовують методи оптимізації ресинхронізаційної терапії, які полягають в одночасній стимуляції більшої кількості локусів, а також у поєднанні бівентрикулярної кардіостимуляції та стимуляції провідної системи (LOT CRT, HOT CRT). У цьому огляді проаналізовано клінічні аспекти та особливості застосування різних методик ресинхронізації, їх переваги і недоліки.