УДК: 81’42:614

У статті досліджено теоретичні засади та прикладні аспекти інклюзивної лінгвістики в медичній комунікації, яка формується на перехресті мовознавства, медичної етики, соціолінгвістики та когнітивної науки. Розглядається інклюзивна лінгвістика як міждисциплінарна парадигма, що передбачає використання мовних засобів, спрямованих на забезпечення справедливого, етичного та ефективного доступу до медичної інформації для різних категорій пацієнтів. Метою дослідження є окреслення мовних стратегій, дискурсивних практик та вербальних механізмів, які мінімізують соціальні, когнітивні й культурні бар’єри у сфері медичної комунікації, сприяють уникненню дискримінації, підвищують рівень довіри до медичних працівників і забезпечують гуманну та персоналізовану взаємодію з пацієнтом. Аналіз здійснювався на основі широкого джерельного корпусу, що охоплює 20 наукових статей з медицини, 145 мовних фрагментів з офіційних документів системи охорони здоров’я (інструкцій, клінічних протоколів, довідкових матеріалів), 34 тексти з медичної реклами, а також міжнародні настанови, зорієнтовані на захист прав людини та інклюзію в медичній сфері. Такий комплексний підхід уможливлює репрезентувати повноту мовного ландшафту сучасної медицини й окреслити потенціал інклюзивної лінгвістики як потужного інструмента гуманізації медичного дискурсу. Об’єктом дослідження є мовна взаємодія, що реалізується в процесі медичного обслуговування, зокрема в контексті «лікар – пацієнт», «лікар – родич пацієнта», «пацієнт – адміністрація медичного закладу». Предметом дослідження постають мовні інструменти (лексичні, синтаксичні, прагматичні), які долають когнітивні та соціокультурні бар’єри, створюють комфортний, безпечний та доступний інформаційний простір для пацієнта. Результатом наукового пошуку стала класифікація низки лінгвістичних практик, що мають інклюзивний потенціал: використання адаптивної лексики, що відповідає рівню освіченості та когнітивним можливостям пацієнта; активне впровадження фемінітивів як засобу ґендерної рівності у медичних текстах; застосування простої мови для забезпечення прозорості інструкцій, пояснень, діагнозів; упровадження альтернативних форматів комунікації (візуальних, жестових, графічних) для людей з інвалідністю або особливими потребами. Дослідження також поакцентовує увагу на важливості інклюзивних стратегій щодо віку (особи похилого віку, діти), етнокультурному (мігранти, представники національних меншин), когнітивному (особи з ментальними розладами, обмеженим рівнем розуміння медичних термінів). Окремо проаналізовано проблеми мовного сексизму в медичному дискурсі, що оприявнені в асиметрії назв осіб, ґендерних стереотипах у текстах, патерналістському стилі спілкування. У висновках указано на дисбаланс між формалізованою (часто знеособленою) мовою медичних документів і потребою пацієнта в емпатійній, відкритій комунікації. Наголошено, що впровадження інклюзивної лінгвістики в практику охорони здоров’я має здійснюватися не лише на рівні індивідуального мовного вибору, а й крізь інституційну підтримку - стандартизацію лексичних норм, внесення змін до медичних протоколів, до навчальних програм для студентів-медиків, комунікативні тренінги для лікарів-практиків. Підкреслено, що інклюзивна лінгвістика постає як критично важливий інструмент забезпечення якісної, доступної та справедливої медичної допомоги в умовах соціальної поляризації, демографічних викликів і трансформаційних змін у системі охорони здоров’я та соціального захисту. Її реалізація потребує міждисциплінарної взаємодії фахівців у галузі лінгвістики, медицини, права, соціальної роботи, а також політичної волі та інституційної підтримки.

Ключові слова: інклюзивна лінгвістика; медична комунікація; мовна інклюзія; фемінітиви; адаптивна лексика; когнітивні бар’єри; соціальна справедливість; рівний доступ; міждисциплінарність; мовний сексизм.