UDC 616.379-008.64-07-036.86

Background. There is a lack of studies focusing on the combined impact of metformin, empagliflozin, and levothyroxine on the gut microbiota in patients with type 2 diabetes mellitus (T2DM) and hypothyroidism. The purpose of the study was to examine how the combination of metformin and empagliflozin affects gut microbiota composition in patients with type 2 diabetes and hypothyroidism.

Materials and methods. We enrolled 47 pa­tients who have been receiving hormone replacement therapy with levothyroxine at a stable dose over the past 2 years and were newly diagnosed with T2DM. All participants were divided into two groups and received either metformin alone or metformin plus empagliflozin for 6 months. Metabolic and hormonal parameters were measured before and after treatment, and stool samples were analyzed using PCR sequencing.

Results. The study found that in both groups, there was an improvement in carbohydrate metabolism, lipid profile, and liver transaminases after treatment. The group treated with metformin plus empagliflozin had a more significant reduction in glucose, glycated hemoglobin, and atherogenicity coefficient than the group treated with metformin alone. We also found that combination therapy resulted in lower levels of Firmicutes and an increase in the number of Actinobacteria, as well as a higher ratio of Bacteroides fragilis to Faecalibacterium prausnitzii.

Conclusions. The study shows for the first time that the combination of metformin, empagliflozin, and levothyroxine can directly affect the gut microbiota composition in patients with T2DM and hypothyroidism. These changes may be necessary for treating this cohort of patients and require further investigation.

УДК: 616.379-008.64:614.258(083.13)

Стандарти медичної допомоги при цукровому діабеті Американської діабетичної асоціації (ADA) за 2025 рік містять суттєві оновлення, що акцентують увагу на багатовекторному та пацієнт-орієнтованому підході. Безперервний моніторинг глюкози (CGM) рекомендовано незалежно від наявності інсулінотерапії, що значно розширює його застосування при цукровому діабеті 2-го типу. Першочергове значення мають агоністи GLP-1 та комбіновані агоністи GIP/GLP-1, які не лише контролюють глікемію і вагу, але й забезпечують серцево-судинний, нирковий та печінковий захист. Піоглітазон залишається ключовим препаратом у лікуванні ЦД2 та його ускладнень. Резметіром, як новий препарат, рекомендований для лікування метаболічно асоційованої стеатотичної хвороби печінки (MASLD). У профілактиці особливу увагу приділено ранньому виявленню автоантитіл і застосуванню теплізумабу при ЦД1, а також комбінованому застосуванню піоглітазону і метформіну при ЦД2. Окремі рекомендації стосуються вагітних, літніх пацієнтів та осіб із високим ризиком гіпоглікемії. Щодо способу життя наголошується на збільшенні споживання рослинного білка і клітковини, дотриманні достатнього питного режиму та регулярній фізичній активності при обмеженні ультраоброблених продуктів. Значну увагу приділено освітнім програмам самоконтролю (DSMES) і використанню неклеймуючої термінології. Загалом ADA 2025 відображають перехід від глюкозоцентричного до комплексного підходу для підвищення ефективності лікування, профілактики ускладнень і покращення якості життя пацієнтів.

Актуальність. Аневризми селезінкової артерії (АСА) становлять 60–70 % усіх вісцеральних аневризм і характеризуються високим ризиком розриву та високою летальністю. АСА іноді асоціюється з цукровим діабетом (ЦД), ймовірно, через характерні для цього захворювання судинні ускладнення, зокрема гіпертонію та атеросклероз. Традиційно методом вибору в лікуванні АСА вважалося відкрите хірургічне втручання, спрямоване на виключення аневризми з кровотоку. Стрімкий розвиток ендоваскулярної хірургії відкриває нові перспективи для малоінвазивного лікування АСА. Мета: поліпшення лікування пацієнтів з АСА шляхом аналізу власного клінічного досвіду ендоваскулярного лікування та порівняння його результатів з даними сучасної літератури. Матеріали та методи. Проаналізовано результати ендоваскулярного лікування 12 пацієнтів з АСА (серед яких було 3 пацієнти з ЦД) за період 2014–2023 рр. У 6 випадках діагностовано справжні аневризми, у 6 — псевдоаневризми із середнім діаметром 37 мм (11–95 мм). Результати. Застосовані методики селективної/неселективної емболізації (10 випадків) та ендопротезування (2 випадки) з 100% успішністю. При селективній емболізації та ендопротезуванні АСА в жодному випадку не виникло значних інфарктів селезінки чи потреби в спленектомії, що свідчить про безпечність методики та збереження функції органа. Віддалені результати прослідковано у 8 пацієнтів у заплановані терміни. Найдовший час спостереження становив 10 років. За даними контрольних обстежень, рецидиву АСА чи повторних втручань
не було. Динамічне спостереження пацієнтів триває і надалі. Перевагами ендоваскулярного лікування АСА
є малоінвазивність, швидка реабілітація та низький ризик ускладнень у пацієнтів із супутніми захворюваннями. Висновки. Ендоваскулярне лікування АСА демонструє високу технічну та клінічну ефективність при низькому рівні періопераційних ускладнень навіть у пацієнтів із ЦД. При правильному відборі пацієнтів та якісному технічному виконанні ця методика дозволяє отримати хороші результати, що підтверджує її вагомість у лікуванні цієї патології.